Зустрічі президента Обами з європейськими лідерами минулого тижня дали зрозуміти, наскільки вони сподівалися, що Росія, захопивши Крим, відмовиться від будь-якого подальшого розчленування України. Їхнє бажання може сповнитися незалежно від того, чи телефонний дзвінок президента Володимира Путіна у п'ятницю до Барака Обами принесе які-небудь дипломатичні результати. Але для забезпечення виживання України, США і Європі потрібна більш амбітна стратегія. Щоб уникнути нової Холодної війни, ми повинні вивчити правильні уроки старої.
Найкраща причина, що пояснює, чому президенту Путіну справді потрібна перерва у своїх діях - це те, що його політика донині була лише імпровізацією. Впродовж декількох тижнів він закликав керівництво України розправитися з протестувальниками.
Фото: ЕРА
Коли спроба придушити протести викликала падіння українського уряду та породила ще більший хаос у Києві, первинна мета Путіна - затягнути всю країну на свою орбіту - видавалася безнадійно недосяжною. Його імпульсивна реакція - захоплення Криму, частини України, що вже перебувала де-факто під контролем Росії - принесла йому миттєвий приріст популярності на 10% в себе в країні (і дала йому новий інструмент для контролю над інакомисленням - націоналістичну істерію). Вона також привела до найгострішої міжнародної ізоляції, яку Москва коли-небудь відчувала з того часу, коли Брежнєв окупував Афганістан.
ЧИТАЙТЕ: Путін неправильно розуміє політику США, - Обама
Путіну потрібен перепочинок. Якщо він відмовиться від подальшої територіальної експансії в Україні, то Європа і Америка швидко не скасують вже запроваджені санкції. Але він, ймовірно, зможе уникнути нових. Так багато дискусій вже точиться щодо ризику російського бліцкригу у Східній Україні, що, коли його не буде, чимало західних політиків та посадовців зітхнуть з полегшенням. Путін може потім попрацювати над охолодженням обурення європейців та американців, і змусить наших лідерів сперечатися одних з одними щодо свого наступного кроку. І тоді він - як і ми - може подумати, що найгірше вже позаду.
Чи справді це буде так? Дії Росії були настільки шокуючими, що їхній вплив, звісно, збережеться. Путін cформував собі репутацію руйнівника міжнародних норм. Йому доведеться жити з цим якийсь час. Проте, реальна шкода для російської дипломатії виходить далеко за межі питання особистої довіри.
Підриваючи українську державність, Путін зробив неможливим припинення кризи. Протягом понад 20 років лідери України, якими б корумпованими та некомпетентними вони не були, надзвичайно відповідально ставилися до питання національної єдності. Попри міжетнічні образи та підозри вони ніколи не розглядали ідею поділу країни. Це було небезпечним питанням української політики, і дуже небагато людей були готові його підняти. Вихід зі складу України було заборонено обговорювати.
Тепер Путін виставив питання про поділ на український національний порядок денний. І його неможливо так просто зняти. Примхливий націоналізм - а не вторгнення - ось реальне слабке місце України. Навіть без грандіозного плану розчленування свого сусіда, Путін необачно розпалив патріотичні настрої та мобілізував патріотичні угруповання по обидва боки кордону. Такі сили живуть своїм власним життям. Москва може запропонувати сепаратистам на сході України активну підтримку або просто риторику. У будь-якому разі, загроза є постійною. Як і в Криму, Путін може перетворити "захист російськомовного населення" на неприховану агресію практично миттєво.
Фото: frankensstein.livejournal.com
Щоб обмежити цю небезпеку, Сполучені Штати та Європа повинні зайнятися слабкими сторонами України. Економічний успіх є важливим; американські кредитні гарантії, нова стабілізаційна програма МВФ на $18 млрд. та відкриття ринку Європейського Союзу повинні допомогти їй.
ЧИТАЙТЕ: Битва за Україну обіцяє бути довгою та важкою, але не єдиною
Але проблема виходить за межі питань торгівлі, валюти або економічного зростання. Вона виходить навіть за межі питань корупції та верховенства закону. Усі інституції України погано функціонують, від її Збройних Сил до міліції та прикордонників, від місцевого самоврядування до політичних партій. Коли міжетнічні образи перебували під контролем, ці вади не мали значення. Тепер вони можуть породити нову кризу.
Політика США рідко досягала успіху у "побудові держави". Навіть суворі умови вступу до Європейського Союзу або надання допомоги з боку МВФ, які вимагають реформ і модернізації, не пропонують надійного рішення. Європа та Америка не можуть собі дозволити збільшення видатків та тривалої концентрації уваги на Україні. Але якщо наші політики не зрозуміють величезного масштабу проблеми, вони коли-небудь знову раптово виявлять, що життєздатності України загрожує небезпека.
Ніхто не хоче повернення Холодної війни. Але вона дає нам уроки для нашої сучасності. У 1940-х автори політики "стримування" вважали державне будівництво ключем до успіху. Вони хотіли стримати російську силу без війни, і вважали, що у Західній Європі колись життєздатні суспільства були настільки глибоко розколоті, що могли б і не вижити самі. Політичні та економічні моделі цих країн, як і України нині, були зламані. Вони не втрималися б цілими без того, що Дін Ачесон називав "доданою силою та енергією Америки".
ЧИТАЙТЕ: Якщо конфлікт вибухне, то у США не буде іншого вибору, окрім як брати у ньому участь, - Бжезінський
"Стримування" стало успішним аж ніяк не тому, що воно завдавало болю Радянському Союзові. Політика США передбачала відродження, стабілізацію та інтеграцію країн по наш бік завіси. Так, ми були стурбовані тим, що Сталін зміг скинути уряд у Празі. Ми були ще більше стурбовані тим, що він міг би зробити це у Римі та Парижі. Успішне державне будівництво врешті-решт розвіяло ці побоювання. У свій час навіть Східна Європа отримала свою шанс побудувати успішні плюралістичні суспільства, але лише тому, що набагато раніше Західна Європа зробила те ж саме.
Фото: AFP
Політика, що бачить схожості між небезпеками 1940-х та небезпеками нинішнього часу, ніколи б не погодилася з анексію Криму. Але вона не робила б його повернення найнагальнішою метою. Нашим реальним викликом є стримування Путіна від будь-якої спокуси поділити одну з найбільших країн у Європі. Для того, щоб дізнатися, чи наша політика досягла успіху, потрібні, можливо, будуть роки чи навіть десятиліття зусиль, саме так, як це було у 1940-х роках. Якщо нам не вдасться, то ми зіткнемося з набагато більш небезпечною кризою, ніж та, що вибухнула через Крим.
Стівен Сестановіч - професор міжнародної дипломатії у Колумбійському університеті, старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин та посол США з особливих доручень у країнах колишнього Радянського Союзу у 1997-2001 рр., автор книжки "Максималіст: Америка у світі від Трумена до Обами".
Джерело: The New York Times.
Переклад: iPress.ua.
