RSS
ПОЛІТИКА СТАТТІ

Битва за Україну обіцяє бути довгою та важкою, але не єдиною

Що пишуть про Україну світові медіа
Західні медіа аналізують політику президента Росії Володимира Путіна у відношенні до України, обговорюють можливість нової Холодної війни та вказують на необхідність швидких та кардинальних кроків нової української влади, яка має колосальну довіру суспільства.
Битва за Україну обіцяє бути довгою та важкою, але не єдиною Володимир Путін. Фото: AFP

Україна не є єдиним полем битви між Росією та Заходом

Дмітрій Трєнін, керівник Московського Центру Карнегі, у блозі Strategic Europe на веб-сайті Центру Фундації Карнегії за міжнародний мир у Брюсселі пояснює, чому Росія настільки нервово відреагувала минулого року на перспективу асоціації України з ЄС. Вся річ у тому, що, на думку російського істеблішменту та самого президента Путіна, Україна лежить на схід від лінії, що позначає межі західної цивілізації у Європі. Разом з Білоруссю та Росією, Україна належить до історичного ядра східнословянського/православного світу, який Путін та патріарх Кіріл називають "русскім міром".

Путін був готовий змиритися з тим, що Україна залишиться по суті буферною зоною між Росією та ЄС. Навіть перспектива зміни Віктора Януковича на Юлію Тимошенко, внаслідок реалізації угоди від 21 лютого, не сильно турбувала Путіна. Він вже мав справу з нею у ролі прем’єр-міністра і навіть волів, аби воно стала президентом у 2010 році. Якщо необхідно, він міг би знову мати справу з нею.


Фото: AFP

Але сила радикалів, що відмовилися підтримати угоду від 21 лютого, і втрата Януковичем підтримки олігархів і його власних прибічників, продемонстрували Путіну, наскільки змінилася Україна з часів Помаранчевої революції. Він побачив загрозу, що Галичина (або Західна Україна), що лежить на захід від межі європейської цивілізації, здобуде контроль над усією країною та перетворить її на антиросійську силу. Він також спостерігав за тим, як ЄС, три міністри закордонних справ якого були свідками підписання угоди 21 лютого, вмили свої руки, після того, як радикали відмовилися її підтримати. Відразу після цього політичний курс Москви з пасивного перетворився на гіперактивний, і були, очевидно, активовані давно розроблені плани дій на випадок, якщо Україна зробить рішучий крок до членства у НАТО.

ЧИТАЙТЕ: Обов'язок Заходу перед Україною

Оскільки Крим вже інкорпоровано до складу Російської Федерації, в Путіна, мабуть, вже і немає потреби відправляти свої війська у східні чи південні області України. Але це не означає, проте, що геополітична битва за Україну між Заходом та Росією закінчилася. Москва може толерувати "нейтральну" Україну, що матиме тісні зв’язки з Росією, але не змириться з Україною, що зближується із Заходом. Єдиний компроміс, який може розглянути Кремль – це дозволити Галичині від’єднатися від України та приєднатися до Заходу самостійно – у будь-який спосіб та у будь-якій формі, у якій вона захоче.

ЧИТАЙТЕ: Значна частина політичних еліт Заходу відкрито співчувають росіянам

Тому битва за Україну обіцяє бути довгою та важкою. Але не єдиною між Росією та Заходом. Є ще Молдова. Річ у тому, що українська криза та анексія Криму змінили навіть там швидкість подій. "Східне Партнерство", таким чином, зруйнувало рівновагу інтересів в елітах, створило у Росії примару загрози з боку Заходу і спровокувало геополітичну лавину. Наслідком, у довгостроковій перспективі, може стати кінець поняття "буферних зон" між Росією та ЄС. 

Навряд чи це нова Холодна війна

Історик Віктор Шебештьєн, автор праці про угорське повстання 1956 року та розпад соцтабору у 1989 році, у своїй статті в The New York Times висловлює сумніви, що анексія Росією Криму приведе до нової Холодної війни між Росією та Заходом. Світу зовсім не загрожує зіткнення цивілізацій, які втілюють два цілком різні способи організації суспільства. "Путінізм" зовсім не є експортним товаром, який можна продати за межами прилеглих до Росії країн. Старий російський націоналізм і бандитський капіталізм не пропонують ніякого альтернативного світогляду, жодного альтернативного бачення чи універсальної системи цінностей, на відміну від комунізму, який був практично релігією в СРСР протягом десятиліть і приваблював мільйони у цілому світі.

Реальність є такою, що Захід мало що зробить проти російської політики доконаних фактів у Криму, і навіть якщо Росія вирішить поділити Україну на дві частини.  Навіть під час Холодної війни лідери США говорили про необхідність "відкинути комунізм" та "визволити народи-заручники з-під Залізної завіси", але не робили нічого, що загрожувало б збройним конфліктом з СРСР, особливо після Кубинської кризи. Навіть коли СРСР скоював воєнні злочини в Угорщині у 1956 році або у Празі у 1968-му, президенти США та британські прем’єри називали їх "неприйнятними", але потім ігнорували їх.

ЧИТАЙТЕ: Якщо конфлікт вибухне, то у США не буде іншого вибору, окрім як брати у ньому участь, - Бжезінський

Ніхто на Заході не був готовий воювати через Будапешт. У критичний момент, коли впав Берлінський мур та розвалилася радянська імперія, східноєвропейці визволили себе самі, ніякі зовнішні сили не були причетні до цього, незважаючи на тріумф на Заході.


Фото: AFP

Зараз зовсім не час для перебільшувань та фальші. Лідери західних країн повелися б чесно, якби сказали Україні, що вона повинна покладатися на власні сили, що вони насправді не готові до серйозних дій, і визнали, що їхня сила є обмеженою. Було б чесно сказати те саме і своїм виборцям.

Нерозважність натовпу

Публіцистка та історик Енн Еплбом у статті в New Republic розповідає, чому, на її думку, від революцій у вигляді народного повстання завжди мають завищені очікування. Сп’яніння від "сили народу" - масових маршів, демонстрацій, пісень та гасел – завжди є ілюзією. А рано чи пізно ілюзії зникають. Успішна вулична революція, як і будь-яка революція, не обов’язково матиме позитивні наслідки або взагалі які-небудь наслідки.

Еплбом зазначає, що вуличні революції не завжди є прогресивними, позитивними чи взагалі важливими явищами. Деяким вдається замінити корумповану тиранію насильством та політичним вакуумом, як це трапилося у Лівії. Помаранчева революція 2004-2005 рр. привела до влади нову групу лідерів, які виявилися настільки ж некомпетентними, як і їхні попередники.

Натовп може залякувати, він може вдаватися до насильства або привести до влади екстремістів, як у Тегерані у 1979 році або у Петрограді у 1917 році.

ЧИТАЙТЕ: Стратегічною метою Путіна є не Крим, а перетворення України на конфедерацію

Натовп може навіть не представляти інтересів більшості. На думку Еплбом, на Заході часто навіть плутають "силу народу" (вуличну революцію) із самою демократією. Але створення демократичних інституцій – судів, правової системи, біллів про права – є тривалим та складним процесом, що часто взагалі не цікавить іноземних журналістів.

Деякі з найбільш успішних переходів до демократії взагалі не були викликані силою натовпу. Чилі стала демократією, тому що цього захотів диктатор, Августо Піночет. Круглий стіл у Польщі у 1989 році почався ще до масових демонстрацій у Празі чи Берліні. Але Чилі та Польщі залишаються зараз демократіями, і не в останню чергу тому, що нові лідери прийшли до влади без будь-якого відкритого опору з боку старого режиму.

У Києві, як вважає Еплбом, вже давно час спакувати свої речі хлопцям у камуфляжі, що живуть у наметовому містечку. Багато-хто у Києві дуже добре розуміє це. Позитивні події, на її думку, відбуваються у Києві зараз не на барикадах, а у конференц-залах, в яких, зокрема, сотні економістів, банкірів та депутатів вислуховують поради від іноземних політиків, що пережили не менш драматичні революції у своїх країнах.


Фото: AFP

Українські громадські активісти та журналісти хочуть жити у країні із сильною вільною пресою, якої ніколи не було в Україні, де будуть захищені журналісти і де буде гарантовано свободу слова. Але задля досягнення цієї мети потрібні правники та нормальний законотворчий процем, а не "сила народу". Журналістам, як і новим міністрам, потрібен час, а не ейфорія.

Проблема полягає у тому, що Україна може не отримати цього часу. Енергію натовпу, можливо, не вдасться використати на щось більше, ніж самооборона. Молодь прямує до військкоматів. Перед постреволюційними державами не вперше постають загрози війни, але саме ця постреволюційна держава є особливо погано готовою до цього виклику. Революцію починали люди, що мріють про зону вільної торгівлі, а не тактику оборони.

ЧИТАЙТЕ: Росія відкриває північний фронт

Постреволюційний Київ таки має кілька переваг. На відміну від учасників багатьох вуличних революцій, різноманітні протестувальники з Майдану погоджувалися щодо кількох ключових вимог: примат боротьби з корупцією, дерегулювання зле керованої економіки, конституційна реформа, що запобігатиме узурпації влади майбутніми президентами. Якщо революція українців не буде негайно придушена російською агресією, то в українців можуть з’явитися – вперше з 1991 року – лідери, які справді дбають про долю країни, а не про власну вигоду. Врешті-решт, успіх постреволюційної України залежить лише частково від поведінки росіян, і зовсім не від містичного розуміння національного духу. Її долю визначатиме швидкість, з якою українці можуть відмовитися від революційного романтизму, обрати дисципліну замість спонтанності, аналіз замість сили емоцій. У натовпу був свій час, і цей час вже минув.

Переклад: iPress.ua.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

27 03 2014 17:20
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ