"Рано-вранці 6 червня прорвало Каховську дамбу. Найбільш вірогідним винуватцем є росія, враховуючи її контроль над дамбою протягом всієї окупації правобережної Херсонської області", – пише Сет Кропсі у The Hill.
За його словами, інцидент матиме значні, трагічні гуманітарні наслідки, але з точки зору ведення війни він ілюструє, наскільки сильно розбалансовані російські сили перед контрнаступом України.
Каховська гребля – остання з шести великих каскадів на Дніпрі, збудованих за радянських часів для регулювання паводків, виробництва гідроелектроенергії та забезпечення можливості судноплавства вгору по річці. Кожна гребля створює велике водосховище, що містить величезну кількість води. Каховське водосховище вміщує близько 18,2 кубічних кілометрів. російські війська утримували водосховище з кінця лютого до листопада 2022 року, коли український наступ змусив їх відступити за Дніпро. Україна звинуватила росію в мінуванні дамби у той період.
Дамба могла прорватися через незадовільне утримання з боку росії. Протягом минулого року через поганий контроль російських шлюзів рівень води в Каховському водосховищі сягнув рекордно низького рівня. росія закрила шлюзи водосховища наприкінці 2022-го, а це означає, що станом на травень водосховище досягло рекордно високого рівня. Тиск міг просто прорвати дамбу. Тим не менш, такий ступінь пошкоджень вказує на російську провину, навіть якщо повні наслідки вибуху і подальшого затоплення виходять за рамки задуманих початкових намірів росії.
Більше того, руйнування критичної інфраструктури є прямим аспектом російської теорії управління ескалацією і доктрини ведення війни. Постійні бомбардування росією української електромережі мають на меті розірвати енергосистему країни, тож диверсія на гідроелектростанції цілком відповідає стандартній російській практиці.
Однак справа не лише в тому, що росія зруйнувала дамбу. росія мала мотивацію зруйнувати греблю ще восени 2022 року, під час свого відступу через Дніпро, щоб зірвати наступ України. Доречним є питання, чому росія зруйнувала дамбу саме зараз. Адже її руйнування і подальше затоплення відбулося через кілька днів після того, як російське Міністерство оборони оголосило про початок контрнаступу України.
російський командувач, начальник Генерального штабу Валєрій Гєрасімов нібито керував обороною великого сектору проти кількох українських бригад. Саме твердження є фарсом – це все одно, що генерал Дуайт Ейзенхауер переймався б пересуванням кількох рот під час битви за Дебальцеве. А цифри, наведені у російському звіті, як завжди, абсурдні.
Проте в одному є рація – український контрнаступ справді розпочався. Українські підрозділи силою від роти до батальйону прощупують російські позиції від Василівки в Запорізькій області біля Дніпра до Бахмута, де на сьогодні точаться найінтенсивніші міські бої у війні. Україна здійснила довготривалу фазу формування, під час якої завдала ударів по російських логістичних об'єктах і нафтосховищах за допомогою безпілотників-камікадзе дальнього радіусу дії та реактивної артилерії.
За останній місяць українські військові посилили тиск уздовж лінії фронту, завдавши ударів по критично важливих об'єктах управління та логістики по всій окупованій росією Україні. Вони також здійснили дві зухвалі атаки на кремль за допомогою безпілотників, витримали виснажливі російські ракетні обстріли Києва, а нещодавно підтримали сили союзників у двох обмежених вторгненнях на російську територію.
російське командування, передусім Гєрасімов, дедалі більше плутається в оперативних намірах України. У широкому сенсі, Україна, очевидно, прагне перерізати сухопутний міст між Донбасом і Кримом, тим самим поставивши під загрозу російські позиції на півдні країни. Але окрім цього, абсолютно незрозуміло, де і коли Україна завдасть удару вздовж цієї лінії.
Промацуючи різні точки і здійснюючи обмежені вторгнення на територію росії, Україна, схоже, успішно заплутує бачення російського Генштабу щодо поля бою.
Після того, як почнуться основні удари, якщо фази формування і зондування будуть успішними, російські війська відповідатимуть розрізнено і неефективно, що сприятиме оперативному прориву і використанню його для розхитування російської оборони принаймні в одному секторі. Це не закінчить війну негайно, але змусить росію обирати між утриманням різних ділянок – зокрема, між Кримським сухопутним мостом та іншими, поставивши російський Генеральний штаб перед низкою майже нерозв'язних оперативних дилем і дезорганізувавши кремль.
У цьому контексті вибух Каховської дамби може мати певне військове значення. Якщо Україна планувала форсувати Дніпро і атакувати російські позиції на лівобережжі Херсонщини, то це затоплення зірве операцію щонайменше на кілька тижнів. Це також дасть росії час для передислокації сил на схід, перегрупування по коротших лініях і загалом послаблення її позицій у Херсонській області.
Однак Україна майже напевно не планувала наступати через Дніпро. Річка широка, з невеликою кількістю хороших пунктів переправи, а росія мала потужну оборону на лівому березі, найближчому до Криму. Україна продовжила б розвідку Силами спеціальних операцій і, можливо, провела б обмежену висадку десанту, як це намагалися зробити ЗСУ в жовтні торік. Але навіть така операція чисельністю близько 600 осіб мала б лише обмежений вплив у Херсонській області під час широкомасштабного наступу по всій країні.
Більше того, прорив дамби, ймовірно, затопить підготовлені російські оборонні споруди, що ускладнить довготривалий опір, якщо росія має намір утримати лівобережжя Херсонщини.
Не виключено, що росія повелася на українську операцію з обману і тепер прагне якомога повніше прикрити свій крайній лівий фланг. Це свідчило б про певну ступінь розгубленості в російському Генеральному штабі. Це підтвердило б, разом із наведеними вище доказами, що росія налякана майбутнім українським наступом і дає йому великі шанси на успіх.
Такий погляд на російське планування має два довгострокові наслідки для російської стратегії. По-перше, це сигнал про те, що росія не планує утримувати Херсонську область, яка в кращому випадку буде використана як буфер для забезпечення глибинного наступу на Крим. По-друге, це свідчить про те, що москва розуміє, що процвітаюча Україна не відповідає її національним інтересам. Якщо Україна досягне успіху, то НАТО інтегрує Київ у свою командну структуру, а Європа – у свою економічну та соціальну систему.
Якщо Україну не можна захопити, то її треба зламати. Звідси руйнування дамби і переривання зв'язку херсонського порту з внутрішньою торговельною мережею України.
У якийсь момент кремль, ймовірно, розгляне можливість застосування ядерної зброї в разі успішного українського наступу. Це не означає, що росія обов'язково застосує ядерну зброю (що, зрештою, матиме наслідки в сусідніх частинах рф), але це означає, що буде більша готовність до збільшення ескалації, атакуючи основні об'єкти інфраструктури, що призведе до жертв у десятки тисяч людей.
Чергове збільшення американської військово-морської присутності в Європі є виправданим, особливо навколо російських ядерних бастіонів, лише для того, щоб продемонструвати ціну застосування ядерної зброї. Але США не можуть стримувати росію лише за допомогою розгортання військ. Більш ефективним було б публічне прискорення процесу набуття Україною членства у Північноатлантичному альянсі. На даний момент єдиний спосіб забезпечити мир в Європі в довгостроковій перспективі – це вступ України до НАТО. Якщо Україна не буде прийнята до Альянсу, буде ще одна війна.
Більше того, на шляху України до НАТО стає очевидною повна безнадійність становища, в якому опинилася росія. кремль повинен визнати реальність, що він не може сподіватися на те, що перевершить своїх супротивників.
Сет Кропсі – засновник і президент Йорктаунського інституту. Він служив морським офіцером з 1985 по 2004 рік і був заступником заступника міністра ВМС США.
З 1982 по 1984 рік Кропсі керував редакційною політикою "Голосу Америки" щодо руху солідарності в Польщі, радянського ставлення до дисидентів та інших питань. Повернувшись до публічної дипломатії у 2002 році на посаду директора Бюро міжнародного мовлення при уряді США, Кропсі керував агентством під час успішних зусиль, спрямованих на розширення радіо- та телевізійного мовлення на мусульманський світ.
Статті Кропсі з питань національної безпеки та зовнішньої політики публікувалися в журналах Foreign Affairs, The Public Interest, The National Interest, Wall Street Journal, Washington Post, Washington Times та інших американських виданнях. Він є автором книг "Mayday" і "Морська сліпота".
Джерело: The Hill
