Життя триває. Під звук сирен і вибухів, під новини про наступи, відступи і жертви, під огидну брехню російської пропаганди та словесну маячню їхніх посіпак у соцмережах. Життя триває, тому що стогін української землі й плач матерів, які чекають синів з фронту, звучить в унісон зі стогоном породіллі, яке дає нове життя, й дзвінким надихаючим плачем новонародженої дитини. Щодня в нашій країні народжується кілька сотень дітей.
“Світло в цій пітьмі подій”
Відносно спокійне місто в центрі України. Двір багатоквартирного будинку. У затінку на лавочці про щось своє теревенять дві молоді жінки. Вони знайомі між собою лише кілька місяців, але є їм є про що поговорити. Обидві біженки, переселенки. Обидві вагітні. Аліна, коли вдосвіта 24 лютого прокинулася від виття сирен, вже впевнено знала, що всередині неї жевріє нове життя. Планувала народжувати в рідному Харкові. Та коли одного ранку побачили, як після ракетного удару палає сусідня багатоповерхівка, вскочили з чоловіком у машину, прихопивши з собою лише тривожні валізи і кота. Оля – з Чаплинки Херсонської області. Тікали родиною від росіян, бо дуже боялися залишитися в окупації з тринадцятирічною дочкою-красунею. Новини й фото з Бучі та Ірпеня на Київщині тоді вже облетіли мало не весь світ. Каже, другу дитину не планували. Так вийшло. Та коли завагітніла, навіть сумнівів не було: народжувати! Бо зараз, як ніколи, відчувається самотність, страх і гіркота від розриву з рідними (батьки залишилися в окупації, брат воює в гарячих точках на Півдні). Каже, дитина - то найбільше світло в цій пітьмі подій. Згадує, як у перші дні війни всі новинні ресурси показали фото дівчинки, яка народилася в київському метро. Біля опівночі 26 лютого в метро Києва, яке вимушено стало бомбосховищем, народилася дівчинка. Її назвали Мія.
За словами Олі, це фото викликало в неї подвійні відчуття. “Це небувала лють, ніколи такого раніше не відчувала, ненависть до російського війська до стану “рвати на шматки”, бо це дитя ще людей і сонячного світла не встигло побачити, а ерефія вже перед ним винна. І водночас це нове життя дало впевнене відчуття, що ми переможемо, бо нас, українців, стає більше навіть під їхніми бомбами”, – каже вона.
Фото: life.pravda.com.ua
Чи дійсно нас більшає?
Щоб побачити тенденції, без цифр не обійтися. Станом на 1991 рік в Україні проживало майже 52 мільйони осіб. І кілька наступних років ця цифра ще потроху збільшувалася. Але потенціал демографічного зростання вичерпався, й з 1994 року населення почало кожного року стрімко скорочуватися.
Фахівці кажуть, що для заміщення поколінь, тобто щоб нас хоча б не ставало менше, на кожну жінку повинно припадати 2,13-2,15 дитини. Не треба далеко ходити чи занурюватися в звіти Держстату. Просто переберіть у голові всіх своїх друзів-знайомих і порахуйте, виходимо ми на ці показники, чи не дуже?
При цьому варто розуміти, що провал в народжуваності має довгостроковий вплив. Якщо сьогодні народилося дуже мало малюків, то з них виростуть менше мам, які потім народять нових малюків. Якщо у 2001 році народжуваність показала антирекорд – на одну жінку припадало трохи більше однієї дитини, – то наслідки цього “провалу” даватимуть про себе знати й через два десятки років, коли цим колишнім малюкам прийде час створювати сім'ї й народжувати своїх дітей.
Росія воює з нами й на цьому фронті. Пов'язаний з окупацією та бойовими діями відтік населення з України ще довго нестиме негативні наслідки. За даними комісії з питань біженців ООН, через війну з України з 24 лютого виїхали 6,6 млн громадян. Інститут демографії і соціальних досліджень Національної академії наук України з посиланням на Державну прикордонну службу називає дещо менші цифри - майже 5 мільйонів. Та в обох варіантах для України це чимало.
Фото: EPA/UPG
Переважно з країни поїхали жінки з дітьми. Й можна впевнено сказати, що найближчим часом вони точно не народять дітей в Україні. Та й чи народять потім? Адже невідомо, скільки з них вирішать повертатися додому. Тим часом їхні доньки вже відвідують садочки, школи чи інститути в інших країнах, обростають там соціальними зв'язками, вчать мову, заводять стосунки. Чи повернуться вони?
Відповідей на ці запитання немає й бути не може, адже вони залежать від багатьох чинників. Як скоро закінчиться війна, чи буде в них вдома робота, що сталося з їхнім житлом і майном, якщо вони з регіонів, де велися активні бойові дії?
Обидві наші вагітні переселенки навіть не розглядали можливості виїхати з України лише за однієї причини – не захотіли навіть тимчасово розлучатися з чоловіками, яким, як відомо, заборонено на період воєнного стану виїжджати за межі країни.
Скількох ще українок тримає вдома лише цей рушій, статистика мовчить. Але згадайте своїх друзів-знайомих, які саме за цієї причини залишаються вдома – матимете більш-менш репрезентативну вибірку.
Якщо зона бойових дій розширюватиметься, а їхня інтенсивність та непередбачуваність залишатиметься високою, напевно й з цього переліку хтось також виїде, принісши подружнє життя в жертву здоров'ю, спокою та благополуччю дитини.
Крім того, якщо війна триватиме довго, а мобілізація постійно потребуватиме нових людських ресурсів, Україна втрачатиме й чоловіків.
Все не так погано
Загальне скорочення населення, або так звана демографічна криза, не особливий український шлях, а загальноєвропейська тенденція. До потрібних 2,13 дітей на жінку благополучна Європа теж дуже не дотягує. А отже, тут всі нації недопрацьовують.
Та й загальна цифра біженців – хоч 6,6 мільйонів, хоч 5 – трохи притягнута за вуха. Адже статистика рахує всіх, хто у певний період перетнув кордон і опинився в іншій країні. Чому й чи надовго – тут не враховано. Та чи всі поїхали з України назавжди?
Відомо, що з числа тих, хто після 24 лютого виїхав за кордон, більше 2 мільйонів вже повернулися.
Влада тим часом неодноразово заявляла, що має на меті повернути до України не лише біженців, а й заробітчан – тих українців, що виїхали до війни. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень, у 2021 році 2,5-3 млн українців працювали за кордоном. Основна причина виїзду – відсутність стабільної роботи в Україні або ж неналежний рівень заробітної плати. Спитайте знайомих заробітчан, чи повернулися б вони додому, маючи тут дохід, співставний з тим, що вони отримують на будівництвах у Європі. Й вони скажуть “так”. Війна закінчиться – країну потрібно буде відновлювати й відбудовувати. Тут будуть потрібні сотні тисяч будівельників, газозварювальників, електромонтерів і водіїв. Відновиться робота перукарень, кав’ярень, крамниць, крафтового виробництва.
Фото: Кременецька РДА
Війна – війною, а діти – за розкладом
Поки росіяни сиплять на нас з неба ракети, наші жінки продовжують народжувати нових українців. Наприклад, лише у Києві, як повідомив у себе в Facebook перший заступник голови КМДА Микола Поворозник, за 155 днів з початку широкомасштабної війни народилися 5 795 малюків: 3 053 хлопчики та 2 742 дівчинки. Серед новонароджених – 112 двійнят та трійня. Загалом в Україні з початку року з'явилися на світ майже 105 тисяч дітей.
По регіонам, за червневою статистикою, лідерами за кількістю новонароджених були Львівщина, Дніпропетровщина та Одещина.
За даними Мінюсту, дівчаток цьогоріч найчастіше називають Анна, Софія, Марія, Вікторія, Анастасія, Соломія, Олександра та Поліна. Серед хлопчиків суттєво побільшало Артемів, Олександрів, Максимів, Богданів, Марків, Дмитрів та Михайлів. Втім, не забувають батьки й про старовинні слов'янські імена. Є серед новонароджених дівчат є Квітослава, Дзвенислава, Добряна, Яснодара й Зореслава та хлопчики Миролюб, Зореслав, Миродар і Добромир. А також Аскольд, Єреній, Яремій та Еней.
Та варто відзначити, що навіть у такому інтимному питанні, як обрання імені для власної дитини, українці висловлюють підтримку нашому війську – серед дівчаток тепер у нас є Джавеліни, а серед хлопчиків – Мир, Джавелін та Байрактар. Бо нас, українців, не можна ані знищити, ані перемогти.
