Ініціатива, що фінансується Кохом, переміщується в новий аналітичний центр, виявляючи нову лінію розколу.
Автор: Джонатан Гаєр
Аналітичні центри хочуть, щоб їх цитували в кожній статті. Вони ніколи не хочуть самі бути приводом для статті.
Але з огляду на те, що десятки аналітичних центрів із зовнішньої політики у Вашингтоні впливають на те, що роблять політики, та те, як ЗМІ думають про глобальні проблеми сьогодення, події в аналітичних центрах мають значення.
Ось чому варто відзначити, що науковці з New American Engagement Initiative (NAEI, далі Ініціатива), програми, яка наполягає на "нестандартному мисленні", переходять з Атлантичної Ради (Atlantic Council), однієї з найбільших зовнішньополітичних інституцій Вашингтона, до меншого незалежного Центру Стімсона (Stimson Center).
У середу видання Politico оприлюднило цю новину, вказавши на фінансування Ініціативи Чарльзом Кохом як на одну із двох причин розриву: "Атлантична Рада припиняє зв’язки з фінансованою Кохом зовнішньополітичною ініціативою".
Інша причина, на якій наголошували представники обох аналітичних центрів, більше розкриває тенденцію, що поширюється у зовнішньополітичних колах Вашингтона.
Представники Центру Стімсона та Атлантичної Ради підтвердили, що експерти NAEI ініціювали відхід і не були звільнені. Згідно з трьома іншими джерелами, які обізнані із ситуацією, але готові говорити лише на умовах анонімності, Атлантична Рада, яка є більш орієнтованою на істеблішмент, не була зручною для дослідників, які піддавали сумніву зовнішню політику Вашингтона в статтях.
Кадрові зміни у вашингтонських аналітичних центрах можуть здатися інсайдерськими, але відхід частини дослідників розкриває новий ідеологічний розлом, який стосується не лише джерела фінансування, але значно більше контурів дискусії про перевагу Америки, особливо навколо війни росії проти України. Частково це відображає ширшу дискусію про стриманість політики.
Те, як Захід повинен реагувати на війну, стає ідеологічним питанням, навколо якого визначають себе дослідники та інституції зовнішньої політики.
Як за два роки з’явилася та зникла ініціатива, яка мала кинути виклик «усталеним припущенням»
New American Engagement Initiative стартувала в 2020 році в Атлантичні Раді за підтримки Інституту Чарльза Коха в розмірі 4,5 мільйона доларів. Організація донора носила ім’я правого мільярдера, відомого своїми прихильностями до лібертаріанської політики, і з тих пір була перейменована в Stand Together (Триматися Разом), яка також пожертвувала іншим дослідницьким установам, таким як Chicago Council on Global Affairs і корпорація RAND.
Мета NAEI полягала в тому, щоб кинути виклик «усталеним припущенням, що керують зовнішньою політикою США» та допомогти «політикам керувати ризиками, визначати пріоритети та розумно й ефективно розподіляти ресурси». Емма Ешфорд (Emma Ashford), Меттью Берроуз (Matthew Burrows) і Кріс Пребл (Chris Preble) стали представниками Ініціативи. "Після двох продуктивних років роботи в Атлантичній Раді Кріс і Метью подалися до Стімсона, — заявила Міріам Смолман, директор із комунікацій Атлантичної Ради. - Ми пишаємося роботою NAEI і бажаємо їм успіху в їхній новій справі".
Відповідно до останніх доступних даних Атлантична Рада отримує близько 38 мільйонів доларів щорічного доходу (на відміну від 8 мільйонів доларів Стімсона). Експерти Атлантичної Ради регулярно свідчать перед Конгресом, відвідують політичні розмови з Білим домом, їх цитують скрізь, у тому числі в таких виданнях, як Vox. Хоча аналітичні центри рідко дотримуються інституційних поглядів на політичний документ, вони мають ідеологічну спрямованість, і очевидно, що Атлантична Рада за своєю думкою є пронатівською, а багато європейських державних органів є основними донорами.
Проблема з Ініціативою виникають не лише у питанні фінансування. Гроші Коха, звичайно, приносять із собою певну стигму серед прогресивних людей, хоча кілька експертів з інших аналітичних центрів, які отримують гроші від Stand Together, сказали мені, що це донор, який не бере участі у повсякденній діяльності організацій і не має інтересу впливати на конкретне програмування (NAEI також отримував фінансування з ряду інших джерел).
Усі аналітичні центри працюють на чиїсь гроші, і крім своїх європейських донорів, Атлантична Рада отримує пожертви від виробників зброї (Raytheon, General Atomics, Lockheed Martin), фірм спостереження (Palantir), нафтових компаній (ExxonMobil, Chevron, BP)), а також недемократичних країн (Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн). Навіть Burisma, енергетична компанія, яка запросила Хантера Байдена до свого правління, пожертвувала від 100 000 до 250 000 доларів.
Скоріш за все, проблеми з Ініціативою пов’язані з ідеями. Коли Ешфорд і Берроуз у статті 2021 року закликали не зосереджуватися на правах людини в дискусіях США з росією (а на стимулах та інтересах), це викликало обурення в Атлантичній Раді. Двадцять два співробітника аналітичного центру опублікували відкритого листа з "відмежуванням від звіту". Хоча політичні суперечки іноді виникають в аналітичних центрах, і це справді може бути дуже здоровим, виливати їх на публіку в такий гострий спосіб – це незвично.
Оскільки такі політичні рекомендації, які пропагують стриманість, потрапляють в американський мейнстрім і до таких інституцій як Атлантична Рада, з’являється нова реакція: звинувачення в ізоляціонізмі та сумніви щодо справжніх мотивів спонсорів, а не реальне залучення чи прихильність до озвучених ідей.
Як аналітичні центри відносяться до війни росії
Не варто дивуватися, що Ешфорд та її колеги висунули провокаційні пропозиції щодо американської зовнішньої політики. Кожен учасник Ініціативи заздалегідь напрацював надійний послужний список із спрямованим проти істеблішменту світоглядом. Ініціатива була інструментом для озвучування першочергових питань про зовнішню політику США.
Коли я брав інтерв’ю в Ешфорд напередодні вторгнення росії в Україну на початку цього року, вона була поширювачем неортодоксального мислення. "Люди у Вашингтоні досі вважають, що Америка зобов’язана запобігати конфліктам всюди", — сказала вона мені. - Те, як люди в округу Колумбія думають про це, все ще застрягло в 2000-х роках: Америка як сила добра у світі". Для Ешфорд важливо рахуватися з обмеженнями американської влади.
Пребл, який до приєднання до Атлантичної Ради був керівником з питань зовнішньої політики в лібертаріанському Інституті Катона (Сato Institute), також із задоволенням кидає виклик статус-кво. Як він сказав мені в січні, "Вашингтонська гра полягає в тому, що ви погрожуєте застосуванням сили, і лише тоді вас сприймають серйозно" як зовнішньополітичного мислителя.
(Ешфорд і Пребл відмовилися давати інтерв’ю для цієї історії. Представник Stand Together відмовився коментувати під запис.).
Російська війна в Україні стала новим розколом у Вашингтоні, і аналітичні центри визначають себе навколо дуже конкретних позицій.
Одним із ознак Ініціативи стала стаття, написана Ешфорд у травні, де виступала проти приєднання Фінляндії та Швеції до НАТО. Слід зазначити, що Міністерство закордонних справ Швеції нещодавно пожертвувало Атлантичній Раді понад 250 000 доларів, а Міністерство оборони Фінляндії – понад 100 000 доларів. У квітні стався витік внутрішньої електронної пошти від Stand Together, і співробітник Атлантичної Ради Деніел Фрід, колишній посол США в Польщі, використав це як можливість розкритикувати спонсора Ініціативи.
Раніше цього місяця видання Politico також повідомило, що відомий експерт з контролю над ядерною зброєю та прогресивний зовнішньополітичний аналітик Джо Сірінсьоне (Joe Cirincione) публічно залишив Інститут відповідального державного управління Квінсі (Quincy Institute for Responsible Statecraft), як і Пол Ітон (Paul Eaton), генерал у відставці, який працював в його правлінні.
Цей аналітичний центр, заснований у 2019 році давнім критиком істеблішменту Ендрю Басевичем та іншими відомими мислителями зовнішньої політики, народився в результаті поєднання фінансування консерватора Коха та фонду ліберала Джорджа Сороса. Мета: транспартійна зовнішня політика, яка мислить за межами кола. Сірінсьйоне, який свого часу консультував сенатора Берні Сандерса під час кампанії 2020 року, є критиком принципів зовнішньої політики США (я редагував його саттю про те, як реформувати атомно-промисловий комплекс і заморозити поширення можливостей ядерної зброї).
Сірінсьйоне сказав журналу Mother Johns, що співробітники Квінсі стали надто критично ставитися до України, розширення НАТО та політики Америки, не приділяючи належної уваги жорстокому вторгненню росії. Це не мало нічого спільного з фінансуванням Коха. Журналіст Роберт Райт уважно прочитав матеріали Квінсі про росію та вважає, що гучна заява Сірінсьйоне про те, що експерти Квінсі виправдовують і обґрунтовують війну Росії, була «безпідставною».
Але відхід Сірінсьйоне з Квінсі, а тепер перехід Ініціативи до Центру Стімсона, який відомий своєю діяльністю у сфері контролю над озброєннями, може мати інший відповідний аналог.
У квітні 2021 року Адміністрація Байдена розглядала Метью Рожанскі (Matthew Rojansky), директора Інституту Кеннана в Центрі Вудро Вільсона, на посаду високопосадовця Білого дому з питань росії. Але розгорнулася резонансна кампанія через те, що Рожанський був "м’яким щодо кремля". Тоді десятки лідерів зовнішньої політики (в основному русофіли – IPress) виступили на його підтримку, але врешті Рожанського було заблоковано на важливу роль директора з питань росії в Раді національної безпеки США.
