Перше повідомлення про переговори з’явилося в інтерв’ю газеті Le Temps швейцарського міністра іноземних справ Ігнаціо Кассіса. Він повідомив, що переговори дійсно відбуваються, але "поки не на вищому рівні" і у режимі максимальної конфіденційності. Напередодні інтерв’ю представники швейцарського МЗС відмовилися давати будь-які коментарі стосовно ведення переговорів та їхнього порядку денного, у тому числі російському інформагентству ТАСС. Можна припустити, що заява швейцарського міністра була узгоджена не тільки з російською, але й з українською стороною, інакше навіщо заявляти про секретність.
Корейського варіанту не буде. Не зрада і не перемога, а процес з’ясування позицій
У самому факті таких переговорів немає нічого дивного або зрадницького: будь-яка війна завжди супроводжується не тільки вогневими, але й дипломатичними контактами. Предметом перемовин може бути низка гуманітарних питань, у тому числі й обмін полоненими. Представники сторін у своїх переговорних потугах не можуть і не будуть відхилятися від директив, яке їм надає вище керівництво держави. Українська позиція навряд чи може ґрунтуватися на якихось настановах, відмінних від принципових позицій, висловлених у мирному плані президента Зеленського, що просувається на усіх дипломатичних майданчиках і отримав схвальне ставлення з боку наших союзників.
Українська позиція полягає у необхідності припинення агресивних дій з боку росії, звільненні тимчасово окупованих територій та відновленні суверенітету України над усією її територією у міжнародно визнаних кордонах. Отже, розмова може вестися тільки про технічну сторону російського відступу з української землі та про дорожню карту з чітко вказаними датами відведення військ. За непідтвердженою інформацією, яку розповідають експерти, йдеться про те, що українські вимоги, в цілому узгоджені з нашими західними партнерами, включають три етапи російської ретиради.
В разі досягнення угоди, спершу російські війська мають звільнити території, захоплені після 24 лютого минулого року. Потім росія, протягом кількох місяців, має забратися з території ОРДЛО, яка знаходиться під її окупацією з 2014-го. У ці терміни буде надана можливість виїхати до росії усім, хто не бажає миритися з відновленням української влади на Донеччині та Луганщині. Третій етап передбачає демілітаризацію Криму та поступове, можливо – протягом двох-трьох років повернення його під український суверенітет. Жодні референдуми з цього приводу не передбачаються.
"Корейський варіант" – спроби зафіксувати територіальні захвати росії та зупинитися на лінії розмежування, яка зараз є фронтом, українською стороною та її союзниками не розглядається. Такий перебіг подій і такі російські вимоги здавалися доцільними принаймні частині західного експертного середовища у перші місяці війни, але ЗСУ унеможливили ці путінські забаганки. Побіжно є сенс нагадати, що відомий вислів про генералів, які завжди готуються до минулої війни, у дечому є справедливим і для дипломатів та політичних радників, застосовуючих давні схеми до актуальних ба навіть прийдешніх подій.
"Все добре, але з кожним роком все гірше і гірше". російські бажання і реальність
російська позиція також відома, її неодноразово озвучували найвищі керівники держави-агресора. Окрім суто пропагандистських гасел на кшталт "демілітаризації" та "денацифікації" начебто мілітаризованої та нацифікованої України, росіяни бажають залишити за собою усі захоплені території. Крім того, що це є неприйнятним для України, такі вимоги є грубим порушенням міжнародного права. Включення захоплених українських територій до складу рф, з фіксацією цього у російській конституції, є нахабною та безпрецедентною спробою підірвати усю систему міжнародного права та міждержавних відносин, що була в основному закріплена низкою договорів у повоєнній Європі.
Розглядаючи суверенні держави як об’єкт для нападу, територіальної експансії та подальшого визискування їхніх людських і природних ресурсів, росія перевершила навіть свого попередника – Радянський Союз, який користався з повоєнного статусу-кво щодо "зон впливу" тодішніх великих держав, але все-таки поважав міжнародні кордони. Гельсінський заключний акт 1975 року, підписаний й представниками СРСР, унеможливлював будь-які насильницькі територіальні поділи в Європі та зазіхання на них. росія, яка проголосила себе правонаступницею Радянського Союзу, грубо порушила ці угоди. Про українсько-російський "великий договір", який також передбачав непорушність кордонів, годі й згадувати.
Таким чином росія, анексувавши Крим та заявивши про приєднання до себе тимчасово і навіть не повністю захоплених областей України, власноруч загнала себе у глухий кут правової безвиході. Відмова від насильно "возз’єднаних" територій, внаслідок пророкованої військової поразки та економічних санкцій, потребуватиме чергового внесення змін до конституції. Не здійснивши ж ці зміни, росія опиняється перед цілком прогнозованою перспективою схлопування своєї економіки до стану її учорашніх союзників по голосуванню проти резолюції Генеральної асамблеї ООН на підтримку України. Якщо ж такі зміни відбудуться, то для внутрішньої аудиторії російське керівництво опиняється у ролі зрадників, боягузів та невдах.
Розраховувати на капітуляцію росії у війні, принаймні зараз, не варто. Величезна держава з чималим населенням і гігантськими покладами природних ресурсів може протриматися у стані війни доволі тривалий час. Суттєвий нюанс полягає у тому, що зараз йдеться не про кількість часу, протягом якого вона може витримати повномасштабну війну, а про часову тривалість проміжку, доки російський народ терпітиме та підтримуватиме своє керівництво. Нещодавніми рішеннями російського уряду було закрито значну частину статистичної інформації щодо економіки. Це свідчить про те, що справи у кремля йдуть подібно до того, як описував Володимир Войнович події у радянському колгоспі: "…не так щоб дуже погано, можна було б навіть сказати – добре, але з кожним роком все гірше і гірше".
росіянин, будь напоготові. До перемовин, відступу і Гааги
російське керівництво заявляє про свою готовність до переговорів чи не з першого тижня збройної агресії проти нашої держави. Суттєвою є зміна кількості та якості російських вимог. Під час перших переговорів, які розпочалися 28 лютого 2022 року у білорусі, росія поводила себе як розпорядник дипломатичного балу. Після розгрому та втечі з-під Києва, Харкова, залишення Херсону, втрати флагману свого Чорноморського флоту, звільнення острова Зміїний російські вимоги зменшилися. Зараз росіяни закликають до переговорів вже не "київську хунту", а "українську сторону". Кудись поділися згадки про "націоналістичні батальйони", а заклики путіна до українських військових перебрати владу на себе (фактично – створити хунту) і домовитися з росією були з презирством та іронією відкинуті. путін і його генерали не тільки готувалися до минулої війни, вони ще й психологічно та глибинно є потенційними зрадниками, оскільки лише така людина може сподіватися і розраховувати на зраду.
Переговори, які, можливо, відбуваються у Швейцарії, варто розглядати скоріше як чергову спробу і української сторони, і колективного Заходу донести до росіян просту думку – час забиратися з України, а конструктивна розмова може точитися тільки навколо механізмів та етапів звільнення усіх українських територій. росіяни пройшли вже декілька стадій усвідомлення реального, а не конспірологічно-шпигунського стану справ. Захід не збирається здавати Україну, ресурсний та газовий шантаж Європи не спрацював, експорт російського збіжжя можливий лише за умов вільного українського експорту, червоні лінії креслить той, хто виробляє фломастери.
Швейцарські переговори, ймовірно, є консультаціями експертних груп, однією з декількох майданчиків, на яких обговорюється майбутня капітуляція росії, можливо, в інших термінах і формулюваннях. У спробі протиставити себе демократичному світові, силовими методами змінити усталену архітектуру європейської безпеки, спираючись при цьому на підтримку "уявного друга" – Китаю, свідчить про безвідповідальність й авантюрність російського керівництва.
Оприлюднений сьогодні китайський мирний план ховає сподівання путіна і його кліки на можливість підживлювати свої збройні сили ресурсами Піднебесної. КНР не зацікавлений у продовженні великої європейської війни, оскільки вона є перешкодою для просування китайських економічних інтересів. Підтримка кремля може призвести до розширення санкційного режиму на китайські підприємства та фінансові установи, основними ринками та партнерами яких є зовсім не росія.
Чи прийде до тями та усвідомить наслідки своїх дій кремлівське керівництво, чи спроможне воно адекватно оцінювати наявний стан справ та сформувати релевантну позицію на майбутніх офіційних переговорах – покаже час. Зараз кремль повинен думати не про прирощення земель і відновлення сфер впливу, які були актуальними тридцять-сорок років тому, а про те, як продати своєму власному народу поразку, загорнувши її у подарунковий папір перемоги. Не забуваючи при цьому про не надто публічну, але неухильну підготовку світового співтовариства до початку роботи спеціального трибуналу по росії. Ця подія намічена на літо, і іноді юристи знають трохи більше навіть за дипломатів.
