Солідарність чи ненависть, тоталітаризм чи демократія - вибір за нами
Найбільша небезпека не сам вірус. Людство має всі наукові знання та технологічні інструменти для його подолання. Найбільша проблема - це наші власні внутрішні демони, наша власна ненависть, жадібність та незнання. Мені боязко коли спостерігаю, що люди реагують на цю кризу не глобальною солідарністю, а ненавистю, взаємними звинуваченнями, нападами на етнічні та релігійні меншини.
Але, сподіваюся, ми зможемо розвинути наше співчуття, а не нашу ненависть, навчитись реагувати солідарно, яка розвиватиме нашу щедрість, щоб допомагати тим хто потребує. І що ми розвинемо нашу здатність розпізнавати правду і не вірити всім цим теоріям змови. Якщо ми це зробимо, я не сумніваюся, що ми можемо легко подолати цю кризу.
Зараз ми стикаємося з вибором між тоталітарним наглядом та розширенням можливостей громадян. Якщо ми не будемо обережні, епідемія може ознаменуватися переломним явищем в історії. Але як бути обережним з чимось, що не піддається моєму контролю?
Проте,це не зовсім поза вашим контролем, принаймні в умовах демократії. Ви голосуєте за конкретних політиків та партій, які проводять політику. Тож у вас є певний контроль над політичною системою. Навіть якби не було виборів зараз, політики все ж реагують на тиск громадськості.
Кому довіряти?
По-перше, є досвід минулого. Якщо у вас є політики, які брехали вам пару років, то у вас менше підстав довіряти їм у цій надзвичайній ситуації.
По-друге, ви можете ставити запитання про теорії, які вам говорять люди. Якщо хтось придумає якусь теорію змови про походження та поширення коронавірусу, попросіть цю людину пояснити вам, що таке вірус і як він викликає захворювання. Якщо людина не має поняття, це означає, що вона не має основних наукових знань, тоді не вірите ні в що інше, що ця людина розповідає вам про епідемію коронавірусу. Вам не потрібен доктор біологічних наук. Але вам потрібне базове наукове розуміння всіх цих речей.
Останніми роками ми бачимо різних політиків-популістів, котрі вороже налаштовані щодо науки, говорячи, що вчені - це якась віддалена еліта, відірвана від людей, кажучи, що такі зміни, як зміни клімату, - це лише підступ, не варто їм вірити. Але в цей кризовий момент у всьому світі ми бачимо, що люди більше довіряють науці.
Я сподіваюся, що ми пам’ятатимемо про це не лише під час цієї кризи, а й після того, як криза закінчиться. Щоб ми подбали про те, щоб дати дітям у школі гарну освіту про те, що таке віруси та теорія еволюції. А також, що коли науковці попереджають нас про інші речі, окрім епідемій, як, наприклад, про зміну клімату та екологічний крах, ми навчились сприймати їхні попередження з тією ж серйозністю, що зараз ми сприймемо те, що вони говорять про епідемію коронавірусу.
Влада наглядає за нами, - ми наглядаємо за владою
Щоразу, коли ви збільшуєте нагляд за громадянами, це завжди повинно йти поруч із посиленим наглядом за владою. У цій кризі гроші течуть як вода: у США два трильйони доларів, у Німеччині сотні мільярдів євро уряди витрачають на боротьбу з COVID-19 та підтримку економіки. І, як громадянин, я хочу знати, хто приймає рішення і куди йдуть гроші: чи використовуються гроші для викупу великих корпорацій, які потрапили в біду ще до епідемії через неправильні рішення своїх керівників? Чи використовуються на допомогу малому бізнесу, ресторанам і магазинам тощо?
Якщо уряд настільки прагне до більшого нагляду, то спостереження повинно йти в обидва напрямки. І якщо уряд каже: "… це надто складно і ми не можемо просто відкрити всі фінансові операції", - то ви кажете: "Ні, це не складно і цілком можливо".
«Якщо уряд хоче створити величезну систему спостереження, щоб побачити, куди я ходжу щодня, так само і ми маємо право створити систему, яка показує, що ви робите з нашими податковими грошима .
Нагляд "за шкірою" та "під шкірою". Небезпека тотального контролю
Є одна ідея, з якою люди експериментують, а саме як попередити людей, які були поруч із хворим на коронавірус. Є два способи зробити це: один із способів - мати центральний орган, який збирає інформацію про всіх, а потім виявляє, що ви були поруч з кимсь, хто має COVID-19 та попереджає вас. Інший метод полягає в тому, щоб телефони безпосередньо спілкувалися один з одним, без будь-якого центрального органу, який збирає всю інформацію. Якщо я проходжу поруч когось, у якого є COVID-19, два телефони, його або її телефон та мій телефон просто поговоріть один з одним, і я отримаю попередження. Але жодна центральна влада не збирає всю цю інформацію і слідкує за всіма.
Нам слід бути дуже, обережними бо система спостереження та нагляду може бути двох типів, умовно "за шкірою" - це моніторинг того, що ви робите у зовнішньому світі, куди їдете, кого зустрічаєте, що дивитесь по телевізору чи які веб-сайти відвідуєте в Інтернеті і це не переходить у ваше тіло. Та нагляд "під шкірою" - це моніторинг того, що відбувається всередині вашого тіла і починається з таких речей, як температура, але потім може перейти до моніторингу артеріального тиску, частоти серцебиття, до мозкової діяльності. І як тільки ви це зробите, ви можете дізнатися набагато більше про людей, ніж будь-коли раніше.
Ви можете створити тоталітарний режим, який раніше ніколи не існував. Якщо ви знаєте, що я читаю або що я дивлюся по телебаченню, це дає вам деяке уявлення про мої мистецькі смаки, мої політичні погляди, мою особистість. Але це все ще обмежене знання. Тепер подумайте, що ви можете насправді контролювати мою температуру тіла, мій кров’яний тиск та серцебиття, коли я читаю статтю чи переглядаю програму в Інтернеті чи на телебаченні. Тоді ви можете знати, що я відчуваю кожну мить. Це може легко призвести до створення деспотичних тоталітарних режимів.
Однак, на щастя, це не є неминучий сценарій. Ми можемо не допустити цього. Але щоб не допустити, ми, перш за все, повинні усвідомити небезпеку, по-друге, бути уважними щодо того, що ми допускаємо у цій надзвичайній ситуації.
Майбутнє - похідна наших сьогоднішніх рішень
Загострилась небезпека появи "марного класу" через сучасну економічну кризу. Вже кілька років ми бачимо зростання автоматизації, коли роботи та комп’ютери замінюють людей на все більшій кількості робочих місць. А в умовах цієї кризи, оскільки люди зачинені в своїх будинках, і люди можуть заразитися, а роботи не можуть процес автоматизації буде тільки зростати. Ми можемо стати свідками того, що країни можуть вирішити повернути певні галузі виробництва додому, а не покладатися на фабрики в інших країнах. Тож може здатися, що через автоматизацію та деглобалізацію, що, особливо у країнах, що розвиваються, які покладаються на дешеву ручну працю, раптом з’являється величезний «марний клас людей» які втратили роботу, оскільки ці роботи були автоматизовані або переміщені в інше місце.
І це може статися і в багатих країнах. Ця криза викликає величезні зміни на ринку праці. Люди працюють з дому, люди працюють в Інтернеті. Якщо ми не будемо обережні, це може призвести до краху організованої робочої сили, принаймні в деяких галузях промисловості і це неминуче. Однак ми можемо прийняти рішення щодо захисту прав працівників у нашій країні або в усьому світі в цій ситуації. Уряди можуть надавати допомогу галузям та корпораціям, вони можуть ініціювати захист прав своїх працівників. Отже, це все про рішення, які ми приймаємо.
Тому, як футуролог я оцінюю нинішню кризу як переломний момент в історії 21 століття. Але в якому напрямку ми підемо, залежить від наших рішень. Нічого не визначено.
