Протягом більшої частини цифрової ери датацентри розглядалися як фонова інфраструктура – тиха комерційна машина, прихована за абстракцією під назвою "хмара". Вони вміщували фінансові системи, комунікаційні мережі, логістичне програмне забезпечення і, дедалі частіше, обчислювальні потужності, що забезпечують роботу штучного інтелекту (ШІ). Хакери, програми-вимагачі та кіберзлочинність вважалися головними загрозами для цих систем. Тепер така оптика вже застаріла.
Хмара ніколи не була безтілесною цифровою млою. Вона завжди була фізичною системою, побудованою із землі, бетону, трансформаторів, систем охолодження, кабелів та електроенергії. А це означає, що хмара, як і раніше, вразлива до старої логіки війни.
У міру того як уряди, корпорації та військові організації дедалі більше залежать від концентрованої хмарної інфраструктури, об'єкти, у яких зосереджені ці обчислювальні потужності, стають стратегічною інфраструктурою. Центри обробки даних уже не є просто анонімними комерційними об'єктами, прихованими за цифровою економікою. Вони стають частиною стратегічного тилу: стаціонарною, цінною, енергоємною інфраструктурою, порушення роботи якої може спричинити негайні економічні та операційні втрати. Оскільки держави зосереджуються на розбудові цифрового потенціалу та штучного інтелекту, включно з Пентагоном, який використовує інструменти ШІ у війні з Іраном, центри обробки даних, зведені для забезпечення економічної продуктивності та бойових спроможностей, перетворюють цю інфраструктуру на нову стаціонарну ціль, яку важко укріпити й захистити.
Нещодавні події у війні з Іраном ілюструють цю зміну. За повідомленнями, удари іранських дронів пошкодили кілька об'єктів хмарної інфраструктури в регіоні Перської затоки, зокрема два датацентри Amazon Web Services (AWS) в Об'єднаних Арабських Еміратах та об'єкт у Бахрейні, який зазнав пошкоджень через удар по сусідньому об'єкту. Ці атаки порушили роботу сервісів і змусили операторів перенаправити робочі навантаження в інші хмарні регіони через перебої в електропостачанні, пошкодження від пожежі та тривалі відключення, що вплинули на регіональних клієнтів, включно з фінансовими установами. Це має розвіяти хибну ілюзію, ніби хмара перебуває в безпеці поза полем бою.
Пошкодження центрів обробки даних є попередженням про те, якими будуть майбутні атаки у наступній війні. Супротивники дедалі краще розуміють, що цифрова інфраструктура має цінність як інструмент тиску. Виведіть її з ладу, навіть тимчасово, – і наслідки швидко поширяться на фінанси, комунікації, логістику, управління та військове командування й управління. Те, що ми колись вважали невидимою цифровою зручністю, тепер дедалі більше схоже на критичну інфраструктуру, яка належить до тієї самої категорії, що й порти, підстанції, трубопроводи та залізничні вузли. Майбутнє війни, як і раніше, потребуватиме ракет, дронів і коду, але воно також вестиметься через фізичну інфраструктуру, яка підтримує функціонування сучасних суспільств у мережі.
Чому центри обробки даних стали мішенями
У суспільних дискусіях хмара все ще постає як розосереджена, віртуальна і стійка за визначенням. Насправді ж вона спирається на концентровані фізичні системи. Саме ця концентрація надає центрам обробки даних стратегічного значення. Чим більше економічної діяльності, державного управління та можливостей штучного інтелекту проходить через відносно невелику кількість високовартісних обчислювальних центрів, тим привабливішими ці центри стають як мішені у воєнний час.
Сучасні гіпермасштабні датацентри – це величезні споруди, призначені для розміщення десятків тисяч серверів та мережевого обладнання, необхідного для їхнього підключення до глобальних магістральних мереж інтернету. Ці будівлі містять великі серверні зали, охолоджувальні установки, системи розподілу електроенергії, обладнання для комутації оптоволоконних ліній та резервні генератори. Вони часто організовані у великі кампуси, що займають сотні гектарів. Це доволі "важка" інфраструктура, потрібна лише для того, щоб працювала "хмара".
І вона стає дедалі більш концентрованою. Північна Вірджинія, найбільший у світі ринок центрів обробки даних, перевищила 3000 мегават потужності, і ще більше потужностей перебуває на стадії будівництва. Великі кампуси, які експлуатують Amazon, Microsoft і Google, складаються з кількох гіпермасштабних будівель, скупчених в одній географічній зоні. І вони справді величезні. Кампус Switch Citadel поблизу Лас-Вегаса розрахований на понад 65 гектарів площі для центрів обробки даних. Цифрова економіка любить говорити мовою швидкості, коду та абстракції. Але її фізична основа значно більше нагадує промислову географію.
Це важливо, оскільки масштаб породжує вразливість. Та сама кластеризація, яка підвищує комерційну ефективність, також створює привабливу ціль. Концентрована хмарна архітектура може мати сенс у мирний час, бо вона ефективна. Але у воєнний час це стає слабким місцем. Поки країни змагаються у створенні потужностей штучного інтелекту, вони водночас створюють новий клас стратегічних активів – незалежно від того, чи усвідомлюють це.
Телекомунікації та енергетика як стратегічна інфраструктура в умовах війни
Стратегічна логіка ударів по інфраструктурі добре відома. Нафтопереробні заводи, порти, залізничні вузли та електростанції давно вважаються законними цілями у воєнний час, оскільки вони підтримують економічну діяльність і військовий потенціал. Інфраструктура даних та інші об'єкти подвійного призначення дедалі частіше належать до цієї категорії. Їхнє комерційне значення охоплює фінансові операції, комунікації, логістичні платформи, державні послуги, військові операції та зростаючі обсяги обчислень штучного інтелекту, які залежать від великих комерційних хмарних систем. Коли ці системи стають центральними для функціонування суспільства, об'єкти, де вони розміщені, втрачають свою нейтральність і стають критичними вузлами для кінетичних або некінетичних атак.
Наприклад, на початкових етапах російського вторгнення в Україну в 2022 році кібератаки були спрямовані на виведення з ладу українських урядових і телекомунікаційних систем. Але кампанія швидко вийшла за межі кіберпростору. Microsoft повідомила, що російські війська завдали удару по українському урядовому центру обробки даних крилатою ракетою, підкресливши базову реальність воєнного часу: коли цифрові системи мають достатнє значення, супротивники не обмежуються шкідливим програмним забезпеченням і проникненням у мережі. Вони також націлюються на будівлі та інфраструктуру, які забезпечують їхнє функціонування.
Проте у багатьох випадках для виведення з ладу цифрової інфраструктури не потрібно руйнувати саму серверну залу. Часто ефективніше вдарити по системах, що її забезпечують, особливо по електромережах, підстанціях, системах охолодження та оптоволоконних лініях зв'язку. Хмара значною мірою залежить від енергоємної, фізично складної інфраструктури, вихід із ладу якої може спричинити миттєвий ланцюговий ефект і завдати шкоди економіці та військовій сфері.
Україна знову є слушним прикладом. росія неодноразово атакувала енергомережу країни ракетами та дронами. У березні 2024 року одна з найбільших таких атак пошкодила енергетичні об'єкти у кількох регіонах, унаслідок чого понад мільйон людей залишилися без електроенергії, а Україна була змушена збільшити імпорт. У 2024 році Україна та МАГАТЕ навіть домовилися розмістити міжнародних спостерігачів на ключових підстанціях, оскільки атаки на них загрожували стабільності енергосистеми з АЕС. Загальніший висновок полягає в тому, що цифрова стійкість нерозривно пов'язана з енергетичною стійкістю. Центр обробки даних із неушкодженими серверами, але без надійного електропостачання, однаково є непрацездатним активом.
Конфлікти в інших регіонах демонструють подібну динаміку. Під час громадянської війни в Судані бойові дії навколо телекомунікаційної та електроенергетичної інфраструктури неодноразово призводили до серйозних перебоїв зі зв'язком. У лютому 2024 року захоплення телекомунікаційних об'єктів у Хартумі призвело до загальнонаціонального відключення зв'язку, що порушило доставку допомоги, здійснення платежів та контакти із зовнішнім світом для мільйонів людей. Загальний урок полягає в тому, що системи, які підтримують цифровий зв'язок, також можуть стати ключовими вузлами на полі бою. Атаки на центри обробки даних можуть мати ефект примусу, що виходить далеко за межі безпосереднього військового фронту.
Технологічні зміни також знижують бар'єри для атак на цифрову інфраструктуру. Дрони, здатні нести вибухові заряди, є дешевшими, доступнішими і часто такими, що їх важче перехоплювати з точки зору витрат, ніж традиційні ракетні системи. Це важливо, оскільки вони посилюють загрозу для стаціонарної, високовартісної інфраструктури, яку ніколи не проєктували з урахуванням постійних повітряних атак. На практиці поширення відносно недорогих ударних систем наближає комерційну інфраструктуру до поля бою.
Стратегічна адаптація безпеки датацентрів
Визнання стратегічної важливості центрів обробки даних вимагає не лише посилення кібербезпеки. Якщо обчислювальна інфраструктура стає елементом стратегічного протистояння, то стратегія її проєктування та захисту також має еволюціонувати. Ми пропонуємо три підходи, які допоможуть відповісти на цю зростаючу дилему центрів обробки даних.
По-перше, географічне розосередження повинно стати пріоритетом. Концентрація величезних обчислювальних потужностей у невеликій кількості гіпермасштабних хабів може бути комерційно ефективною, але у воєнний час створює системний ризик. Більш розподілені архітектури, у яких робочі навантаження можуть швидко переміщатися між регіонами та юрисдикціями, здатні зменшити наслідки атаки на будь-який окремий кластер. Атаки на центри обробки даних у Перській затоці оголили проблему: резервування даних у межах одного ринку нічого не варте, якщо кілька об'єктів в одному регіоні можна вивести з ладу одночасно.
По-друге, великі центри обробки даних повинні розглядатися як критична національна інфраструктура. Енергетичні системи, порти та телекомунікаційні мережі вже вважаються стратегічними активами, порушення роботи яких має наслідки для національної безпеки. Великі хмарні кампуси дедалі частіше належать до тієї самої категорії. Це не означає, що кожна серверна ферма стає військовим об'єктом, але означає, що уряди повинні залучити великі обчислювальні центри до планів цивільної оборони, планів безперервності роботи, а в деяких регіонах – і до ширших стратегій захисту від повітряних та ракетних атак. Країни, які вкладають кошти в розвиток штучного інтелекту, створюють активи, що стануть мішенню для супротивників.
Нарешті, стандарти стійкості повинні вийти за межі старого підходу, в якому кібербезпека стоїть на першому місці. Об'єкти у вразливих регіонах потребують потужнішого резервного живлення, надійніших систем охолодження та водопостачання, стійкішого зв'язку і серйознішого планування безперервності роботи на випадок пошкодження навколишньої інфраструктури. Річ не в тім, що кожен центр обробки даних можна укріпити, як бункер. Річ у тім, що уряди та компанії повинні припинити вдавати, ніби хмара якимось чином відокремлена від географії та військових дій. Чим більше країн пов'язують свою економічну конкурентоспроможність, державні послуги та амбіції у сфері штучного інтелекту з концентрованою обчислювальною інфраструктурою, тим більше вони створюють новий клас стратегічних активів, на які можуть націлитися майбутні супротивники.
Спочатку хмара здавалася абстрактною і безмежною. Проте війна має властивість знаходити асиметричні переваги й використовувати слабкі сторони ворога. Насправді є лише бетон, кабелі, трансформатори, труби, земля та електроенергія. І все, що побудовано із цих речей, може бути і буде атаковано.
Про авторів: Макдональд Амоа – незалежний дослідник, який цікавиться ланцюгами постачання критично важливих матеріалів, прогалинами у сфері передових виробничих технологій, промисловою базою та геополітичними ризиками у гірничодобувній галузі.
Морган Д. Базіліан – директор Інституту Пейна та професор Школи гірничої справи в Колорадо, має понад 20 років досвіду у сфері глобальної енергетичної політики та інвестицій. Колишній провідний фахівець Світового банку з питань енергетики та старший дипломат ООН, він також обіймав посади в NREL та уряді Ірландії, а ще працював на консультативних посадах у Світовому економічному форумі та Оксфорді. Як стипендіат програми Фулбрайта, він опублікував чимало праць з питань енергетичної безпеки та міжнародних відносин.
Доктор наук, підполковник Джахара "Френкі" Матішек – пілот-командир ВПС США, науковий співробітник-нерезидент Військово-морського коледжу США та Інституту публічної політики Пейна, а також запрошений науковець Північно-Західного університету.
Джерело: National Interest
