Напад на Польщу. Уламки росії все ще падають – Мачєй Буковський
Хоча від 19 російських дронів, які увійшли в повітряний простір Польщі 9 вересня, було завдано лише обмеженої шкоди, стратегічний сигнал виявився оглушливим. кремль використовує стару тактику в більш масштабному вигляді – подражнити ворога і подивитися, як він відреагує.
Чи продемонструє Захід єдність і рішучість, чи слабкість і вагання? кремль переконаний, що НАТО можна зігнути під свою волю. Це переконання необхідно зруйнувати.
Польща зробила правильний перший крок. Реакція була блискавичною, і, в рідкісному прояві єдності на терміново скликаному засіданні Ради національної безпеки були присутні як президент Кароль Навроцький, так і прем'єр-міністр Дональд Туск, які на цю мить відклали свої гострі політичні розбіжності.
Польща також застосувала статтю 4 Північноатлантичного договору, яка передбачає консультації у випадках загрози суверенітету та безпеці. Це рішення має на меті змусити кожного союзника взяти на себе відповідальність за проблему і продемонструвати москві, що вторгнення у повітряний простір не можна списати на випадковість війни (один із кількох суперечливих наративів, які росія поширювала протягом дня).
У чому ризики? Атака проникла на 300 км вглиб Польщі і була відбита польськими та союзними бойовими літаками й AWACS. Але попри те, що дрони завдали лише незначних руйнувань, це був перший випадок, коли НАТО відкрило вогонь по російських військових з початку їхньої повномасштабної агресії проти України у 2022 році.
Отже, це було значно більше, ніж локальна прикрість. Небезпека полягає в тому, що млява реакція НАТО – звичні публічні заяви без дій, ризикує стати новою небезпечною нормою, про що країни Балтії попереджали все літо. Є лише кілька випадків, коли "найуспішніший військовий альянс у світі" може виявитися безсилим, перш ніж втратити право на цей титул.
Альянс не може й далі просто "терпіти удари". Стримування лише запереченням недостатнє; потрібне стримування покаранням. Це означає накладати на москву штрафи щоразу, коли вона порушує повітряний простір НАТО (як вона неодноразово робила в Польщі та країнах Балтії), і піднімати ставку вище, ніж кілька одноразових дронів.
Що можна зробити? Зараз існує очевидна потреба у військовій відповіді. НАТО не обов'язково атакувати росію, щоб продемонструвати справжню твердість. Як запропонував посол Курт Волкер, розширення зони дії батарей протиповітряної оборони НАТО, що базуються на території союзників, для збиття російських дронів і ракет над Західною Україною допомогло б цій країні та Заходу. Це абсолютно відповідає міжнародному праву, і хоча це розлютило б путіна, він не вчинив би жодних дій – минулий досвід показує, що він відступає, коли стикається зі справжнім опором.
Крім того, міністр оборони Великої Британії запропонував розгорнути британські підрозділи в Польщі, а інші країни, насамперед США, щоб переконатися, що цей меседж почують, повинні зробити те саме.
Набагато серйозніші санкції посилили б ефект. Існуючі заходи потрібно краще адаптувати та застосовувати, щоб завдати удару по хребту виробництва російських дронів у спеціальній економічній зоні "Алабуга", де збирають тисячами версії іранських "Шахедів", які щоночі сотнями падають на Україну.
Багато з основних суб'єктів, що беруть участь у цій діяльності, вже підпадають під санкції як США, так і Європи, але в їхньому застосуванні є величезні прогалини. Наприклад, Об'єднані Арабські Емірати та інші країни Перської затоки досі дозволяють здійснювати перекази між партнерами "Алабуги" та її іранськими постачальниками, тоді як критично важливі верстати та високоточне обладнання закуповуються через посередників у Туреччині, Китаї, Індії, Швейцарії та Таїланді.
Хоча останні експортні обмеження ЄС забороняють нові продажі програмного забезпечення та оновлення російським суб'єктам, досі не існує офіційного механізму, який би змушував виробників відкликати чинні ліцензійні ключі, прошивки або післяпродажне обслуговування обладнання, яке вже знаходиться на санкційних майданчиках.
Докази з уламків показують, що західна електроніка та компоненти й надалі використовуються в російських та іранських дронах, а це свідчить про постійні витоки у мережах постачання й нагальну потребу діяти.
Країни НАТО та інші союзники також повинні зупинити транспортування комплектуючих для дронів, які роками перевозяться Каспійським коридором з Ірану до Астрахані й Олi. Варіант механізму сертифікації, вже запровадженого для експорту російської нафти, може бути використаний для моніторингу суден і операторів, а також для надання страховикам та портам повноважень діяти.
"Шахеди" залежать від імпортної мікроелектроніки, двигунів і композитних матеріалів, які постачаються через Тегеран, Гонконг та інші вузли. Експортні обмеження потрібно посилити, включивши до чорного списку компоненти, які найчастіше виявляються в уламках дронів, і відстежувати серійні номери та "сірий ринок" перепродавців.
Захід уже продемонстрував здатність перехоплювати незаконні поставки зброї на морі, зокрема Велика Британія перехопила судна, що перевозили іранські ракети, і посилення таких перехоплень змусить Тегеран платити більше, щоб підтримувати свої мережі.
НАТО потрібна "сходинка реакцій", яка зробить кожне порушення повітряного простору вартісним для москви. Особливо ефективними були б кібероперації, і рамка для таких дій вже існує у Декларації Вашингтонського саміту 2024 року, де прямо визнається кіберспроможність як елемент стримування й оборони Північноатлантичного альянсу.
Тиск кремля є цілеспрямованим. Кожен дрон, відправлений через кордони НАТО, має на меті перевірити, наскільки далеко Альянс готовий поступитися. Союзники, які реагують на це байдуже, грають у небезпечну гру. Це не випадкові інциденти, а розраховані кроки, щоб перевірити рішучість НАТО й посіяти розбрат.
Розбіжності між США та Європою щодо росії залишаються реальними, оскільки деякі представники Вашингтона прагнуть укласти мирну угоду з путіним, але це вже не є питанням переваг чи політики. Це стало трансатлантичним викликом, оскільки всі союзники зацікавлені в стримуванні військово-промислового комплексу росії.
Передусім необхідна справжня зміна парадигми. НАТО не може залишатися в полоні статичної оборони та ритуальних засуджень; воно мусить довести, що здатне перехоплювати ініціативу.
Це означає перехід від перехоплення до виваженого наступу, включно з жорсткою силою, а також використанням гібридних інструментів, кіберзброї та фінансового тиску як цілеспрямованих механізмів стримування. Якщо Альянс не встановить правила наступного протистояння, це зробить кремль.
На межі поразки. російська атака на Польщу підкреслює слабкість Північноатлантичного альянсу – Едвард Лукас
Порушення повітряного простору Польщі може виявитися найбільшою помилкою путіна. Уявіть, що це призведе до миттєвого арешту заморожених активів російського Центробанку та перерахування $300 млрд для фінансування опору України. Іншим результатом може стати прискорення створення "стіни дронів", яку просуває комісар ЄС з питань оборони Андрюс Кубілюс. Цей напад також може сприяти досягненню політичного консенсусу довкола нової оборонної фінансової установи для покриття нагальних витрат Європи на зброю. І навіть підштовхнути США до скасування будь-яких скорочень своєї військової присутності в Європі та програм підтримки країн Балтії та інших прифронтових держав. Оптиміст міг би уявити справжній економічний зашморг для росії, що призведе до політичних заворушень і навіть зміни режиму.
У реальності нічого із цього не станеться. Натомість ми побачимо "глибоку стурбованість", можливо, навіть обурення, впереміш із похвалами швидкої реакції польських і союзних військових літаків, які збили дрони. Ймовірно, з'явиться ще один, уже який за рахунком, пакет санкцій Євросоюзу проти росії.
путін не зробить висновку, що скоїв жахливу помилку. Навпаки, він сидітиме у своєму бункері, посміхаючись, і продовжуватиме успішну тактику виявлення прогалин в ескалаційній драбині Альянсу та слабких місць у його процесі прийняття рішень. Це передбачає систематичне випробовування наших реакцій та нашої волі, іноді за допомогою відкритих атак, а частіше важковідстежуваними диверсіями та саботажем. Пам'ятайте, цей підхід має глибоке коріння. "Активні заходи" були характерною рисою радянської політичної війни з 1917 року. Балтійські держави ще у 1990-х попереджали друзів і союзників про кремлівські інтриги та брудні прийоми.
Ще одна характерна риса полягає в тому, що знову й знову ці атаки залишаються майже без покарання. Кібератака на Естонію 2007 року викликала лише розпач. Низка інцидентів, що сталися цьогоріч у Швеції, змусила офіційні органи замовкнути і, здається, залишитись безпорадними. У всій Європі постійне й систематичне використання дронів для порушення повітряного простору, зриву роботи цивільної авіації та збору розвідданих підсвічує ще одну вразливість. А оскільки ці атаки залишаються безкарними, кремль розширює масштаб і посилює інтенсивність. Їхня практична мета полягає не лише в тому, щоб посіяти розпач і розбрат. Йдеться про підрив підтримки України і стимулювання європейських країн приєднатися до адміністрації Трампа у тиску на Київ, щоб примусити його до несправедливої, нежиттєздатної та принизливої угоди про припинення вогню.
Більшість європейців цього не усвідомлюють. Вони все ще сподіваються на рішуче втручання США. Але ті часи минули. За винятком рішучої реакції на звернення Польщі до статті 4 НАТО про колективну оборону, гарантії безпеки Сполучених Штатів для Європи виявилися порожніми. Якщо нинішня адміністрація США взагалі дбає про європейську безпеку, то лише для того, щоб зменшити конкурентну та регуляторну загрозу, яку вона становить. Вашингтон хоче менше відновлюваної енергетики та більше імпорту скрапленого газу (LNG). Він прагне меншого втручання в діяльність американських технологічних компаній у питаннях конфіденційності даних, авторських прав і політичної реклами, а також у захисті молоді від порнографії та інших зловживань.
Це не привід для відчаю. Європа достатньо велика і багата, щоб захистити себе, якщо захоче, як від російського імперіалізму, так і від махінацій американських корпорацій та їхніх політичних слуг. Бракує лише волі. Сприйняття загроз та можливості для оборони та стримування досі колосально відрізняються по континенту. Деякі країни відверто підігрують путіну. Інші паралізовані політичною поляризацією (Франція) або алергією на будь-які жертви (Іспанія, Бельгія). Або, як Велика Британія, вони просто не можуть уявити собі політику, неузгоджену зі США.
Але це їхній вибір. Ніхто, поки що, не змушує їх поводитися у такий спосіб.
