Очільниця зовнішньої політики Європейського Союзу Кая Каллас цього тижня доручила своїм співробітникам з'ясувати, скільки разів росія в різних формах вторглася до інших держав у ХХ та ХХІ століттях. Відповідь була такою: 19 держав, 33 рази. Каллас, колишня прем'єр-міністерка Естонії, займалася не просто своєрідною історичною математикою. Вона намагалася підкреслити тезу, яка лежить в основі суперечки між США та Європою щодо майбутнього України, суперечки, що знову оголила прірву по обидва боки Атлантики в оцінці справжньої природи російського режиму, пише The Guardian.
Каллас у вільний час читає книги з історії і, спираючись на історію радянської окупації своєї країни, давно стверджує, що Радянський Союз розпався, але його імперіалізм нікуди не зник. "росія ніколи по-справжньому не відхрестилася від свого жорстокого минулого і не понесла покарання за свої дії", – каже вона. На її думку, природа російського режиму така, що "винагорода за агресію принесе більше війни, а не менше". путін повернеться за ще більшою винагородою.
Подібну засторогу висловив цього тижня міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль, який заявив: "Наші спецслужби повідомляють, що росія створює можливість війни проти НАТО щонайпізніше до 2029 року". путін набирає майже одну нову дивізію на місяць, зазначив Вадефуль, додавши, що ці дивізії безсумнівно також націлені на ЄС, на НАТО.
Президент Франції Еммануель Макрон охарактеризував росію "як постійну дестабілізуючу силу, яка намагається переглянути кордони, щоб розширити свою владу". путін, за його словами, є "хижаком, людожером біля наших воріт, який постійно потребує їжі для власного виживання". Коротко кажучи, "він є загрозою для європейців".
Британський прем'єр-міністр Кір Стармер заявив депутатам: "Ми знаємо, що без стримування путін має амбіції знову піти на такий крок, і він знову піде – і ми повинні захищатися".
Як зазначає The Guardian, все це діаметрально протилежне поглядам американських ізоляціоністів. Стів Віткофф, нью-йоркський девелопер, який зараз представляє США на світовій арені, а також консультує росію щодо того, як завоювати прихильність Дональда Трампа, зізнався, що мало знає історію, і в травні розповів The Atlantic, що дивився кілька документальних фільмів на Netflix, щоб виправити це.
Але, зауважує The Guardian, судячи з його чотирьох візитів до москви, він переважно ставиться до росії як до будь-якої іншої країни, а до путіна – як до будь-якого іншого світового лідера. Він сказав Такеру Карлсону, що впевнений: росія не захоче захоплювати нові території в Європі, коли путін отримає чотири регіони України. Віткофф зазначив, що існує таке уявлення, що всі ми маємо бути як Вінстон Черчилль, бо росіяни збираються пройти по Європі. Він вважає таке твердження абсурдним.
Віткофф додав: "Я не вважаю путіна поганою людиною. Це складна ситуація, ця війна і всі обставини, що до неї призвели. Ви знаєте, це ніколи не залежить лише від однієї людини, правда?" Він переконаний, що росія щиро прагне миру. Трамп здебільшого дотримується такого ж доброзичливого погляду на путіна. Його віцепрезидент, Джей Ді Венс, висміяв ідею про те, що путін має експансіоністські плани. Він пояснив, що путін – це не Гітлер, встановивши досить низьку планку прийнятності. Минулого четверга путін запропонував письмово запевнити, що не буде вторгатися в іншу європейську країну.
На жаль для Європи, вважає The Guardian, це означає, що, як би вона не намагалася відштовхнути Трампа від росії, той все одно повертається до своєї природної симпатії до путіна. Кожного разу, коли Європа відчуває, що вона досягла межі, щоб переконати Трампа в тому, що росія є агресором, який загрожує безпеці Європи і США, Трамп дає путіну ще один шанс, "ще два тижні", ще один телефонний дзвінок. Єдине тверде переконання Трампа полягає в тому, що Україна не може виграти війну і повинна мінімізувати свої втрати.
Але, за словами британського видання, лише після появи цього місяця 28-пунктного американсько-російського плану припинення війни і подальшого розкриття інформації про те, що Віткофф, судячи з усього, навчав російських чиновників, як переконати Трампа – європейські лідери побачили, як саме американські чиновники уявляють собі новий європейський порядок, в якому росія, заради реалізму, отримує винагороду, а не покарання за незаконне вторгнення в Україну. Вкотре заскочені Трампом зненацька, європейські лідери читали пункт за пунктом американську пропозицію з поєднанням здивування та паніки.
Колишній президент Франції Франсуа Олланд заявив: "Ми переживаємо момент, який є одночасно історичним і драматичним. Він є історичним, тому що цей план не лише означає капітуляцію України, але й переведення Європи під опіку російсько-американського кондомініуму. Він драматичний, тому що для України це означає остаточну втрату третини її території і не дає жодних гарантій безпеки, які захистили б її від подальшої російської агресії. Він драматичний також тому, що цей план є нічим іншим, як прийняттям Трампом вимог путіна, що зводить Європу до ролі обложеного спостерігача".
Жозеп Боррель, попередник Каллас на посаді глави зовнішньої політики ЄС, зазначив: "План Трампа щодо припинення війни в Україні викриває провал стратегії його умиротворення з боку ЄС. Поступки його вимогам щодо військових витрат, мит, цифрової дерегуляції, оподаткування транснаціональних корпорацій та енергопостачання не дали жодних результатів. Із 28-пунктним планом припинення війни в Україні Сполучені Штати Трампа більше не можна вважати союзником Європи, з якою навіть не консультуються з питань, що стосуються її власної безпеки. Європа повинна визнати цю зміну в політиці США і відповідно реагувати на неї".
Старший радник з питань Європи в Міжнародному інституті стратегічних досліджень Франсуа Гейсбург порівняв цей план з перемир'ям 1940 року, підписаним між нацистською Німеччиною та переможеною Францією. "По суті, це мир, укладений на умовах росії", – вважає він.
Колишній радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон висловився ще більш різко. "Я думаю про всіх тих людей, які протягом останнього року говорили: гей, Трамп змінив свою думку, він підтримає Україну. Не знаю, скільки разів ще потрібно це доводити. Йому байдуже до України", – зазначив він.
Німецький експерт з питань зовнішньої політики ХДС Норберт Реттген назвав цей момент поворотним, "оскільки це означає, що США стають на бік путіна і зраджують як суверенітет України, так і безпеку Європи. Попереднє припущення про трансатлантичний альянс і гарантії безпеки з боку США більше не є актуальним". Навіть якщо 28-пунктний план не буде реалізований, Реттген зазначив, що "відбулося щось фундаментальне. Ми більше не живемо у тому світі, яким він був раніше".
Але, наголошує The Guardian, якщо європейські політики, які не входять до уряду, мали право засуджувати зраду Трампа, то європейські лідери були зобов'язані мінімізувати її наслідки – особливо перед встановленим терміном Дня подяки, який Трамп визначив для України.
"Наша перша задача, чесно кажучи, полягала в тому, щоб з'ясувати, що відбувається", – зізнається один британський дипломат. Як повідомляється, саме на вечері в Берліні 18 листопада Стармер, Макрон і німецький канцлер Фрідріх Мерц вперше обмінялися думками про масштаби плану Віткоффа-Дмітрієва.
Тим не менш, на думку The Guardian, Європа вже добре навчилася реагувати на періодичні спроби Трампа реабілітувати і винагородити путіна: спочатку демонстративно вітати втручання Трампа, а потім повільно і ввічливо його заглушити.
Видання називає три чинники, які сприяли європейській операції з порятунку. По-перше, проєкт був настільки однобоким і настільки директивним щодо безпеки Європи, що його було неможливо захистити. Замість того, щоб запропонувати альтернативу, європейці вирішили просто виправити проєкт Віткоффа. Використання плану Трампа як відправної точки мало на меті уникнути конфронтації з американцями: це було визнанням законності зусиль Трампа.
По-друге, суперечки всередині адміністрації США вже не можна було приховувати – головно ворожнечу між Венсом і Рубіо. Це допомогло атлантистському крилу в Сенаті, яке вже було стурбоване падінням рейтингу президента, знову знайти свою силу і голос. Це своєю чергою спонукало Венса до декількох різких нападів на Конгрес. "Існує ілюзія, що просто надавши більше грошей, більше зброї або ввівши більше санкцій, можна досягти перемоги. Миру не досягнуть невдалі дипломати чи політики, які живуть у світі фантазій. Його можуть досягти розумні люди, які живуть у реальному світі", – сказав він. Це змусило Рубіо балансувати на межі, залишаючись лояльним до непередбачуваного президента, але чітко даючи зрозуміти американським сенаторам, що це не план США.
Зрештою, Європа зберегла свою єдність, незважаючи на дрібні суперечки щодо ролі Франції, Німеччини та Великої Британії. Після низки зустрічей на саміті G20 у Йоганнесбурзі, саміті ЄС-Африка в Луанді, дев'ятигодинних переговорів у Женеві, чергової зустрічі в Абу-Дабі і, нарешті, відеоконференції коаліції охочих із 35 країн, європейці зберегли єдність.
Але, наголошує The Guardian, незалежно від того, чим закінчиться це останнє фіаско, а запеклі переговори, можливо, лише починаються – шкода, завдана трансатлантичному альянсу, накопичується. Європа тепер має усвідомити, що їй доведеться самостійно вирішувати російське питання. На відміну від Аляски, цього разу США були втягнуті у підписання російських планів трансформації Європи в інтересах росії. Отже, на думку французької історикині Франсуази Том, США стали співучасниками руйнування міжнародного права.
Трамп ще може заблокувати постачання зброї та розвідданих, щоб просунути свій мир, але не менш імовірно, що ця ініціатива згасне, оскільки путін наступного тижня відхилить переглянуті умови, а війна триватиме, відволікаючи увагу та послаблюючи моральний дух українців, який і без того напружений через звинувачення в корупції.
Деякі діячі, такі як Каллас, зауважує The Guardian, наполягають, що росію можна довести до межі, коли у неї закінчаться гроші, особливо якщо Європа знайде законний спосіб надати Україні репараційний кредит, використовуючи заморожені активи російського центрального банку на суму 210 млрд євро. Але Європа вже так часто обіцяла взятися за розум. Її найгіршим ворогом, можливо, стала не росія, а інерція.
Джерело: The Guardian
