Мало хто з виборців розуміє систему, за якою 25 жовтня обиратимуть депутатів місцевих рад та міських голів. Якщо сільські та селищні ради обиратимуть за звичною системою, то районні, обласні та міські органи місцевого самоврядування формуватимуться за зовсім новим принципом. За словами експерта з виборчого законодавства Оксани Дащаківської, такої "пропорційної з елементами мажоритарної" системи немає в жодній державі світу. За допомогою експерта спробуймо розібратись у головних новаціях і з’ясувати, як голосуватимуть і рахуватимуть.
Вибори міських голів у два тури
В містах із населенням, більшим за 90 тисяч осіб (а таких у нас близько сорока), претендент на посаду мера повинен набрати понад 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, щоб очолити місце. Якщо це не вдалося з першого разу, два кандидати, що набрали найбільше голосів, переходять у другий тур, у якому перемагає той, хто набере найбільше. Ця система аналогічна тій, за якою обирають президента України.
Нова система виборів місцевих депутатів
Вона пропорційна, але має деякі особливості. Виборець обирає партії до міських, районних і обласних рад, але його голос упливає на виборчий список тієї партії, за яку він віддав голос.
Суб’єктом цих виборів є лише політичні партії, а не кандидати-мажоритарники, тому виборець отримає лише один бюлетень для кожної ради, а не два, як було раніше. В кожній графі бюлетеня буде така інформація:
• Назва партії, що висувається до ради;
• Ім’я лідера виборчого списку, який очолить фракцію партії у разі її успіху на виборах
• Ім’я кандидата, що представляє цю партію на окрузі.
Щоправда, якщо партія не знайшла представника для вашого округу, в її графі фігуруватиме лише назва цієї партії без імені кандидата.
Отже, відбуватиметься два типи змагань. Перший – змагання між партіями.
Щоб пройти до міської, обласної чи районної ради, партія повинна подолати п’ятивідсотковий бар’єр за сумою голосування всіх округів, себто всього міста, області чи району. Розподіл на округи тут не має значення: голоси за партію просто додаватимуться без огляду на те, з якого округу вони надійшли. За цим принципом відбувається пропорційна частина виборів до Верховної Ради України.
Тому в першу чергу ми віддаємо голос саме за партію, якщо прагнемо бачити її в новій раді.
Другий – змагання між кандидатами в межах виборчого списку партії.
Це змагання є вторинним. Воно не актуальне для партій, які не проходять до ради.
Головним недоліком старої пропорційної системи, за якою ми обирали Верховну Раду 2006 та 2007 років, називали закритість списків. Лідер партії в зачиненому кабінеті визначав, хто саме посяде прохідне місце у списку, а хто ні. Тепер на склад майбутньої фракції, хоч і опосередковано, впливатимуть виборці.
Якщо партія за загальними результатами голосування подолала п’ятивідсотковий бар’єр, вона формує фракцію в новообраній раді. Кількість депутатів у ній визначається двома формулами:
1. Загальна кількість дійсних голосів (не зіпсованих бюлетенів) ділиться на кількість місць у раді: виходить так звана виборча квота – "вартість" одного місця в раді.
2. Кількість голосів, набраних партією, ділиться на виборчу квоту. Виходить кількість місць у фракції.
Отже, що більше відсотків набере партія, то більше депутатів вона матиме в раді.
Головою фракції стає лідер виборчого списку, зазначений у бюлетені біля назви кожної партії. Він єдиний гарантовано стає депутатом, якщо партія пройшла. Наступні ж визначатимуться за рейтинговим принципом, і тут відіграє свою роль розподіл депутатів за округами.
Що більше відсотків партія набрала на окрузі, де мала свого представника в бюлетені, то вище місце цей кандидат посяде у внутрішньому рейтингу. Якщо на окрузі не було представника, на розподіл місць у фракції результат виборів у ньому не впливає. Найуспішніші у внутрішньому партійному рейтингу заповнять решту вакантних місць у фракції після свого лідера. Отже, що більше голосів набере партія на окрузі, то більші шанси, що кандидат, що представляв партію на цьому окрузі, стане депутатом.
Ця система не гарантує, що кожен округ обов’язково матиме свого депутата в раді.
До того ж, у цій системі немає принципу, коли кандидат є закріпленим за округом і відповідає за нього. Ім’я кандидата зазначене в бюлетені лише для визначення його шансів пройти до фракції, величина якої формується за відсотковим принципом.
Тому може трапитись таке, що жоден із кандидатів, прізвища яких ви бачили у своєму бюлетені, не стане депутатом – навіть той, що набере найбільше голосів. Це станеться у випадку, якщо представники його партії з інших округів назбирали більше відсотків для своєї партії, ніж він.
Або навпаки: депутатами стануть одразу двоє з вашого бюлетеня. Може трапитись і конфуз: нібито "переможець" округу не стане депутатом, а представник партії, яка посіла в окрузі друге чи третє місце, отримає мандат. Усе залежить не від успіху кандидата в окрузі, а саме від його позиції у внутрішньопартійному рейтингу.
Роман Мельник
