І чоловіки, і жінки з росії видаються якимись несправжніми, немов вони не живі люди, а механічні ляльки, які, навіть через екран телевізора чи комп'ютерний монітор, смердять целофановим кульком із супермаркету чи пінопластом. Росіяни і рухаються, як заводні, і розмовляють, ніби за написаним не ними текстом, і дивляться на світ очима напівдохлої риби.
Українець зустрічає біду зубоскальством, сміється з біди, б'ється з бідою – і біда відступає. Наш сміх не завжди веселий, іноді це сміх люті та болю. Це дуже точно помітили творці, напевно, найкультовішого та найукраїнськішого кінофільму "Пропала грамота". У фільмі є епізод, коли козак Василь каже: "Е-е, то ти весь у смутку, козаче. З таким битися не годиться, вибач". А інший козак Андрій відповідає йому: "Мабуть, гарний ти чоловік, коли розумієш – як козак співає, то душа його плаче". Це дуже по-українські і про Україну, до мурашок на шкірі про нас і наш національний характер. Чим сильніший внутрішній душевний біль, тим більша показна веселість і зневага до можливої смерті.
Флеш-моб "Оргія на Щекавиці" - не про оргію, не про алкоголь і безладні статеві зв'язки у мить кінця світу, не пушкінський "Бенкет під час чуми", де перелякані мором люди намагаються пережити смерть, закрившись від світу.
Гора Щекавиця у Києві відома не лише як місце смерті літописного князя Олега "від коня свого", а й як поховання померлих від епідемії чуми у 1770 році. Щось давнє, язичницьке, споконвічне прокидається в нас щоразу, коли ми йдемо на місце смерті, щоб радіти життю та любові. Термін "оргія" не тотожний груповому сексу, початковий зміст оргії – об'єднання людей, досягнення морального очищення, звільнення соціальних обмежень і поділів, через колективну участь у обрядах.
Ми не маємо можливості запобігти ядерному удару по Україні і ми розуміємо, що можемо загинути. Але навіть в останню годину ми не здамося і зневажливо сміятимемося смерті в обличчя. Заклик до "оргії" – це заклик до життя, до радості, на щастя та світ, нехай і в гротескній формі.
Саме тому жарт народився та розповсюдився у соціальних мережах. Десятки постів: про введення опції еОргія в "Дію", про те, що в Галичині таки спочатку проведуть молебень та дегустацію наливок, про запис у чергу через кума… І це чудово, це свідчить про те, що навіть на восьмому місяці кривавої війни ми не втратили здатність жартувати про себе і про нас, що ми не боїмося навіть найстрашніших загроз, що наше прагнення вільного життя нікому і ніколи не придушити.
Знаменита фраза "у Радянському Союзі сексу немає" була правдою. У СРСР справді не було сексу, у тому його розумінні, яке вкладає у нього людина вільного світу. Секс а-ля СРСР або його "спадкоємиці" росії полягає у голій фізіології, у тваринному розмноженні, у виконанні демографічного обов'язку перед батьківщиною та партією. Або ж використовується як метод загроз та придушення, як покарання непокірних.
Для вільного суспільства все, що пов'язане із сексом, є нормальним, анітрохи не ганебним та важливим елементом повсякденного життя. Секс – це весело, здорово та несоромно. І, що особливо важливо, сексуальна свобода є частиною не лише великої людської свободи, за яку ми боремося із ворогом. Це ще й елемент мирного життя, яке нам дороге, яке ми пам'ятаємо і до якого готові повернутися, як тільки переможемо.
Підсумком виходить протиставлення життя та смерті, фестивалю кохання та ядерного вибуху, українців та росіян. Ми здатні відшукати радість навіть у найважчу, в останню життєву мить. Вони, росіяни, навіть посеред доброго, примудряються вимазати стіни фекаліями, закидати сміттям усе навколо і перетворити живе на мертве. Вся наша війна з Росією є своєрідною оргією, у її істинному розумінні як часу свободи, боротьби світла, радості та щастя проти некрофілії, культу смерті та вбивства. Переможемо, інакше й бути не може.
