Текст булли рясніє згадуванням про вигаданих істот, з якими, начебто, спілкувалися відьми та які надавали їм силу та натхнення чаклувати. Нещасних жінок звинувачували у поширенні епідемій, у виморюванні свійської худоби, та ще казна в чому.
Наслідком полювання на відьом стали десятки тисяч жертв, спалених на кострах та замучених тортурами. Дослідники налічують біля ста тисяч судових процесів, як світських, так і церковних, наслідком яких стали вироки смерті для майже 50 000 засуджених. Жертвами полювання ставали не лише жінки – значний процент загиблих склали й чоловіки. Одних звинувачували у чаклунстві, інших – у зговорі з відьмами та їхньому захисті. Очільники міст, судді, просто притомні люди, які намагалися зупинити колесо терору, що чавило людські долі та життя, записувалися до попутників відьом та потрапляли до рук катів.
Ціль не виправдовує засоби. Чи навпаки?
Ті, хто розпочав цю кампанію знищення, керувалися цілком прагматичними цілями – посилити вплив церкви, виключити альтернативні центри впливу на свідомість пересічних селян, міщан та дворян, спрямувати грошові потоки за здійснення сакральних дійств у скарбниці церков та монастирів, а не у кишені індивідуальних підприємців-магів та гадалок. Одночасно християнство ще більше посилювало свій вплив, знищуючи навіть згадку про поганські культи, в яких знаходили своє натхнення передбачувати майбутнє та приваблювати коханих середньовічні гадалки.
Поширеною є версія, що таким чином Західна та Центральна Європа, де здебільшого й відбувалося полювання на відьом, позбавили себе цілих генетичних ліній вродливих і привабливих жінок, відправлених на страшну смерть на багаття. Насправді, це не відповідає дійсності, адже більшість "відьом" були жінками середнього та старшого віку. Усюди, де забороняють якусь діяльність, обов’язково знайдуться люди, які нехтуватимуть заборонами та ті, які намагатимуться виявити таких осіб і отримати з цього певний зиск. Наприклад, прибрати конкурентку у боротьбі за прихильність чоловіка, приєднати до себе земельний наділ сусідки-"відьми", перевірити оселю на наявність корисних у побуті речей, доки їхня власниця розтягується на дибі або стогне під батогами.
Підвішення відьом. Ілюстрація з книги Ральфа Гардінера (1655 р.)
Найпершим серед мотивів стати "викривачем" відьми був матеріальний аспект, а не міркування помсти або заздрості. У німецькому місті Оффенбурзі 1628 року було введено винагороду в два шилінги за кожну відьму, одразу після чого почалося їхнє масове виявлення. В Англії, дещо пізніше, у 1645 році відомий самозваний "мисливець на відьом" Метью Гопкінс брав один фунт стерлінгів за кожну виявлену відьму, а також утримання для себе і своїх поплічників. За рік він заробив близько 1000 фунтів стерлінгів.
Для відшуку та викривання відьом був створений навіть посібник, де ретельно описувалося, як шукати, за якими ознаками, як викривати на допитах, які тортури застосовувати. Книга "Молот відьом", написана у 1486-1487 роках Генріхом Інститором та Якобом Шпренгером, була б просто цікавим історичним документом поруч із іншими, якби не слугувала методичним посібником для нелюдських тортур. Доречно буде згадати й те, що книга та апеляція до Папи Римського з призовом боротися із відьмами з’явилися на світ після того, як Інститор, на посаді інквізитора, програв судовий процес проти "відьом" в Інсбруку, за наслідками якого єпископ цього міста скасував вирок, звільнив обвинувачених жінок та наказав борцеві з відьмами залишити місто.
Середньовіччя не відрізнялося особливою гуманністю та цінуванням людського життя, тодішні повелителі доль – і світські, і релігійні – не зважали на інтереси окремих індивідів. Усе мало підкорюватися або сакральній, або державницькій меті, простір індивідуальної свободи, думки, самовираження людського був обмежений і стиснутий десятками й сотнями церковних та світських настанов. Якщо чоловік у середньовіччі почував себе іграшкою в руках влади та потойбічних сил, то жінка від цього потерпала вдвічі чи втричі потужніше.
Жінка, дівчина, дівчинка перебували у становищі навіть не рабинь чоловіків, а речей, якими можна було потурати та користатися так, як заманеться їхньому господареві – батькові, чоловікові, владі. Свідчення жінок не бралося до уваги на суді, їх вважали істотами другого сорту, їх можна було піддавати знущанням у родині, не зважати на їхню думку при укладенні шлюбів, розподілі власності тощо. Виняткові приклади, коли королеви або представниці вищої знаті керували державами та визначали політику країн, можна перелічити на пальцях. Саме тому вони й закарбувалися в історії, бо були виключеннями з мерзенних правил тогочасної дійсності.
Цікаво, що "полювання на відьом" було характерним для країн Західної та Центральної Європи, але майже не розповсюдилося на території Польсько-Литовської держави. Відьом шукали (і знаходили) й у Речі Посполитій, але системного характеру це не мало і покаранням за відьомвство не обов’язково була смерть – іноді обмежувалися попередженням або навіть виправдовували.
Полювання на відьом – чи не найбанальніший засіб сучасних політтехнологій. Але чи здорове суспільство, в якому це працює?
Полювання на відьом давно скінчилося, проте це словосполучення зробилося усталеним виразом, його застосовують щоразу, коли дають характеристику спланованій та організованій кампанії проти окремих людей, соціальних, релігійних або політичних груп, які чимось не догодили владі або своїм опонентам. Доведене до абсурду переслідування інакодумців, ідеологічних та політичних супротивників, просто інакших – полювання на відьом і тоді, і сьогодні виривається з темних лісів середньовіччя і топче посіви гуманізму та толерантності своїми кіньми, що не знають спину.
На жаль, сучасне українське суспільство є нестійким до такого штибу кампаній, нерідко втягуючись у цькування опонентів за політичними або іншими симпатіями. Соціальні мережі дивно відреагували на подяку за нагородження орденом "За мужність" Катерини Поліщук – відомої усій країні під позивним "Пташка". Огидні хвилі хейту молодої жінки, яку щойно визволили з полону, яка була і є одним із найяскравіших символів українського опору, звичайно, ж, не вплинуть на її роль і місце у сучасній українській історії протистояння агресору, на особливу роль жінки у цій війні. Але одностайність у пошуку якихось підспудних міркувань, якими керувалася Пташка, коли написала щирий пост подяки за орден, не тільки насторожує, але й свідчить про декілька неприємних фактів.
По-перше, війна не очищає суспільство від хейтерів і крикунів. По-друге, українське суспільство й надалі продовжує залишатися розділеним за політичними симпатіями, які для багатьох є пріоритетом навіть під час війни, коли необхідно притримуватися хоча б показової єдності. Можна не любити Зеленського або Порошенка – та й чого б це любити політика, це почуття краще застосовувати до родини, друзів і батьківщини – але потрібно поважати право інших людей мати свою думку на події, свій погляд на лідерство. В Україні чомусь склалося так, що висловлення симпатій до одного з очільників якоїсь політичної сили автоматично зараховує людину до табору супротивників усіх інших політиків.
Здорове суспільство не переносить свої політичні уподобання у площини, відмінні від політики. Власне ідеологічні переконання та політичні симпатії не є приводом до перетворення людини на ворога і сприйняття її у такій якості. Можна любити Україну і не бути ідеологічним націоналістом. Можна сповідувати соціалістичні або ліберальні погляди і спокійно сидіти за одним столом з кумом-консерватором. Можна дякувати президенту та верховному головнокомандувачу, не розділяючи його чи їх політичних переконань. Можна взагалі не цікавитися політикою, залишаючи за собою право висловити свої симпатії та антипатії лише під час виборів.
Фото: 112.UA
Штучний поділ українців на прихильників Зеленського та Порошенка не має нічого спільного з тим, яким чином насправді поділено наше суспільство, і робити ще один надріз на тілі великої української хлібини не варто: кожному вистачить окрайців та скибок. А вже потім, в індивідуальному порядку, можна мастити його тим, що більш до смаку.
Пташка просто потрапила під чергове змагання політтехнологів, хто з них краще обіллє суперника відповідною рідиною. Прикро, що саме героїню Маріуполя обрали для такого дійства, не задумуючись про те, що може відчувати людина, яка пройшла два пекла – оборони "Азовсталі" та російського полону, і зараз її підштовхують у багаття політичних протистоянь. Катерина Поліщук гідно відреагувала на спроби зацькувати її, написавши: "Чужі не зламали і своїм не дам. Я чекала такої ситуації, бо ідеальний образ мене малював кожен і риси цього ідеалу були в кожного свої. А тут виявляється в мене і думка своя є, і людиною без позиції мене не назвеш, і ще й огризаюсь, а не мовчки каміння спиною ловлю. А я до того ще й лаюсь, сплю на боку і не люблю яблук. Сталевію далі; гартуюсь і будую план подальшої дипломатичної та медійної роботи для звільнення наших хлопців і дівчат. Дякую тисячам, що підтримали і підставили плече".
Прикро, що політехнологічний вкид підтримало чимало українців, і образливими коментарями, і передбаченнями того, що Пташка готується піти до великої політики. Нічим іншим, як сучасним полюванням на відьом, це назвати не можна. Війна триває, кожного дня на фронті гинуть наші бійці, кожного дня обстрілюються мирні будинки та цивільна інфраструктура, шпиталі заповнені пораненими та скаліченими українцями. З’ясовувати політичні та ідеологічні стосунки, готувати електоральну базу для наступних виборів, згуртовувати своїх прихильників навколо хейту української захисниці та героїні війни – не лише невчасно, але й огидно.
Після перемоги почнемо облаштовувати зруйноване росіянами, буде час почубитися і поз’ясовувати стосунки. Зараз це відволікає від головного – просування до перемоги, усім разом, прибічникам усіх політичних лідерів та ідеологічних концептів, вірним усіх релігій, м’ясоїдам і веганам, будь-кому з українців будь-якого походження, віри, мови і переконань. Якщо вже є така потреба – спрямувати на когось свій гнів, то кращого об’єкту, ніж росія та її мешканці, не відшукати, позаяк це буде праведний гнів і праведні обвинувачення, й, можливо, єдине "полювання на відьом", яке не викличе жодного заперечення у жодної притомної людини.
