росія вже давно націлилася на ключову енергетичну інфраструктуру України, але останні події є набагато серйознішими і набагато більш руйнівними.
російські військові подвоюють атаки з метою деградації енергетичної системи України. Ця кампанія збільшилася в масштабах порівняно з минулим роком: тепер руйнуванню піддаються цілі теплові електростанції та великі енергетичні об'єкти, а не невеликі підстанції електромереж і трансформатори, терміни та вартість відновлення яких стрімко зростають.
Існує ще одна нова тенденція. росія також націлилася на великі газосховища, розташовані на заході України, які містять газ для Центральної та Західної Європи. Це включає в себе удари по українській системі підземного зберігання природного газу (ПСГ), що експлуатується українською державною газовою компанією "Нафтогаз", зокрема по об'єкту у Львівській області 11 квітня.
Атаки росії мають подвійну мету. По-перше, вони ще більше загострюють внутрішню енергетичну кризу в Україні саме тоді, коли Київ починає щорічну весняну кампанію з накопичення газу, щоб допомогти країні пережити зиму 2024-25 років. Водночас ці удари ще раз підкреслюють енергетичну зброю москви проти решти Європи, враховуючи, що ці сховища були частково заброньовані європейськими газовими трейдерами,зокрема 2,5 млрд кубометрів (млрд куб. м) лише у 2023 році, що становить близько 10% потужностей українських сховищ.
Ці атаки вперше свідчать про те, що такий значний сегмент загальної газової мережі України, від якого залежать не лише українці, а й кілька інших європейських країн, став об'єктом прямого нападу з боку путінських сил.
Нагадаємо, що хоча протягом останніх двох років кремль досить невибірково бомбардував об'єкти електромереж та електростанцій, один важливий компонент енергетичної інфраструктури залишився майже непошкодженим: сама українська газотранспортна система (ГТС) – стратегічний актив, на який росія все ще покладається для постачання газу європейським споживачам згідно з чинним контрактом, підписаним між "Нафтогазом" і контрольованим кремлем "Газпромом" ще у 2020 році.
Угода 2020 року була укладена на п'ять років безперервного транзиту російського газу через ГТС; термін її дії спливає в грудні. Це означає, що Європа знову стоїть перед кінцем історичної ролі України як головного європейського транзитера російського газу.
Українські урядовці сповнені рішучості відмовитися від ролі Києва як транзитера російського газу до Європи, що тривала десятиліттями, зокрема, у березневій заяві міністра енергетики України Германа Галущенка про те, що "...ми не плануємо укладати жодних додаткових угод або продовжувати цю угоду".
Незважаючи на це, політичний крок Києва, ймовірно, зіткнеться як з політичними, так і – залежно від продовження військових ударів з боку росії – з технічними перешкодами.
Українська ГТС – це не один трубопровід, а розгалужена мережа газопроводів великого діаметру і високого тиску, деякі з яких здійснюють транзит газу через основні магістральні газопроводи з росії до Європи, одночасно забезпечуючи необхідний тиск для транспортування газу в менші розподільчі мережі до українських кінцевих споживачів.
Україна заявляє, що газотранспортна система та підземні сховища газу працюватимуть, навіть якщо транзитна система припинить свою роботу. Проте якщо основні магістралі ГТС стануть мішенню для росіян, пошкодження можуть поставити це твердження під питання, а також завдати шкоди внутрішній енергетичній безпеці України.
З політичної точки зору, деякі європейські держави тиснутимуть на Київ, щоб він продовжував "бізнес як завжди" з москвою. І хоча частка росії в імпорті ЄС впала з 33% до менш ніж 10% з кінця 2021 до кінця 2023 року, вартість поставок газу майже не змінилася через зростання цін.
Природно, що Київ прагне покласти край цим неспокійним відносинам, які не лише підживлюють російську військову машину, але й неодноразово використовувалися для політичного шантажу, часто залишаючи споживачів без опалення в морозні зимові місяці.
У 2022 році, лише через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення, росія розв'язала найбільшу енергетичну кризу в Європі за останній час, різко скоротивши постачання газу своїми основними трубопровідними маршрутами (все це під сумнівними політичними та технічними приводами з боку москви), намагаючись змусити Захід зменшити військову та гуманітарну підтримку України.
У відповідь ЄС пообіцяв поступово відмовитися від імпорту російського газу не пізніше 2027 року, а понад десяток великих європейських покупців подали до суду на "Газпром" за невиконання своїх контрактних зобов'язань.
Але спогади про енергетичну кризу 2022 року залишаються свіжими в пам'яті, і дехто, очевидно, все ще відчуває спокусу повернутися до дієти дешевого російського газу.
Такі країни, як Австрія, Словаччина та Угорщина, є одними з тих, хто стверджує, що не в змозі швидко позбутися залежності від російського газу, навіть попри те, що вони мали два роки на розробку альтернативних планів. Звісно, кожна з цих держав могла б забезпечити альтернативні поставки з таких країн, як Норвегія, або вийти на світовий ринок скрапленого природного газу (СПГ) через зростаючу кількість таких імпортних потужностей, що розкинулися вздовж європейського узбережжя.
Справжнім мотивом можуть бути великі прибутки, які вони можуть отримати від збереження контрактних угод із путінською росією, а також перевірена часом кремлівська тактика стратегічної корупції та захоплення еліти для будь-чого і будь-кого, пов'язаного з російськими енергоресурсами в Європі. Різниця між відносно дешевшим російським імпортом газу і дорогими європейськими ринковими цінами може навіть допомогти росії знайти нових клієнтів в ЄС і за його межами.
Тим часом дружні до кремля уряди, як-от в Угорщині та Словаччині, можуть розім'яти свої політичні м'язи, намагаючись натиснути на Україну, щоб вона продовжила транзитний контракт із "Газпромом". Це несе в собі явні ризики того, що росія може використати величезну газотранспортну систему України для відновлення своєї частки на ринку ЄС, що втрачає свої позиції.
Найпотужніші західні прихильники України повинні боротися з цим. Водночас вони також мають протистояти обхідному плану "Газпрому" "відкачувати" свій газ через новий турецький газовий хаб, як ці автори пояснювали торік. Так само, як і будь-яким спробам відродити експортні газопроводи на кшталт "Північного потоку-1" і "Північного потоку-2".
З цією метою слід терміново розглянути можливість запровадження постійних блокуючих санкцій з боку США та ЄС, щоб гарантувати, що ці трубопроводи більше ніколи не загрожуватимуть європейській енергетичній безпеці.
З путіним не може бути повернення до "бізнесу як завжди" в енергетичній сфері. Заради енергетичної та національної безпеки Європи перед обличчям дедалі більш войовничого кремля трансатлантичні лідери повинні уникнути такого результату за будь-яку ціну.
Про авторів:
Д-р Бенджамін Л. Шмітт – старший науковий співробітник факультету фізики й астрономії та Центру енергетичної політики Кляйнмана в Університеті Пенсильванії, старший науковий співробітник з питань демократичної стійкості в Центрі аналізу європейської політики, учасник програми "Переосмислення дипломатії" Університету Дюка, а також член Ради з міжнародних відносин за сумісництвом.
Д-р Аура Сабадус – позаштатна старша наукова співробітниця Програми демократичної стійкості Центру аналізу європейської політики. Вона працює журналісткою, що спеціалізується на європейських енергетичних ринках, у лондонській Незалежній службі товарної розвідки (ICIS).
Джерело: CEPA
