Попри значні інвестиції в ракетну оборону, нинішні зусилля Європи залишаються недостатніми для протидії дешевим далекобійним дронам, які росія активно застосовує проти України. Це особливо продемонстрував нещодавній випадок із проникненням російських далекобійних дронів "Гербера" у повітряний простір Польщі кілька днів тому.
Недоліки Заходу
Хоча вторгнення російських далекобійних дронів у повітряний простір Польщі могло стати тривожним сигналом для європейських ухвалювачів рішень, спонукавши їх оперативно звернутися до України щодо придбання технологій перехоплення далекобійних дронів, цей інцидент не мав стати несподіванкою.
Оскільки російські далекобійні дрони, спочатку імпортовані моделі Shahed-131 і Shahed-136, а пізніше вітчизняні варіанти, такі як "Герань-2", вже довгий час атакують українські міста та інфраструктуру з повітря, було цілком очевидно, що західноєвропейським та центральноєвропейським державам доведеться зіткнутися з іще більшими викликами від цих систем, ніж Україні.
Попри значні інвестиції в протиракетну оборону – одна лише Німеччина витратила або оголосила про закупівлі систем ППО та ПРО на суму понад €10 млрд – ці зусилля досі не розв'язали проблему загрози далекобійних дронів, яку росія становить як для України, так і для Європи. Ба більше, дискусія про захист від далекобійних дронів значною мірою ігнорує технологічні реалії сучасних рішень у сфері протиповітряної оборони.
Дрони типу Shahed проти європейських систем оборони
Зазвичай вважається, що для економічно ефективного перехоплення дронів великої дальності найбільше підходять три типи технологій: мобільні зенітні гармати, дрони-перехоплювачі та недорогі ракети-перехоплювачі. Усі вони мають свої недоліки.
По-перше, спільна проблема для всіх систем, яка часто оминається в публічних дискусіях, – це потрібні засоби виявлення та стеження, що забезпечують раннє попередження та наводять перехоплювачі на цілі, чи то кулі, дрони, чи ракети.
Наприклад, хоча далекобійні дрони відносно дешеві, зазвичай коштуючи від $1 000 до $5 000 залежно від типу, їх необхідно поєднувати з радіолокаційними системами, які забезпечують своєчасне попередження та точне відстеження. Це особливо важливо для типів дронів-перехоплювачів, які ми бачимо в Україні: вони мають обмежену тривалість польоту і низьку швидкість, залишаючи лише вузьке вікно для перехоплення. Тож навіть незначна помилка у виборі моменту перехоплення може призвести до невдачі.
Інша проблема концепції дронів-перехоплювачів полягає у тому, що вони все ще залежать від кваліфікованих пілотів. Хоча автономні перехоплювачі перебувають у стадії розробки, вони ще не досягли зрілості, а їхня більш складна архітектура суттєво підвищуватиме вартість.
По-друге, існує прямий компроміс між дальністю і вартістю. Недорогі перехоплювачі, чи то дрони чи ракети, зазвичай, мають обмежену дальність дії у кілька кілометрів. Зі збільшенням розмірів і складності перехоплювачів відповідно зростають і витрати. Це робить недорогі перехоплювачі ефективними для точкового прикриття, але непридатними для зональної оборони у наземному виконанні. Економічно ефективної оборони території можна досягти, поєднуючи перехоплювачі з високомобільними платформами, такими як гелікоптери або літаки, хоча висока вартість години польоту (особливо для літаків) може нівелювати загальну економічну ефективність.
По-третє, розрахунок вартості перехоплення не завжди простий. Наприклад, систему ППО Skyranger 30 часто наводять як економічно ефективний засіб боротьби з далекобійними дронами, проте вона має значні стартові витрати: залежно від конфігурації та обсягу замовлення – $10-15 млн за одиницю в недавніх контрактах.
Для порівняння, якщо виходити з ціни $20 000-30 000 за одиницю, за вартість одного Skyranger потенційно можна придбати до 1 000-1 500 недорогих ракет-перехоплювачів, що забезпечить значно більшу корисність і гнучкість. Додаються й витрати на боєкомплект: один постріл AHEAD для Skyranger, імовірно, коштує понад $1 000; якщо для надійного ураження більшого дрона потрібно шість пострілів, кожне перехоплення перевищує $6 000. Це може зробити його менш економічно ефективним, ніж дрони-перехоплювачі, і помітно звузити ціновий розрив між перехопленням кулями та ракетами.
Це не робить Skyranger неактуальним. Варто також зазначити, що він оснащений ефективним радаром раннього попередження та управління вогнем, що усуває необхідність у зовнішніх і потенційно дорогих системах. Однак у поєднанні з відносно низькими темпами виробництва це свідчить, що система не є тим самим чарівним рішенням проти загрози далекобійних дронів, як її іноді зображують.
По-четверте, аспект, який досі значною мірою ігнорують у дискусіях, – це цивільний повітряний простір: Європа перебуває в стані миру, а небо щільно заповнене цивільними літаками. Масштабна система оборони від далекобійних дронів, що стріляє ракетами, дронами чи боєприпасами в усе, що схоже на ворожий літальний апарат, створюватиме серйозний ризик супутніх втрат або загрози цивільним польотам.
Звісно, цей огляд не є вичерпним і не має слугувати основою для повного порівняння різних рішень. Проте він показує, що варіанти, які зазвичай обговорюють як пріоритетні для оборони від далекобійних дронів, мають свої унікальні виклики, переваги та потенційні недоліки. Інакше кажучи, "срібних куль" немає.
Подальші кроки
Позитивним аспектом загрози, яку становлять далекобійні дрони, є те, що її можна усунути в коротко- та середньостроковій перспективі, якщо вчасно ухвалити правильні рішення. Але для цього європейським урядам доведеться застосовувати підхід до закупівель, який, ймовірно, відрізнятиметься від їхніх звичних уподобань.
По-перше, на ринку наразі не існує повністю досконалих, економічно ефективних технологій протидії безпілотникам великої дальності, які можна виробляти у великих обсягах. Тому уряди мають прийняти певний рівень ризику, інвестуючи у перспективні технологічні рішення та підтримуючи виробників для прискорення розробки, чи то через фінансову підтримку, чи то через регуляторні рамки, що дозволяють проводити швидке тестування.
По-друге, що стосується зазначених технологій, уряди та військові повинні відмовитися від уявлення, що дешева зональна оборона від далекобійних дронів можлива. Хоча доступні системи точкового прикриття вже існують або незабаром дозріють, збільшення дальності ракетних і безпілотних перехоплювачів неминуче підвищує витрати. Тому уряди мають вирішити, чи достатньо точкового прикриття критично важливих об'єктів, чи необхідна оборона більших територій. У другому випадку вони повинні бути готові це профінансувати.
Винятком може бути РЕБ, яка здатна відносно недорого охоплювати більші території, але має свої недоліки. Вона вразлива до контрзаходів, несе побічні ризики збоїв у цивільних системах, може бути менш ефективною проти захищених або повністю автономних дронів (які в майбутньому будуть дедалі частіше використовуватися) і часто потребує постійної адаптації, оскільки противник змінює частоти або тактику.
Зрештою, особи, які приймають рішення, вже розуміють, що запуск з літаків F-35 ракет AIM-120C-7 AMRAAM вартістю $1,4 млн по далекобійних дронах-приманках за менш ніж $30 000 – нежиттєздатна ідея. Але спостерігаючи за цим у реальному часі, вони, можливо, нарешті відчують необхідну терміновість для дій. Якщо так, Європа, зрештою, може почати серйозно ставитися до виклику далекобійних дронів.
