Джерело: CEPA
Слова російського лідера досить чіткі. Ми повинні прислухатися до того, що він говорить, і діяти відповідно.
Завжди ризиковано прогнозувати результати війни, виходячи з поточного стану та умов на полі бою (поганих для росії, і які погіршуються). Проте ясно одне: путін переосмислив війну як приховану боротьбу росії проти Заходу.
З моменту анексії путіним окупованої української території у вересні ставки були значно підвищені. Те, що раніше було "спеціальною військовою операцією", стало, за словами путіна, зіткненням цивілізацій.
У своїй промові 29 вересня цього року, оголосивши про створення чотирьох нових республік російської федерації, анексованих у України, путін недвозначно окреслив свою авантюру і відкрив шлях до подальших кроків, а також виступив із погрозою застосування ядерної зброї. За розрахунками російського лідера, він більше не воює з Україною, він воює з "колоніальним" Заходом, який прагне поставити його тисячолітню цивілізацію на ноги. Ця промова стала найкращим на сьогоднішній день узагальненням того, як він бачить конкуренцію росії з Заходом.
На думку путіна, його війна знаменує собою апофеоз російської історії, що тягнеться через "Велику Вітчизняну війну", генерала Суворова 18-го століття, катерину велику і далі. За його словами, це війна за право розмовляти російською мовою, захищати російську віру і культуру, захищати спадщину поколінь російських предків. За своєю пишномовністю вона вийшла далеко за рамки мови європейських стратегічних дискусій після Другої світової війни. Вона була екстремальною, навіть екзистенційною, і дуже чітко показала, що путін не прагне відступу і збереження обличчя. Одним словом, це було оголошення росією тотальної війни проти України та інших ворогів, які ще не присутні на полі бою.
Промова вчергове продемонструвала ностальгію путіна за Радянським Союзом, з рясними згадками про "смерть великої держави", яку він вважав образою для "великої нації". Він вкотре стверджував, що Захід є колоніальним господарем України, і що не може бути ніяких переговорів про статус чотирьох нещодавно анексованих областей. У світогляді путіна Захід намагався нав'язати росії свій диктат. На його думку, Захід просто не може змиритися з існуванням такої "великої, багатої країни, як росія". Тому він (Захід – iPress) намагається підпорядкувати, колонізувати та васалізувати росію. Але путін ніколи не допустить, щоб його Батьківщина (він назвав її "державою-цивілізацією") стала черговим протекторатом "підступного Заходу".
Показово також, що він звернув свій погляд і на інших росіян, які проживають за межами російської федерації. "Немає нічого сильнішого за рішучість мільйонів людей, які за своєю культурою, релігією, традиціями, мовою вважають себе частиною росії, чиї предки століттями жили в єдиній країні, – сказав він. "Немає нічого сильнішого за їхню рішучість повернутися на свою справжню історичну батьківщину".
Цей пасаж, безсумнівно, викликав мороз по шкірі у лідерів будь-якої країни з російськомовною меншиною – зокрема країн Балтії, Молдови, Грузії, Казахстану та інших. Оскільки він відкидає заснований на правилах міжнародний порядок і непорушність міжнародних кордонів.
Незважаючи на плутаність та історичність, ми повинні серйозно поставитися до промови путіна і добре подумати про те, як на неї реагувати. Тут є три ключові моменти.
По-перше, той факт, що росія бачить себе у стані війни із Заходом, а не лише з Україною, має слугувати відправною точкою для будь-якої розмови про військову та економічну допомогу Києву. Це усвідомлення має лежати в основі кожного політичного рішення, яке приймається в європейських столицях щодо цього конфлікту.
По-друге, Європа повинна більш серйозно зосередитися на виробництві озброєнь і боєприпасів. Вона має виправити ту шкоду, яку роззброєння останніх трьох десятиліть завдало здатності континенту стримувати агресію і, якщо дійде до цього, перемогти її.
По-третє, ми потребуємо термінової розмови про те, що ця ескалаційна риторика означає для майбутнього, не тільки коли йдеться про цю війну, але й про більш тривалу боротьбу проти наших двох головних супротивників, росії та Китаю. Іншими словами, ми зіткнулися з бінарною системою: президент Китаю Сі або приймає формулу путіна про зіткнення цивілізацій і посилює свою підтримку росії – і тоді ця війна швидко пошириться по всій географії та вимірам – або китайсько-російський альянс останніх двох десятиліть почне слабшати. Поки що Пекін, як старший партнер, здається, не наважується ризикувати війною із Заходом. Іншими словами, безпосередня участь Китаю в конфлікті, швидше за все, поки що залишатиметься низькою, хоча це не означає, що Китай припинить підтримувати росію.
путін представляє конфлікт як конфронтацію із Заходом, щоб налякати нас і змусити зменшити підтримку України. Це спроба залякати Захід і розхитати його єдність. Для того, щоб перемогти, ми повинні зустрітися з противником на його ідеологічному полі бою, але на наших умовах. Наша увага має бути зосереджена на тому, як донести, що навіть якщо путін погрожує подальшою ескалацією, його дії не завадять його поразці. Або інакше, ми знаходимося в точці, коли припущення путіна про те, що Захід втратить витримку, буде фрагментований і, зрештою, здасться, мають бути спростовані.
Є ще один важливий аспект у переосмисленні путіним війни в Україні: він переосмислив конфлікт таким чином, що його не влаштовує нічого, окрім однозначної перемоги.
У війні за "саме існування російської нації" не може бути жодних компромісів, лише боротьба до кінця. Захід повинен по-справжньому сприйняти цю риторику і зрозуміти, що зараз путіну немає куди йти, окрім як ва-банк. Будь-що інше означатиме не лише його політичну (і, можливо, фізичну) загибель, але й руйнування наративу про великий російський народ, в ім'я якого, як він стверджує, розпочав цю війну.
Для всіх тих, хто вважає, що путін шукає "запасний вихід", щоб зберегти обличчя, має бути зрозуміло, що він перевів війну в бінарну площину: перемога або поразка – ніякої "нічиєї" більше не існує, якщо вона взагалі колись була.
Ставки тепер вищі і для Заходу, оскільки перемога путіна в Україні буде рівнозначна "цивілізаційному тріумфу", тоді як його поразка запустить процес, який, як ми сподіваємося, почне деконструкцію російського імперського наративу та дасть Європі шанс на справжній і тривалий мир.
Челс Міхта є позаштатною науковою співробітницею Програми демократичної стійкості Центру аналізу європейської політики (CEPA). Також вона колишня стипендіатка CEPA за Розділом VIII і наразі є офіцеркою військової розвідки, яка служить в армії США.
