Путін планує створити "Радянський Союз-лайт"

Путін планує створити "Радянський Союз-лайт"

Ульріх Шпек, запрошений експерт аналітичного центру Carnegie Europe (брюсельського центру Фундації Карнегі за міжнародний мир), у своєму коментарі для веб-сайту CNN висловлює думку, що зараз вирішується майбутнє не лише Криму, а й усього світового ладу, що сформувався після закінчення Холодної війни.

Експерт доходить висновку, що Росія навряд чи в осяжному майбутньому залишить Крим, і замислюється, чи не відбудеться після окупації Криму вторгнення у південні та східні області України. З тактичної і стратегічної точки зору "де-факто анексія" Криму відбувається за схемами, вже випробуваними в Абхазії та Південній Осетії у 2008 році.

Нинішнє керівництво Кремля ніколи не погоджувалося зі статусом України, як незалежної держави, і прагне утримати її у своїй сфері впливу, тобто мати право вето на ключові рішення України. У намірах Путіна є відтворення "Радянського Союзу-лайт" - кола країн, що перебуватимуть під контролем Москви, щоб зміцнити геополітичне становище Росії. Україна є наріжним каменем у цьому проекті.

Фото: AP

Падіння Януковича та тріумф Майдану в Україні дали Москві сигнал, що вона втрачає свій контроль над Україною, і що вся її стратегія зазнала краху. Зважившись на окупацію Криму, Путін, напевно, прорахував, що ціна суперечки із Заходом через Україну не буде високою – що Захід не матиме єдиної точки зору на те, як відреагувати на агресію. Замість того, щоб приховати відмінності у думках за закритими дверима, Захід відкрито їх демонструє, додаючи сміливості Путіну. Поки що не схоже, що Захід використає свої важелі впливу на Росію. Ця обережність ще може обернутися проти нього, наприклад, даючи Путіну стимул відколоти від України чергові частини її території. 

Західні політики повинні вступити у цю гру та зрозуміти, якими є ставки. Якщо Росія піде далі, не зупиниться на анексії Криму, то виникає загроза серйозної війни з Україною. Жоден уряд не може спокійно спостерігати за тим, як інша країна окупує його територію. "Якщо Москва досягне успіху у конфлікті з Україною, вона може прийти до висновку, що може поводитися, як імперія. А імперія не має кордонів і не поважає кордонів інших держав", - зауважує Ульріх Шпек.

Якщо ж ЄС та США просто змиряться з анексією Росією частини території України, вони послаблять підвалини сучасного міжнародного ладу, збудованого на руїнах ІІ Світової війни та втіленого у Статуті ООН. Останній власне мав на меті унеможливити ситуацію, коли сильні держави диктують слабшим умови, що відповідають їхнім інтересам, а у слабших немає іншого вибору, окрім як прийняти їх. Якщо одна держава може окупувати іншу, не зазнавши агресії, без міжнародного мандату і обґрунтування нормами міжнародного права, підвалинам сучасного міжнародного ладу загрожує руйнування.

Лише єдність Заходу зупинить Путіна

Едвард Лукас, старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) та один з редакторів тижневика The Economist, у своїй статті вказує на те, що стримування Путіна в Україні вимагатиме від Заходу політичної єдності та згоди грати у стратегічну "довгу гру", для чого йому будуть потрібні потужні інструменти тиску на російську еліту та армію. Російському народу, натомість, треба буде запропонувати приклад позитивних змін в Україні. Проблема Заходу полягає у відсутності політичної волі для застосування доступного арсеналу інструментів для тиску на Росію.

Захист України, Грузії та Молдови є для Заходу важким завданням, з огляду на те, що усі три країни не є членами НАТО. Підтримка може бути фінансовою та дипломатичною, хоча й продаж систем протиповітряної оборони може дати їм певні гарантії безпеки у короткостроковій перспективі, так само як і посилена підготовка військових.

Фото: twitter.com/mikekomar

Значно гірша ситуація може виникнути, якщо Росія захопить окрім Криму південні та східні регіони України, позбавивши її промислової бази та, можливо, південних портів. Тоді Заходу доведеться надати Україні гуманітарну допомогу, кредити та запропонувати на дуже щедрих умовах угоду про вільну торгівлю.   

Але зараз, на дипломатичному фронті Заходу необхідно зберігати єдність. Як вважає Лукас, Володимир Путін особливо вправно вміє розколювати європейців та американців, граючи на проблемах торгівлі, інвестицій та постачання енергоресурсів. Політики не можуть відмовитися від спокус, які пропонує Кремль, щоб швидко задовольнити своїх виборців.  

Втім, ще не пізно усе змінити. Можливо, Україна заплатила жахливу  ціну за урок для Заходу, але цей урок, схоже, таки досяг свого, на відміну від війни Росії та Грузії у 2008 році. Узгоджена дипломатична підтримка урядів України, Молдови та Грузії буде набагато ефективнішою, ніж дії окремих держав.

Лукас пропонує чинити на Росію тиск таким чином, щоб він ніяким чином не позначився на росіянах – ані у Росії, ані на окупованих територіях.

По-перше, Захід (члени ЄС, НАТО, Австралія, Нова Зеландія та інші союзники) повинен застосувати візові санкції проти усіх російських політиків і держслужбовців, пов’язаних із силовими міністерствами, системою кримінального судочинства, спецслужбами, а також працівників інструментів пропаганди, зокрема телеканалу Russia Today. Вони мали б поширюватися і на членів їхніх сімей.

По-друге, Захід мав би застосувати точкові економічні санкції проти еліти – тих росіян, що купують нерухомість у Великобританії, Франції, Австрії тощо. Щонайменше, відповідні органи цих країн мали б розпочати розслідування щодо ймовірності відмивання ними брудних грошей. США мали б розширити перелік осіб, на яких поширюватиметься Закон Магнітського.

По-третє, ЄС міг би продовжити розслідування діяльності "Газпрому", караючи його за зловживанням своїм становищем на ринку. ЄС міг би також суворо застосувати своє законодавство щодо проекту газопроводу "Південний потік". Він міг би прискорити спроруження інтерконнекторів між країнами, що купують російський газ, створивши мережу газопроводів "північ-південь" між Балтійським та Чорним морями. Завдяки цьому Росії буде набагато важче чинити тиск на будь-яку окрему країну.

По-четверте, Конгрес міг би негайно зняти обмеження на експорт зрідженого природного газу до країн членів НАТО та ЄС. Таким чином були б вирішені будь-які проблеми, яке спричинило б припинення постачання газу з боку Росії. 

У кінцевому рахунку, найкращі шанси на перемогу Заходу дасть м’яка сила: що більше він зможе продемонструвати, що західні практики – верховенство права, демократична політика і євроатлантична орієнтація – ведуть до кращого життя, то більшим є шанс перемогти кремлівський нарратив популізму, хвастощів та параної.

Меморандум про Росію та Україну

Джеймс Шерр, експерт Королівського інституту міжнародних відносин, під час зустрічі аналітиків Carnegie Europe, Польського інституту міжнародних відносин та Атлантичної ради у Варшаві 5 березня представив свій меморандум про причини інтервенції Росії у Криму, цілі Москви та наслідки її інтервенції.

Фото: AFP

Чому Росія пішла на інтервенцію у Криму?

• Кремль вважає, що існує прямий зв’язок між долею пострадянського ладу в Україні та долею пострадянського ладу у самій Росії;

• Росія перебуває у стані шоку. Заявивши ще у грудні 2013 року, що "Україна є тепер нашою", Москва несподівано цілком втратила вплив на Київ;

• Щоб захистити свої життєво важливі інтереси, Кремль готовий йти на великі ризики і тимчасові втрати – як фінансові, так і політичні. Він вважає, що у будь-якому змаганні із Заходом є серйозна вигода. Москва побоюється європейської інтеграції, не поважає лідерів країн-членів ЄС і вважає, що інтереси бізнесу країн-членів ЄС переважать на європейськими геополітичними інтересами.

Якими є цілі Москви?

• Метою Росії є отримати контроль над усією Україною, не лише Кримом, важливість якого є лише другорядною. Політичні цілі Москви є потрійними. По-перше, зробити Україну некерованою, підриваючи можливості виконавчої влади і позбавляючи зацікавлені зовнішні сторони, такі як ЄС та МВФ, передбачуваності та впевненості. По-друге, нав’язати Україні за згодою Заходу конституційне "рішення", що ґрунтуватиметься на федералізації  (яка за нинішніх умов означатиме розпад) і особливому статусі Криму. По-третє, продемонструвати Києву, Брюсселю та Вашингтону, що в Україні неможливо досягти нічого без згоди Москви. У підсумку, Росія хоче звести Україну до підпорядкованого статусу – або занурити у хаос.

• Військові цілі Росії еволюціонують. Тактика Москви ґрунтується на принципі розвідки боєм, тобто застосуванні військових засобів для оцінки сили та волі до боротьби ворога.

Якими є наслідки успіху Росії?

• Якщо Росії вдасться підірвати стовпи міжнародного ладу, що сформувався після Холодної війни – ОБСЄ, Паризьку хартію 1990 р. та Будапештський меморандум про гарантії безпеки – буде поставлено під сумнів священність самого трансатлантичного альянсу. Це особливо стосується таких країн, як Латвія, які є вразливими до непрямої агресії Росії та прихованої інтервенції.

• Успіх Москви в Україні змусить Польщу та балтійські держави частково ренаціоналізувати систему своєї оборони.

• Загалом, відбудеться переоцінка готовності та здатності Заходу до дій на інших театрах воєнних дій.

Якими є наслідки поразки Росії?

• Якщо Москва не зможе досягти своїх цілей в Україні, це завдасть удару по ідеологічних підвалинах російського політичного ладу, який легітимізується захистом особливих, історично зумовлених слов’янських та православних цінностей;

• Проекти євразійської інтеграції швидко розваляться. Без України Євразійський Союз стане переважно азійським угрупуванням, що викликає тривогу як в лібералів, так і російських націоналістів; 

• Політичні позиції президента Росії Володимира Путіна будуть ґрунтовним чином підірвані. Учасники близько десяти феодальних структур, що володіють усією владою у неофедальній політичній системі Росії, втратять впевненість у здатності Путіна бути гарантом їхніх інтересів.