У цьому випуску я повернуся до ситуації на полі бою; поясню, що путін міг мати на увазі, коли говорив про те, щоб покінчити з Україною; а також оптимістичні та песимістичні погляди на те, що відбувається з європейськими країнами після ще одного тижня, коли їм повинно було стати зрозуміло, що США у кращому разі є нейтральними, а в гіршому – ворогом, коли йдеться про Україну.
путін розмовляє з екіпажем російського підводного човна. Його оптимізм стосується США та Європи, а не України.
Крім того, якщо ви пропустили, я опублікував статтю в Atlantic. Це, можна сказати, інша сторона медалі європейського питання. Для тих, хто зацікавився, ось посилання на цю статтю.
У світлі надзвичайної історії про випадковий витік військових планів США до Джеффрі Голдберга з Atlantic цього тижня, я звернувся до питання про те, що ми дізналися з цієї історії про Європу і США, і чому вона підтверджує, що Європа повинна зробити, щоб подбати про себе. Проте, як ми бачимо, потреба щось робити і виконання цього – дуже різні речі.
Загалом це свідчить про міжнародну невизначеність, яка відіграє величезну роль у ході російсько-української війни. Хоча ми маємо дуже добре уявлення про прихильність і можливості України та росії, велика нестабільність у цій війні (як і в багатьох інших) походить від інших держав і від того, як вони вирішують підтримувати ту чи іншу сторону. Схоже, що цей факт також впливає на бачення путіним майбутнього війни.
Що путін, ймовірно, має на увазі
Цього тижня путін вихвалявся перемогою у війні, яку він не виграє і яку він багато в чому провалив з військової точки зору. Його слова були процитовані під час виступу перед військово-морським персоналом: "Не так давно я казав, що ми розчавимо [Україну], а тепер, схоже, ми її прикінчимо". Це здається суперечливим з огляду, що ми бачимо на полі бою (див. нижче), але з ширшої геополітичної перспективи його слова відповідають тому, що він бачить (або принаймні переконує себе в тому, що бачить). Це також є підтвердженням того, що робить адміністрація Трампа, якщо воно взагалі було потрібне.
Ідея путіна покінчити з Україною, як він пізніше чітко дав зрозуміти в інших виступах, є геополітичною, а не лише військовою. Він навіть виклав ширший план, щоб спробувати взяти Україну під свій політичний контроль – те, що йому абсолютно не вдається зробити у військовому плані.
Ключовий крок, як завжди в його планах, позбутися Зеленського і нав'язати Україні вибори, які, на його думку, він зможе контролювати або бодай корумпувати. У цьому випадку путін запропонував поставити українські вибори під контроль ООН (де він і Трамп, звісно, мають право вето). Він точно сказав, що Україна повинна
"провести демократичні вибори, привести до влади життєздатний уряд, який користується довірою народу, а потім почати з ним переговори про мирний договір ... Під егідою ООН, зі Сполученими Штатами, навіть з європейськими країнами, і, звісно, з нашими партнерами і друзями, ми могли б обговорити можливість введення тимчасового управління в Україні..."
Повторення згадки про США багато про що говорить. Що путін мав на увазі (і як змінився його погляд на стан війни), ймовірно, зводиться до його припущення, що Сполучені Штати зараз на його боці. Малоймовірно, що якби Байден або Гарріс були президентами, він би говорив про те, щоб довірити Америці політичний контроль в Україні.
Проте зараз путін, схоже, переконаний, що США допомагатимуть росії і шкодитимуть Україні в майбутньому, а головне, що Сполучені Штати під керівництвом Трампа можна довіряти. Він настільки переконаний у цьому, що довіряє Трампу свою мету №1 (яка, на його думку, призведе до знищення України).
Інша частина розрахунку путіна полягає в тому, що Європа врешті-решт не зможе надати необхідну підтримку Україні (про це нижче). Він бачить реальний брак європейської єдності та готовності до рішучих дій, необхідних для допомоги Україні зараз, і розуміє, що США відіграють у цьому ключову роль.
Отже, путін, ймовірно, вважає, що війна піде йому на користь, оскільки США зараз є його партнером, а Європа розділена. Це найкраще пояснення такої риторики і планування.
І цього тижня він має підстави вважати, що його думки підтвердилися. Те, як США кинули Україну під автобус у питанні припинення вогню в Чорному морі, погодившись на одну угоду з Україною, а потім дозволивши росії додати абсолютно нові умови, які були б надзвичайно шкідливими для України, – це всі докази, які йому були потрібні. Про це у статті Україні щойно встромили ніж у спину. І українці це знають.
Логістична зона ураження
Відсутність значущих російських успіхів в Україні тривала і цього тижня, як і від самого початку 2025 року. Довгоочікуваний український крах, схоже, не наближається. Якщо вже на те пішло, то російські втрати, здається, значно зменшують здатність російських військових проводити ефективні операції.
Ось актуальна карта Deep State, яка відображає ситуацію в ключовому районі бойових дій – від Покровська до Часового Яру.
А ось та сама мапа станом на 1 лютого 2025 року.
На цьому театрі бойових дій вже протягом двох місяців не спостерігається нічого, що можна було б вважати значущим російським просуванням – українці відтіснили росіян у деяких місцях навколо Покровська.
Водночас втрати росіян були досить високими, і, схоже, їм не вистачає певних транспортних засобів. Помітно зменшилася кількість танків Т-72 на полі бою – основи російських танкових сил з початку повномасштабного вторгнення. Річард Верекер (за яким варто стежити у Twitter, якщо ви ще цього не зробили) відстежує втрати російських танків за типами з початку повномасштабної війни. Наразі ми бачимо значне відсоткове зменшення кількості Т-72 і відповідне збільшення кількості Т-80 і Т-62.
Також є чимало повідомлень про те, що у багатьох російських атаках взагалі не вистачає танків, і що росіяни змушені покладатися на легкі транспортні засоби – від мотоциклів до гольф-карів – для здійснення атак.
Я поспілкувався з Миколою Бєлєсковим, відомим українським військовим аналітиком, про те, що може відбуватися. Він сказав, що зараз так багато БПЛА над зоною бойових дій, що відправляти туди все, окрім легких, швидких машин, є величезним ризиком. Безпілотники фактично унеможливили будь-яку логістичну підтримку в межах 20 км від лінії фронту. Жодна зі сторін не може створити склади пального, боєприпасів, запчастин тощо поблизу фронту, а це означає, що штурми, навіть якщо вони спочатку будуть успішними, не можуть бути розвинуті.
І це питання, ймовірно, ставатиме дедалі гострішим. Єдиною сферою виробництва з обох сторін у цій війні, яка різко зростає, є виробництво БПЛА. Це ще більше ускладнить будь-яке нарощування логістики і, вірогідно, відсуне її ще далі від лінії фронту (дальність польоту безпілотників збільшується, а керованих за допомогою оптоволокна, які неможливо заблокувати засобами РЕБ, стає дедалі більше, і, схоже, збільшується їхня дальність польоту).
Ця логістична зона вбивства, разом зі знищенням танків, означає, що на нас чекає все більше і більше легких атак, які неможливо розвинути. Безпілотники визначають хід війни.
Фронтальні атаки у цій війні стають все більше схожими на гру в піжмурки. Як завжди, краще спробувати розвалити армію ззаду.
Європа: наполовину повна чи наполовину порожня?
Цього тижня відбувся захоплюючий саміт європейських держав, на якому обговорювалася допомога Україні. Він був названий "коаліцією охочих", але навіть це було досить оманливим. Були як обнадійливі ознаки, так і дещо гнітючі. Ось, до речі, фото лідерів, які брали участь у зустрічі.
Варто зазначити, що були представлені і Канада, і Туреччина, що разом з Великою Британією, Францією, Польщею та Німеччиною (Шольц залишається канцлером до того, як його місце займе Мерц) і країнами Скандинавії являє собою велику концентрацію сили. Було також багато заспокійливої риторики. Прем'єр-міністр Великої Британії Стармер похвалив зусилля груп, заявивши, що "Європа мобілізується в масштабах, яких не бачили десятиліттями". Здавалося, також спостерігався певний рух у напрямку створення франко-британських військових сил для України, щоб забезпечити певні гарантії безпеки у разі припинення вогню.
Якби те, що ми побачили цього тижня, дійсно було об'єднаною "коаліцією охочих", це було б добрим знаком для України в майбутньому. Проте не обійшлося і без негативу. Наприклад, президент Франції Макрон дав класичний опис цього руху в стилі "напівпорожній-напівповний". Так, за його словами, деякі європейські держави планують ввести війська в Україну в разі досягнення мирної угоди – проте такі сили, за його словами, не слід вважати "миротворчими", оскільки вони перебуватимуть далеко від лінії фронту, на якій все одно будуть лише українські війська.
Найбільш проблематичним є те, що багато країн-учасниць, схоже, все ще готові піти на значні поступки, щоб спробувати залишитися друзями з Трампом, і якщо це так, то вони ніколи не підтримають Україну в кризовій ситуації. Найбільш гнітюче, що прем'єр-міністерка Італії Мелоні майже одразу після зустрічі заявила, що пріоритетом №1 для Європи має бути збереження участі США в НАТО і що "по-дитячому" вважати, що Європа має обирати між співпрацею зі США та власною безпекою.
Досить дивно, що прем'єр-міністр Фінляндії після цього відвідав Трампа на вихідних для гри в гольф, під час якої він, схоже, купився на брехню американського президента про те, що США все ще віддані європейській безпеці.
Отже, ми маємо суперечливі ознаки того, що Європа насправді готова зробити для України і для себе самої. Це допомагає пояснити позицію путіна, згадану вище. На мою думку, він вірить, що коли справа дійде до штовханини, США можуть змусити більшу частину Європи відмовитися від України у химерній (і безглуздій) спробі примусити Сполучені Штати захистити континент.
Тож все дуже сильно залежить від балансу. Я міг би додати останні два абзаци моєї статті в Atlantic, щоб завершити це оновлення і дати вам знати, де, на мою думку, перебуває ситуація.
У короткостроковій перспективі Європа також повинна зробити все можливе, щоб допомогти Україні вижити: або шляхом забезпечення поставок, необхідних країні для продовження боротьби, або шляхом надання реальних гарантій безпеки у разі перемир'я. Чим більше слабшає НАТО і чим більше США зближуються з росією, тим більше Європа потребує сильної, демократичної України для захисту свого східного флангу.
Відданість Європи США зробила континент, одним словом, жалюгідним. Зараз у неї є можливість відновити своє стратегічне мислення і можливості, а також знову навчитися захищати власну свободу і права. Поки Трамп небезпечно заграє з авторитаризмом, Європа повинна врятувати себе. Якщо їй це вдасться, вона також може колись зіграти роль у порятунку США.
