Нині майже третина українців п'є пиво. Рекордів ми, звісно не ставимо – споживання пива на душу населення складало донедавна 42 літри на рік, що втричі менше, ніж у тій же Німеччині чи Австрії. Проте навіть такі скромні пивні апетити українців дозволили розбудувати величезний пивний бізнес, у якому є місце як міжнародним гігантам, так і домашнім виробництвам, адже почати варити пиво можна навіть вдома на кухні. Саме за рахунок відносної легкості започаткування такого бізнесу, в останні роки в Україні невпинно зростала індустрія крафтового пива.
Крафтового пива поменшало, і ця тенденція до кінця війни не зміниться
Пік українського пивоваріння припав на 2012 рік – саме тоді ми показали усій Європі, що Україна є не лише футбольною, але і пивною країною. Захоплені вболівальники з усіх куточків континенту досі з ностальгією згадують смачне та надзвичайно дешеве українське пиво.
Буремні події 2014 року призвели до втрати частини пивзаводів та скороченню виробництва, проте галузь встояла. Та тут за неї взялися законодавці: спершу прирівняли до міцних алкогольних напоїв, а потім почали заганяти акцизним батогом. Ставка акцизу на пиво зросла на 276%, тож не дивно, що виробництво скоротилося на 42%. І лише після певної стабілізації акцизних "гойдалок" виробництво пива починаючи з 2017 року почало відновлюватися.
Станом на початок 2022 року виробництвом пива в Україні займалася 121 компанія у власності яких налічувалося близько 240 пивоварень – від величезних пивзаводів національного рівня до маленьких ресторанних, котрі варили крафтове пиво. І хоч порівняно з 2012 роком виробництво хмільного напою скоротилося удвічі, разом вони варили 1,8 мільярдів літрів пива на рік. Втім, 80% усього ринку вітчизняного пива контролюють три гіганти: ПрАТ "Карлсберг Україна" (флагманський бренд — "Львівське"), ПАТ "Абінбев Ефес Україна" (флагманський бренд — "Чернігівське") та ПрАТ "Оболонь" (флагманський бренд як не складно здогадатися — "Оболонь").
Пиво – продукт не для самотнього споживання. За останні роки сформована ціла культура цивілізованого споживання пінного напою у різного роду закладах, кожен з яких тішив поціновувачів власним крафтовим пивом. Саме вони в першу чергу постраждали від карантинних обмежень, пов’язаних з коронавірусом, бо великі гравці ринку реалізували свою продукцію через мережі супермаркетів.
Хто з малих виробників мав резерви утримувати бізнес попри всі проблеми — пройшли цей період. Але десятки пивоварень були вимушені закритися.
Зараз багато таких броварень закрилися, бо їх власники та персонал воюють чи волонтерять. Ті ж, хто залишився в бізнесі, наразі збільшують експорт нашого пива в країни ЄС, адже хвиля інтересу до всього українського не оминула і пиво від незалежних броварень.
Відмовитися доведеться і від темного пива. Але дефіциту не буде все одно
Щойно галузь почала оговтуватися від карантинних обмежень, розпочалося повномасштабне вторгнення російської армії. Запроваджений воєнний стан автоматично запровадив і «сухий закон» - реалізація будь-якого алкоголю, в тому числі і пива, була заборонена.
Щоправда, на прохання самих пивоварів згодом ця заборона була переглянута, проте свою негативну роль встигла відіграти - за перші три місяці 2022 року виробництво пива скоротилося наполовину. І хоча згодом ситуація дещо стабілізувалася, станом на серпень обсяги виробництва пива заледве досягають 68% від рівня 2021 року.
Причин декілька. Головна з них – пошкодження внаслідок ракетно-артилерійських ударів чи захоплення ворогом потужностей пивзаводів та виробництва складових пива на окупованій території. Війна порушила і налагоджені логістичні ланцюжки поставок сировини та готової продукції. Приміром основним виробником карамельного солоду для темних сортів пива був куп’янський завод, що на Харківщині, котрий нині під окупацією. Відтак тепер такий різновид пива можливо зварити лише з імпортних складових.
Українське пиво переважно зорієнтоване на внутрішній ринок, хоча і на експорт ми поставляли його 124 млн літрів. При цьому пивний патріотизм українців беззаперечний – лише 3% пивного ринку держави посідає імпорт пінного напою з інших країн, решта – продукція вітчизняного виробництва. Ця тенденція збережеться і надалі, бо через девальвацію гривні імпортне пиво буде для пересічного споживача надто дорогим.
Головні проблеми галузі зараз викликані інфляцією, через що відбувається постійне зростання вартості всіх складових — сировини, пакування, логістики (ті самі перевезення в Європу) тощо. Є проблеми, наприклад, зі скляними пляшками, оскільки склозавод Ветропак у Гостомелі зазнав руйнувань та зараз не працює. А виробник алюмінієвих банок Кен-Пак, не хоче співпрацювати з малими виробниками.
Чи будемо ми з пивом наступного року? Звісно, що будемо, хоча обсяги виробництва ще довго будуть меншими за довоєнні. Проте чергові підвищення акцизу на пиво, а головне – спосіб його обрахування може позбавити нас темних міцних сортів. Зрештою сировини для пивоваріння у нас предостатньо, ми навіть експортуємо пивний солод, а роботящі руки та світлі голови в Україні ніколи не переводилися. Головну ж роль у відновленні обсягів виробництва пива зіграють Збройні сили. Визволяючи окуповані території вони не лише повернуть до роботи нині окуповані пивоварні, але й дадуть нам безліч приводів підняти келих пінного напою за їх здоров’я.
