Стратегічна ставка Кремля була чіткою: нова адміністрація Трампа змусить Київ і європейські столиці укласти мирну угоду, закріпивши територіальні здобутки росії та розколовши єдність Заходу, перш ніж у Москви спливе час. А якщо цього не станеться, США відкличуть підтримку України. Ця стратегія зайшла в глухий кут. Замість очікуваного пом'якшення позицій Україна та Європа лише посилили їх і зберегли свої червоні лінії. Цьогорічні пропозиції не розділили, а зміцнили ці позиції. Навіть оприлюднення Стратегії національної безпеки Трампа з її поляризаційною риторикою підкреслило прихильність США до НАТО та України через зобов'язання довести витрати на оборону до 5%, що зрештою посилоло інвестиції в колективну оборону та рішучість союзників, яких путін сподівався розколоти.
З моменту відступу з-під Києва у квітні 2022 року росія провалила чотири з п'яти своїх стратегічних цілей: політичне підкорення, економічну стійкість, стабільність режиму та міжнародний авторитет. Лише щодо територіального контролю вона має піррову перевагу. Але занепадаюча держава часто небезпечніша за державу, що набирає сили. Зіткнувшись зі спіраллю економічного спаду та виснаженими звичайними збройними силами, путін входить у період максимальної небезпеки. Ми маємо готуватися не до відродження росії, а до її відчаю: 2026 рік стане роком гібридної ескалації. Ескалації, яка, як сміливо заявив міністр закордонних справ Великої Британії у грудні 2025 року, у 100-ту річницю Локарно, вже "добре проглядається".
Чого хоче путін у 2026 році? Наступ на трьох фронтах
Пастка, яку путін створив для себе, психологічна: режим, який виправдовував свою авторитарну модель обіцянками відновити велич росії, не може визнати стратегічну поразку без ризику політичного колапсу. Сформований культурою КДБ і свідок занепаду Радянського Союзу, він не може розглядати як політичний варіант жодну мирну угоду, яку можна було б трактувати інакше, ніж повну "перемогу". Це позбавило б легітимності весь режим. Тому ескалація стає не вибором, а необхідністю.
Хоча справжній стан російського бюджету залишається засекреченим, він безсумнівно невтішний.
росія має продемонструвати своїй внутрішній аудиторії та Заходу, що вона зберігає ініціативу і залишається великою державою. Наступного року це проявиться у трьох конкретних напрямах гібридної війни.
- Диверсії будуть спрямовані проти оборонної інфраструктури Європи, що розширюється, та ланцюгів постачання до України. У міру нарощування потужностей континентальних заводів із виробництва боєприпасів та зростання помітності логістичних мереж вони стають головними цілями, як це було торік під час вибуху на збройовому заводі в Кугірі в Румунії. Слід очікувати атак, спрямованих на затримку поставок зброї, підвищення витрат на безпеку та змушення урядів перенаправляти ресурси з підтримки України на захист власних територій.
- Підривна робота, насамперед інформаційна війна, як це було в Молдові, різко посилиться під час ключових європейських виборів, зокрема виборів в Угорщині на початку 2026 року та проміжних виборів у США. Проросійські популістські партії вже лідирують в опитуваннях у великих європейських столицях. Кожен відсоток і кожне політичне повідомлення, що підсилює їхню перевагу, дає росії надію на послаблення санкцій і політичної рішучості Заходу.
- Примус через демонстрацію звичайних військових сил перейде від спорадичного до систематичного. Слід очікувати дедалі агресивніших порушень повітряного та морського простору, як цьогорічний 12-хвилинний "безрозсудний" інцидент у Фінській затоці. До цього додайте ядерну риторику, розраховану на психологічний тиск. Послання, яке хочуть донести: підтримка України ризикує призвести до прямої ескалації конфлікту з росією, тож, можливо, стриманість – розумніше рішення.
Три обмеження, що змушують до гібридної ескалації у 2026 році
1. Нестабільна економіка воєнного часу
Фінансова математика росії показує те, що західні песимісти часто пропускають. Хоча справжній фінансовий стан росії залишається засекреченим, він, безсумнівно, невтішний. Процентні ставки перевищують 16%. МВФ нещодавно знизив свій прогноз до 0,6% зростання, а конфіденційні звіти центральних банків попереджають про інфляцію рівня 1990-х років і неминучий обвал цін на нафту, як у 1980-х. росія витратила половину ліквідної частини суверенного фонду. Її офіційні загальні військові витрати в 2025 році оцінюються в 15,5 трлн рублів – це у п'ять разів більше, ніж у 2021 році. Офіційні військові показники не враховують додаткові витрати, пов'язані з війною, зокрема десятки мільярдів на утримання окупованих українських територій, підтримку прикордонних регіонів, що зазнають атак, та виплати компенсацій військовим та їхнім сім'ям.
Доходи від енергетики, що становлять 50% державних надходжень, є не менш проблемними: виручка росії від нафти і газу в листопаді 2025 року впала на 34% порівняно з аналогічним періодом минулого року, що змусило різко збільшити річні запозичення. З урахуванням прихованих витрат, розподілених між кількома бюджетами, реальне військове навантаження, ймовірно, наближається до рівня, що суттєво перевищує 9% ВВП – показника, близького до витрат пізнього радянського періоду. СРСР в Афганістані витрачав лише 2-3% на конфлікт, який також виявився нестійким. Оскільки економічні обмеження дедалі більше унеможливлюють застосування традиційних військових засобів, менш витратна гібридна війна стає єдиним доступним для росії інструментом ескалації.
2. Структурні: традиційні військові варіанти вичерпуються
Традиційна слабкість Кремля змушує його все більше покладатися на гібридні тактики як заміну військового потенціалу, якого він більше не має. росія витрачає мільярди, щоб забезпечити "просування" на полі бою на 50 метрів на день у таких районах, як Харківщина, що повільніше, ніж наступ на Соммі. За два роки вона захопила трохи більше 2% додаткової території. З огляду на те, що росія зазнала приблизно 1,4 мільйона втрат особового складу, вона також вичерпує свої запаси обладнання радянських часів. З витоків інформації стало відомо, що Москва змушена запустити 10-річну лінію для виробництва 2600 танків, щоб замінити 4000, які, за підтвердженими даними, були знищені під час війни.
За нинішніх темпів зносу відновлювана техніка буде вичерпана до кінця 2026 або початку 2027 року – тобто в той самий час, коли очікується фінансова криза. Військові поставки з Північної Кореї та Китаю також не зможуть закрити дефіцит обладнання та боєприпасів, який дедалі поглиблюється. На тлі швидкого скорочення арсеналу звичайних військових засобів та нарощування промислового потенціалу Заходу гібридна війна стає не просто доступною, а й необхідною – єдиним реальним інструментом Москви для завдання збитків та підтримання ілюзії наступальної спроможності.
3. Європа ще не впровадила гібридне стримування
Європа повільно будує надійне гібридне стримування – здатність, яку вона лише зараз визнає і береться розвивати. Її нездатність встановити чіткі пороги для атак "сірої зони" створила прогалину: випадки диверсій, кібератак та інформаційних операцій досі переважно розглядаються як окремі злочини, а не як елементи чітко сформованої російської гібридної доктрини. НАТО нарешті просувається вперед – його верховний головнокомандувач і генеральний секретар окреслили зміни в політиці – і тут також вікно для дій путіна закривається.
Але, попри всі ці сигнали, Європа все ж вступає в 2026 рік із потенційно слабкою рішучістю стримувати конкретні гібридні дії. У політичному сенсі ультраправі партії, зазвичай із проросійськими симпатіями, лідирують в опитуваннях у рік важливих виборів на континенті. В економічному плані уряди країн ЄС обмежені повільним зростанням, стійкою інфляцією та невизначеністю у питаннях енергопостачання. У військовому плані багато хто з них лише на початку циклу переозброєння. У сукупності це обмежує їхню здатність вжити рішучих гібридних заходів у 2026 році, й підкріплює переконання Кремля в тому, що ці тактики можуть бути успішними наступного року.
Стратегічний вибір Європи на 2026 рік
Основний стратегічний вибір очевидний: подвоїти зусилля. Факти свідчать, що нинішня стратегія Заходу – озброєння України, введення санкцій, зміцнення критичної інфраструктури – руйнує військову, економічну та політичну єдність росії.
Подвоєння зусиль означає більше, ніж просто підтримку України. Європа повинна дотриматися свого нещодавнього оголошення про створення надійних засобів стримування гібридної війни або спостерігати, як путін намагається розколоти західну єдність тисячею дрібних ударів. Нинішній підхід, коли кожен інцидент розглядається як окремий випадок, – створює вакуум, який Москва не тільки може, але й повинна використовувати.
путін робить ставку на те, що Європа не має рішучості дати відчутний відпір, нижче порогу, встановленого статтею 5 НАТО. Докази свідчать про те, що він має рацію: жоден російський чиновник не поніс відповідальності за ті таємничі вибухи на збройових заводах, пошкодження кабелів у Балтійському морі або кампанію з надсилання посилок з бомбами. Але щоб довести його неправоту, не потрібно зрівнюватися з росією за силою звичайних озброєнь – достатньо чітко визначити, чого Захід не буде терпіти. 2026 рік покаже, чи засвоїла Європа цей урок, чи все ж путін, скориставшись своїм останнім шансом, зможе зруйнувати те, чого не вдалося досягти його військовому вторгненню.
Джерело: RUSI
