Майбутній саміт НАТО у Вільнюсі має стати чимось більшим, ніж артикуляція трансатлантичної солідарності проти російської агресії і риторичне висловлення підтримки Україні. Лідери країн-членів Альянсу повинні використати цю можливість для того, щоб просунути вперед сили оборони і стримування НАТО, які суттєво і матеріально зміцнять європейську безпеку і мир, підкреслять рішучість НАТО підтримувати Україну і розпочнуть процес завершення побудови цілісної і вільної Європи, в якій Україна буде повністю інтегрована в трансатлантичну спільноту, в тому числі як член НАТО.
Передумови: Високі ставки цього саміту зосереджені на Україні, але виходять далеко за межі України і нинішньої війни
Центральним питанням саміту НАТО у Вільнюсі в липні цього року буде відповідь Альянсу на загрозу, яку несе брутальне і невиправдане повномасштабне вторгнення росії в Україну, що триває вже другий, потенційно вирішальний рік.
У своїх публічних заявах і в проєктах договорів, які росія представила Сполученим Штатам і НАТО перед вторгненням, президент росії владімір путін чітко дав зрозуміти, що його імперські амбіції виходять далеко за межі України. Сьогодні він залишається переконаним, що час все ще на його боці, незважаючи на посередні дії російських військових, і що Захід незабаром втомиться від підтримки Києва.
Сполучені Штати та їхні союзники повинні зайняти однозначну позицію в Україні, де мужній український народ перебуває на передовій, борючись за власну свободу, а також захищаючи цінності та інтереси безпеки трансатлантичної спільноти. Якщо США та їхні союзники не зроблять достатньо для забезпечення перемоги України над росією цьогоріч, вони можуть зіткнутися з необхідністю прямого і набагато дорожчого втручання в майбутньому.
Багато що поставлено на карту в результаті цієї майже десятирічної війни, яку росія розпочала проти демократичної європейської держави спочатку в 2014 році, захопивши Крим і частину східної України, і яку путін загострив своєю спробою захопити всю Україну в лютому 2022-го.
Суверенітет і незалежність України. На кону статус країни як демократичного, плюралістичного та різноманітного суспільства. путін прагне не просто захопити територію, але й створити нову версію російської імперії та помститися за розпад Радянського Союзу. Він прагне силою стерти історію та ідентичність українського народу і заперечити саме його існування як нації. З цією метою росія чинить звірства в масштабах, небачених в Європі з часів Другої світової війни.
Витривалість міжнародного порядку. Якщо путіну дозволять зберегти контроль над українською територією, це значно послабить правила і норми порядку, що склалися після Другої світової війни, які тривалий час слугували основою міжнародного миру і процвітання. У світі знову будуть домінувати розподіл сфер впливу, військовий примус і філософія права сили. Наступними об'єктами агресії путіна можуть стати інші колишні радянські республіки і навіть члени НАТО, а інші автократи, включаючи китайського лідера Сі Цзіньпіна, можуть надихнутися наслідувати російський приклад.
Ефективність ядерного примусу. Якщо російській агресії буде дозволено продовжуватись, це стане результатом часткового застосування путіним ядерного примусу для обмеження масштабу і характеру міжнародної військової підтримки України, в тому числі допомоги з боку Сполучених Штатів і їхніх союзників по НАТО. Якщо цей прецедент буде створено, він може заохотити кремль та інших супротивників, озброєних ядерною зброєю, до подібного примусу в інших місцях, а також спонукатиме інші країни включити ядерну зброю до своїх військових арсеналів.
Еволюція росії як демократії та міжнародного гравця. Збігнєв Бжезинський, колишній радник з національної безпеки США (і батько Яна), зауважував, що росія не може бути демократією, якщо вона продовжує залишатися імперією. Якщо агресія путіна не буде повністю зупинена, перспективи росії перетворитися на більш конструктивного міжнародного гравця будуть серйозно обмежені.
Довіра до НАТО. Те, що НАТО робить і чого не робить на підтримку України, визначатиме довіру до Альянсу з боку його держав-членів і повагу, яку здобуває серед своїх супротивників. Значною мірою завдяки сильному лідерству США союзники по НАТО об'єднані у протистоянні російській агресивній війні на рівні, безпрецедентному в епоху після Холодної війни. Але підтримка союзників може ослабнути, якщо війна зайде в затяжний і дорогий глухий кут.
Рекомендації щодо дій у Вільнюсі
Агресія росії – це не просто напад на Україну. Це напад на основні інтереси НАТО, що вимагає більш рішучої відповіді з боку Альянсу задля зміцнення безпеки усіх європейських демократій. Ця відповідь має включати низку кроків.
Посилити оборону НАТО на її східному фланзі. Стримування російської агресії вимагає більш рішучого виконання зобов'язання Альянсу, взятого на Мадридському саміті 2022 року, "захищати кожен дюйм" території НАТО. У Мадриді члени Альянсу вирішили посилити передову присутність НАТО з батальйонного до бригадного рівня, але фактично у країнах переднього краю розгортаються лише штаби бригадного рівня. Натомість у цих країнах мають бути розгорнуті повноцінні бригадні підрозділи разом із засобами розвідки, спостереження і рекогносцировки, протиповітряної і протиракетної оборони, вогневими засобами дальнього радіусу дії та іншими необхідними допоміжними засобами, аби мати достатньо сил для реагування на будь-яку форму російської агресії чи захоплення територій. Члени Альянсу мають розгорнути провідні елементи цих додаткових сил до Вільнюського саміту і поставити собі за мету повне розгортання до кінця року. У протистоянні з агресивною росією союзники більше не повинні бути пов'язані обмеженнями Основоположного акта НАТО-росія 1997 року щодо постійного розміщення значних бойових сил або тактичної ядерної зброї на території країн, які приєдналися до Північноатлантичного альянсу після закінчення Холодної війни.
Повністю підтримати військові цілі України. Україна і тільки Україна повинна визначити свої цілі у цій війні, розв'язаній росією. У Вільнюсі союзники повинні продемонструвати свою повну відданість підтримці України в її прагненні досягти власного визначення перемоги в цьому конфлікті. Згідно з умовами, встановленими президентом України і прийнятими її парламентом і громадянами, це означає вигнання всіх російських військ з окупованих частин країни і повне відновлення територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів 1991 року, включно із Кримом. Це єдиний результат, який позбавить росію плодів агресії і повністю підтримає принципи порядку, заснованого на правилах. Будь-яка невизначеність щодо цих цілей з боку союзників ще до початку переговорів між Україною та росією завдасть шкоди Україні й зміцнить впевненість путіна в тому, що його максималістські амбіції зрештою будуть реалізовані.
Значно розширити економічні санкції проти росії. Трансатлантична спільнота повинна очолити зусилля, спрямовані на суттєве збільшення економічних витрат, які міжнародне співтовариство накладає на росію за її вторгнення в Україну. Прогнози Міжнародного валютного фонду щодо фактичного зростання російської економіки у 2023 році є яскравим показником неадекватності нинішнього режиму санкцій. Більш болюча стратегія санкцій, як завжди, спричинить певний економічний удар по економіці союзників. Але нездатність повною мірою використати економічні важелі Заходу ризикує затягнути цей конфлікт, підживлюючи путінську військову машину і демонструючи брак рішучості, що підтримує впевненість путіна в собі. Посилення санкцій США та ЄС має включати додаткові заходи, спрямовані на скорочення доходів росії від експорту; посилення обмежень на експорт до росії, зокрема, високих технологій; і ширші санкції проти російських підприємств, у тому числі тих, що ухиляються від санкцій.
Розпочати ініціативу НАТО щодо збільшення виробництва країнами-членами оборонних засобів, необхідних для досягнення перемоги у сучасній конвенційній війні. Вторгнення росії в Україну продемонструвало, що оборонних запасів і виробничих потужностей НАТО недостатньо для можливих непередбачуваних ситуацій за участю великих держав, в тому числі для необхідності тривалого постачання зброї в Україну. На саміті у Вільнюсі лідери країн Альянсу мають затвердити дво- або трирічний графік розширення виробничих потужностей для систем озброєнь і боєприпасів, критично важливих для оборонних потреб НАТО, включно з наданням Україні того, що їй потрібно для перемоги і стримування росії від третього вторгнення.
Розширити та інституціоналізувати військову підтримку України з боку НАТО. Членам Альянсу вдалося допомогти Україні повернути більше половини території, захопленої росією після її повномасштабного вторгнення, уникнувши при цьому перетворення війни на прямий конфлікт між НАТО і рф. Але це було досягнуто ціною того, що члени Альянсу, які стримуються через російські ядерні погрози, не надали Україні все необхідне для перемоги.
На саміті у Вільнюсі НАТО має зробити наступне:
Оголосити новий пакет військової допомоги на підтримку запланованого на 2023 рік контрнаступу України, який, ймовірно, буде здійснюватися під час саміту. Цей пакет має скасувати самостійно встановлені союзниками обмеження на наступальні озброєння і надати системи більшої дальності, такі як ракети, що дозволять Україні позбавити російські війська притулку для здійснення атак на українське цивільне населення та об'єкти критичної інфраструктури. Якщо росіяни більше не зможуть безкарно наносити удари з окупованого Криму або через російський кордон, вони будуть менш схильні до ескалації і більш схильні до серйозних переговорів. Цей пакет має включати розширену підготовку українських військ у країнах НАТО, у тому числі навчання пілотів на сучасних західних винищувачах, а також розгортання натовських інструкторів у підконтрольних Україні регіонах на заході країни.
Вийти за межі двозначної формули щодо членства України в НАТО, проголошеної на Бухарестському саміті 2008 року, яка виявилася дестабілізуючою в Європі. У Вільнюсі лідери Альянсу повинні чітко заявити, що, як зауважив колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер, агресія москви означає, що європейська безпека вимагає того, щоб Україна була прив'язана до НАТО. Це означає членство і проміжні кроки на шляху до цієї мети. Такі кроки можуть включати наступне:
Створити нове Партнерство Україна-НАТО у сфері стримування і оборони (ПСО). Спираючись на статус України як члена програми "Партнерство розширених можливостей", ПСО буде спрямоване на розбудову довгострокової здатності України захищати себе і стримувати будь-яку майбутню російську агресію. Зобов'язання членів Альянсу – озброїти, навчити і оснастити українські війська – за можливості за рахунок спільного фінансування з боку НАТО – слугувало б післявоєнною гарантією безпеки для України допоки її остаточно не приймуть до Північноатлантичного альянсу.
Партнерство має бути запропоноване як альтернатива Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), але, як і ПДЧ, його метою буде сприяння підготовці України до можливого членства в Альянсі. Така програма відкрила б двері для прямого вступу, як це було запропоновано Фінляндії та Швеції.
Україну слід запросити до участі в засіданнях Північноатлантичної ради так само як Швецію та Фінляндію до їхнього повного вступу – це було б потужним сигналом про прихильність Альянсу.
Зробити постійною Контактну групу з питань оборони України у складі 54 країн як інструмент координації короткострокової військової допомоги Україні, поки триває війна, та розбудови довгострокового потенціалу стримування в рамках ПДЧ. Контактна група може бути посилена керівною групою з найактивніших прихильників України, які прагнуть забезпечити Київ найсучаснішими технологіями.
Під керівництвом Сполучених Штатів розпочати обговорення серед союзників по НАТО питання про надання Україні гарантій колективної оборони на кшталт Статті 5 для всієї території, яку вона контролюватиме на момент завершення бойових дій з росією. На початковому етапі це може бути реалізовано коаліцією охочих (наприклад, США, Велика Британія, Франція, Німеччина і Польща), але бажано, щоб це зробили всі члени Альянсу, оскільки вони поділяли б однакові ризики.
Автори пам'ятки:
Ян Бжезинський – старший науковий співробітник Атлантичної ради, колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО.
Александер Вершбоу – почесний науковий співробітник Атлантичної ради. Колишній посол США у НАТО, росії та Південній Кореї, помічник міністра оборони США з питань міжнародної безпеки та заступник генерального секретаря НАТО.
Джерело: Атлантична Рада
