За більш ніж два роки війни росії в Україні колись міцний фундамент громадської підтримки допомоги Києву з боку США став менш потужним. Через це зменшення дискурсу на підтримку України невелика кількість гучних недоброзичливців намагається вплинути на громадську думку, стверджуючи, що ця допомога не відповідає інтересам Сполучених Штатів. Ці голоси вказують на двадцятирічну війну в Іраку та Афганістані і трагічні наслідки виведення військ США і НАТО з Афганістану, щоб довести, що Сполучені Штати не повинні вплутуватися в ще одну "вічну війну", і що замість цього повинні зосередитися на своєму південному кордоні.
Ці аргументи побудовані на хибному уявленні про те, що вплив США за кордоном, незалежно від того, починається він чи припиняється, не має жодних помітних наслідків для більшості американців. Однак продовження допомоги Україні є критично важливим для того, щоб Сполучені Штати зберегли свою позицію незамінної світової держави й ті численні вигоди, які американці отримують від цього. Якщо не підтримати Україну зараз, може розпочатися смуга невдач для США, на подолання якої підуть десятиліття.
По-перше, Україна – не Афганістан. В Україні не воюють американські війська, в той час як десятки тисяч американських солдатів вторглися в Афганістан для боротьби з повстанцями в гірській, позбавленій виходу до моря і бідній країні. На противагу цьому, Україна межує з НАТО і прагне вступити до Європейського Союзу. Вона має освічене населення (з майже 100-відсотковим рівнем грамотності серед дорослого населення) і пов'язана з глобальною економікою як один із найбільших світових експортерів сільськогосподарської продукції. Хоча багато афганців зрештою підтримали Сполучені Штати, ця підтримка так і не матеріалізувалася в національну і політичну згуртованість, яка спостерігається серед українців, що борються за своє право на існування як демократичної нації. Україна захищає свою територію від ворожого вторгнення з боку росії – авторитарної держави, яка підтримує диктаторів у Сирії, Ірані та Північній Кореї.
По-друге, хоча в останні місяці війна перебуває в очевидному глухому куті, всі війни, окрім найкоротших, проходять поетапно. Часто однією з причин патової ситуації є те, що обидві сторони вичерпали достатню кількість свіжих військ і техніки, які потребують переозброєння й навчання особового складу, перш ніж вони будуть здатні до подальших широкомасштабних операцій. Нинішній період "патової ситуації" в Україні слід розглядати не як кінцевий стан, а як певний період для того, щоб зосередитися на переозброєнні, переоснащенні і, що важливо, переоцінці власної теорії перемоги. У цьому сенсі заміна президентом України Володимиром Зеленським на початку цього року Валерія Залужного на Олександра Сирського на посаді очільника Збройних сил України виглядає не стільки як свідчення того, що Україна розхитується, скільки як розсудливий крок, спрямований на створення фундаменту для нового підходу до перемоги.
Наслідки цієї війни відлунюватимуть далеко за межами Європи. Підтримка перемоги України підтвердила б глобальну перевагу США, на яку витрачається близько 5 відсотків річного оборонного бюджету країни, причому без втрат американських життів. Подальше глобальне лідерство США допоможе формувати міжнародні питання, такі як управління космосом, штучний інтелект, тероризм і глобальна міграція, на користь Сполучених Штатів. росія зазнала б військової поразки від оновленої американської оборонно-промислової бази, а Китай, ймовірно, переглянув би здатність і готовність Сполучених Штатів здійснювати свою волю по всьому світу, зокрема на захист Тайваню.
Якщо ж Сполучені Штати не підтримають Україну, слід очікувати протилежного. Підбадьорена росія, найімовірніше, розширить свою нинішню політику сіяння глобального розбрату. Вона вже втрутилася в країни Африки в надії захопити сировину, допомагає підтримуваним Іраном терористам на Близькому Сході, які загрожують глобальному судноплавству, і проводить антиамериканські інформаційні та таємні операції в Центральній і Південній Америці. Європа проводитиме більш незалежну зовнішню політику й намагатиметься зменшити свою залежність від американської оборонної промисловості та військового співробітництва. Дехто може вважати це позитивом, але оборонно-промислова база США спирається як на американські військові продажі, так і на продажі союзникам по НАТО та іншим країнам. Крім того, здатність Сполучених Штатів захищати свої глобальні інтереси – ті самі інтереси, які забезпечують американцям надзвичайний рівень життя, – буде зменшена країнами, які не бажають співпрацювати з ненадійним партнером.
Що повертає нас до України. Дехто стверджує, що Сполучені Штати повинні спочатку захистити власні кордони, перш ніж підтримувати Україну, але це хибне припущення, що ці два питання є взаємовиключними або пов'язаними між собою. Можна одночасно підтримувати Україну і захищати кордони США; одне не виключає іншого. Інші кажуть, що Європа повинна платити за підтримку України, що вона вже робить. Більше десятка європейських країн витрачають більше, ніж Сполучені Штати, як частка їхнього валового внутрішнього продукту, а Європейський Союз як інституція перевищує Сполучені Штати за загальним обсягом зобов'язань. Нарешті, дехто стверджує, що фінансування України відволікає кошти на зміцнення потенціалу США в Індо-Тихоокеанському регіоні. При цьому ігноруються два важливі факти: по-перше, більша частина фінансування "для України" насправді йде на підтримку оборонно-промислової бази США. По-друге, всі плани американського Індо-Тихоокеанського командування передбачають певну підтримку з боку європейських союзників. Американські лідери і політики повинні запитати себе, наскільки реалістичним буде це припущення, якщо вони не підтримують цих союзників сьогодні.
Підтримка України – це не благодійність. Це спосіб для Сполучених Штатів знову заявити про себе в той час, коли їхній вплив слабшає. Це чудова нагода закріпити підтримку союзників і партнерів США – їхню найбільшу перевагу над росією та Китаєм. Підтримка України – це не просто добра справа, це також вигідна угода. З січня 2022 року до січня 2024 року США надали Україні військову допомогу на суму близько 46 мільярдів доларів, згідно з даними Кільського інституту світової економіки. Упродовж 1941-1945 років Сполучені Штати відправили союзникам, які боролися з фашистськими режимами в Атлантиці і Тихому океані, суму, еквівалентну 831 мільярду доларів на сьогодні, і в кінцевому підсумку були змушені пожертвувати життям 416 тисяч американських чоловіків і жінок заради справи свободи. Україна все ще може перемогти без американських військ.
За сімдесят п'ять років НАТО єдиний раз застосувала свій протокол колективної оборони саме для захисту Сполучених Штатів після 11 вересня. І союзники по НАТО відправили свої війська за тисячі кілометрів, щоб боротися з повстанцями разом зі США. Тепер саме Європа потребує допомоги від Сполучених Штатів. росія вторглася в європейську країну, і союзники по НАТО вважають це найбільшою загрозою безпеці Європи з часів нацизму. Якщо Сполучені Штати зараз відвернуться від України, вони кинуть своїх союзників у скрутний для них час. Це буде початком американської смуги невдач, яка може тривати десятиліттями, якщо не довше.
Про авторів: Генерал Тод Д. Волтерс (у відставці) є почесним науковим співробітником Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта Атлантичної ради. 2022 року Волтерс завершив сорокарічну кар'єру на військовій службі у ВПС США на посаді Верховного головнокомандувача Об'єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR) та командувача Європейським командуванням Збройних сил США (EUCOM).
Енн Марі Дейлі є позаштатною старшою науковою співробітницею Ініціативи трансатлантичної безпеки Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта Атлантичної ради і станом на зараз працює дослідницею політики у корпорації RAND. Погляди, думки, результати, висновки та рекомендації, що містяться в цій публікації, належать виключно авторці, а не корпорації RAND або її дослідницьким спонсорам, клієнтам чи грантодавцям.
Джерело: Atlantic Council
