iPress.ua спробував розібратись у латиноамериканській драмі, що розгортається у дружній для Путіна Венесуелі, а також у тому, чому приклад цієї країни потрібно вивчати і ніколи не дозволяти допускати в Україні.
Сьогодні Венесуела є абсолютним "аутсайдером" за будь-якими соціальними, політичними чи економічними показниками: інфляція у країні найвища у світі (за останніми даними, у 2015 році склала 180%), за рівнем злочинності і кількістю вбивств країна лідирує (у лютому генеральна прокуратура оприлюднила дані, згідно з якими в країні на кожні 100 тисяч чоловік відбувається 58 вбивств), жителям країни буквально нічого їсти, у пошуках їжі люди почали полювати на бродячих собак та котів.
Відповідальність за усе це президент країни Ніколас Мадуро поклав на змову зовнішніх і внутрішніх "ворогів" і ввів надзвичайний стан.
Природно, що друг і союзник Путіна у Латинській Америці діє у схожій манері і за тим самим принципом: "Кругом враги – нужна мобилизация". Але як до цього ставляться самі венесуельці? І чому Майдан у цій країні просто неминучий?
Мадуро і Путін. Фото: прес-служба Кремля
Голодні і темні будні венесуельців
Сьогодні скрізь і все у Венесуелі відбувається за сценарієм типових "апокаліптичних фільмів". На даний момент перестали функціонувати найпростіші структури, якими людство навчилося користуватися ще в часи Стародавнього світу, а в сьогоднішній Венесуелі не працюють. Люди не можуть отримати найпростіші продукти харчування: ні за які гроші не можуть купити. Магазини найчастіше стоять закритими, тому що відкривати їх немає сенсу – їм нічого продавати.
Фото: Reuters
Супермаркети можуть відкриватися лише кілька разів на тиждень по декілька годин, але й вони за мить розпродають усі свої товари. Люди кидають усе, збігаються до магазину і шикуються в чергу під дулами автоматів Нацгвардії. Товари нормують: чотири пачки молока в одні руки, або одну упаковку прального порошку, або два дезодоранти. Тим, хто взяв продукти, ставлять незмиваючу позначку на руці. Іноді навіть автоматів нацгвардійців недостатньо для підтримки порядку: то тут то там починаються бійки, стрілянина.
Фото: El país
Фото: Reuters / Jorge Silva
У державних магазинах ситуація також жахлива. Робити покупки можна тільки два рази в тиждень відповідно за номером посвідчення особи. У кого закінчуються на 0 або 1 - по понеділках, на 2 або 3 - по вівторках, і так далі до п'ятниці.
Такі проблеми виникають не лише з продуктами харчування, а й з усіма товарами, на які Мадуро ввів так звані "справедливі" ціни. Сюди входить майже все те, що необхідно людині для нормального життя, від молока і борошна до прального порошку і туалетного паперу. За всім цим у Венесуелі тепер треба стояти в довгій черзі з примарними шансами на успіх. Періодично люди не витримують: днями натовп зупинив і розграбував вантажівку із "памперсами", що проїжджала повз довжелезну чергу.
Фото: CIPE
Через скорочення робочих днів до двох, люди без діла снують по містах, або намагаються будь-якими способами "вполювати" їжу.
Відключення світла також стало "фірмовою ознакою" Венесуельської кризи.
Фото: Reuters
Хто винен?
У всьому винна "справедливість". Принаймні, те, що розуміють під "справедливістю" у Венесуелі. Тут на кожному кроці до будь-чого додають слово "справедливий": "справедливий валютний курс", "справедливий розподіл товарів", "справедливі ціни" і т.д. От тільки така "соціалістична справедливість" започаткована ще Уго Чавесом потихеньку привела країну до повного економічного колапсу.
У катастрофі Венесуели сьогодні звинувачують усе й усіх: "улюбленця бідноти" - Уго Чавеса, який радикальними рішеннями фактично заклав бомбу повільної дії, обвал цін на нафту, зовнішніх ворогів (насамперед США), які ніяк не дадуть побудувати у Венесуелі світле майбутнє соціалізму, теперішнього безпорадного президента Мадуро, який не хоче визнавати своїх помилок і живе в паралельній реальності.
Після падіння цін на нафту валюта, фактично, у Венесуели закінчилася. Разом з валютою закінчився й будь-який імпорт товарів. Як у прикладі з російською ситуацією, Мадуро хотів зробити як Путін – імпортозаміщення та орієнтація на власне виробництво. І якщо в Росії із цим ще не зовсім катастрофічна ситуація (але в перспективі має всі шанси стати такою), то у Венесуелі справи пішли геть погано.
Скорочення національного виробництва у цій країні цілком може змагатися за темпами зі скороченням імпорту. Наприклад, у Венесуелі роками існували складальні виробництва автомобілів світових марок. За 2014 рік кількість автомобілів, що випускаються скоротилося в порівнянні з 2013 роком в чотири рази. У порівнянні з 2007 роком - майже в 10 разів. У компаній просто немає валюти для того, щоб купити ту частину комплектуючих, яка імпортна.
Мадуро просто взяв і пересадив по тюрмах найбільших приватних підприємців, які й так лише виживали в цій країні.
Та що там автомобілі. Це стосується найнеобхіднішого - с/г продуктів. До прикладу, виробництво картоплі - впало в 2014 році в п'ять разів. Не було ні добрив, ні насіння. В результаті нічого не виросло. Виробництво м'яса скоротилося майже вдвічі. Виробництво молока - на 70%. У венесуельських "Макдональдсах" зникла картопля фрі: на імпортну немає валюти, а своя не виросла. "Неадекватні місцеві політики" радіють - нарешті патріотично перейдемо на маніоку (щось типу картоплі, але росте в країнах Латинської Америки; маніоку як національний продукт вживали ще древні ацтеки).
Зазначимо, що венесуельський уряд ще з часів Чавеса лицемірно утримує офіційний курс національної валюти на рівні шість боліварів за долар, хоча в реальності купити цей долар у Венесуелі сьогодні можна не менше ніж за 174 болівари. Ще рік тому можна було за 64, а тепер ринковий курс часом підскакує до 187.
Фото: Reuters
Реакцію влади на падіння цін на нафту інакше як божевільною не назвеш. Навіть в ті "славні часи" коли нафту продавали $110 за барель команданте Венесуели умудрявся мучити людей постійними дефіцитами, чергами, безперервним падінням курсу та інфляцією більше 50%. А після того як нафта впала нижче $50, Венесуела перестала нагадувати мінімальну цивілізацію, а перетворилась у країну 404, де діють лише "закони джунглів".
Якщо Ви запитуєте, чому ж тоді населення просто не емігрує, не втікає в інші заможніші країни? А тому, що зробити це не так і легко.
Через урядові ігрища з курсом долара більшість авіакомпаній або взагалі припинили своє існування, або різко зменшили кількість рейсів в / з Венесуели. І тепер, щоб вибратися з країни, венесуельцям доводиться спочатку плисти до однієї із найближчих держав на Карибських островах і вже звідти летіти далі.
Майдану бути?
Президент Венесуели Мадуро не заперечує, що країна переживає важку кризу. Але відступати у своїй "війні зі здоровим глуздом" він теж не хоче. Здається, він як і Янукович живе у своїй паралельній реальності.
На всі питання у нього одне пояснення: у всьому винні США, які намагаються економічно задушити соціалістичну Венесуелу.
Мадуро діє, як типовий авторитарний лідер на грані бунту - вводить в країні надзвичайний стан, надавши військовим широкі повноваження.
У Каракасі, столиці Венесуели поліція нещодавно використовувала сльозогінний газ при розгоні тисяч демонстрантів, які вимагали провести референдум із питання про відсторонення від влади президента Мадуро.
Фото: dimax.tv
Фото: Getty Images
Але уряд вже ясно дав зрозуміти, що референдуму не буде. Це ще більше розлютило опозицію, яка стверджує, що намагається домогтися політичних змін законним і конституційним шляхом.
Кому як не українцям знати, чим закінчуються подібні "трюки" для "неуважних" до людей президентів.
Чому важлива Венесуела?
Навіщо нам взагалі потрібно зараз уважно дивитись в сторону Венесуели? Адже вона так далеко, а у нас і своїх проблем достатньо.
Цікаво, що останні заголовки про Венесуелу, що виходять у Росії мають приблизно такий вигляд: "Хроника коллапса братской страны". Справді, росіяни просто шоковані, як одна за одною соціалістичні "братські" країни та друзі Путіна відходять у минуле. Сьогодні в Москві можуть спостерігати і майбутній власний сценарій.
Насправді, те, що зараз відбувається Венесуелі, швидше за все очікує на Росію через 3-5 років. Насамперед через цілеспрямоване, авторитарне, засноване на "олдскульних" принципах планове і невміле керування державою-кораблем в океані нового глобалізованого світу.
Однак, радіти нам рано і нема від чого. У випадку повного провалу і поразки реформ в Україні подібна ситуація може чекати на нашу країну, якщо складуться сприятливі для популістів обставини.
"Венесуельську справедливість" можна сміливо порівнювати із "радикальними реформами", які пропонують наші, рідні, місцеві популісти у Верховній Раді. Те саме пропонували популісти грецькі – "нехай народ вирішує". До цього сьогодні закликають і популісти по всій Європі – в Іспанії, Німеччині, Австрії, Франції (які частенько отримують фінансові вливання із фондів Путіна).
У цьому популізмі немає ціннісного, економічного чи філософського фундаменту – він не лівий, він не правий, він саме і є – популістський - пустий, як мильна бульбашка.
Сьогодні транспарентний, інформатизований і взаємопов’язаний світ буквально штурмує і знищує на своєму шляху стіни побудовані на ізоляції, консерватизмі (у його найгірших проявах), закритості, тобто всьому тому, що процвітає і пропагується у Росії, а в даному випадку у соціалістичних республіках Латинської Америки. Звичайно, соціалізм, який "процвітає" у Нікарагуа, Венесуелі, Перу, Болівії – не має нічого спільного із тією моделлю соціалізму, яка стала прикладом для усього світу у скандинавських країнах, чи навіть у найгіршому випадку у В’єтнамі.
Соціалізм Венесуели – це голодний соціалізм. І залишилось йому тижні, максимум місяці. Сьогодні, навіть у найбільших прихильників і активістів "la revolucion socialista" опускаються руки, і навіть до них доходить, що все, що було зроблено державою до того – було зроблено неправильно і зовсім не для блага власного народу.
