Круглий стіл, який Луценко наприкінці минулого тижня зібрав у Львові мав амбітну назву - "Як зшивавати Україну". Роль кравця взяв на себе сам Луценко разом із своєю дружиною Іриною і давніми соратниками – Тарасом Стецьківим і Володимиром Філенком.
Саме ж дійство нагадало атмосферу сцени із книжки Ільфа і Петрова "12 стільців", де відбувалося таємне зібрання Союзу "Меча і орала". Однак, якщо герої роману "12 стільців" потребували грошей, то політики просять підтримки і довіри.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Луценко представив власний громадський рух: обіцяє почути кожного
Відразу зазначу, що, не намагаючись якось дискредитувати добру ідею Юрія Луценка започаткувати громадський рух, все ж напрошується думка про фантасмагоричність цієї затії.
Навіяно це передусім почутими на круглому столі пафосними промовами його учасників і самого Юрія Луценка, який хоче зробити добру справу, але таке враження, що сам не до кінця розуміє, як все задумане втілити в життя. Теоретичні розмірковування на тему змін в країні – це пів справи, але як їх реалізувати, не маючи довіри в суспільстві?
Юрій Луценко. Фото: Ярослав Іваночко / iPress.ua
Зрозуміло поки що єдине – учасники руху мають короткотермінову мету – підтримати в 2015 році єдиного кандидата від опозиції. І з цього погляду частково стає зрозумілою роль Луценка і громадського руху – мобілізувати електорат по всій країні. А після 2015 року і про втілення омріяних змін можна подумати.
Приміщення, де відбувався круглий стіл, було переповнене охочими побачити одного з найвидатніших політв’язнів сучасності. І хоч патріотичні галичани вже набили чималі ґулі, занадто часто довіряючи політикам, все ж до Луценка вони прийшли.
Більшість присутніх з цікавістю спостерігали за дискусією, а ті, кому випала нагода виголосити промову, обережно говорили нейтральні та абстрактні речі про потребу змін в країні. Не можна сказати, що в їх словах відчувався революційний запал.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Луценко створює Третю Українську республіку: надпартійну та з віковим цензом
І в цьому контексті знову пригадалася аналогія із "12 стільцями" – навіщо говорити щось таке, про що потім можеш пошкодувати?
Луценко говорить про події кінця 80-их, початку 90-их років, про Народний рух і розраховує на свідомість людей. Але він не говорить про те, що люди тоді й тепер були різними, як і ситуація в країні. Тоді людей дурила комуністична партія разом із партноменклатурою, сьогодні ж їх дурять усі без винятку політики, незалежно від масті і вся державна машина.
Інколи його заносить у минуле і з висоти прожитих років він згадує про свою роботу в МВС і про те, що і через кого не вдалося зробити, але йому все одно є чим пишатися. Кажучи про те, що громадстький рух не матиме лідерів, Луценко лукавить, оскільки, хоче він того чи ні, але він і є лідером цього руху і саме він та його друзі вже встановили правила участі в ньому.
Зрештою, учасники зійшлися на тому, що треба написати спільний план дій. З тим всі й розійшлися – Луценко поїхав у Київ, а спантеличені учасники розійшлися додому - думати про план порятунку країни. Захід залишив по собі враження незавершеності, нерозуміння того, з чого треба починати, щоб домогтися змін. Всі чітко розуміють, яких змін в країні хочуть, але методи дуже розмиті.
Найяскравіші цитати львівського круглого столу.
Так мету нового руху пояснив Тарас Возняк:
"Ми можемо в 2015 році перемогти. І що? Ми знову отримаємо розділену країну – країну, якою де-факто друга половина країни не зможе керувати. Є величезне завдання перед усіма українцями зшити цю Україну. Ми хочемо порадитися з вами щодо майбутнього цієї країни. Стоїть питання перезагрузки країни".
Юрій Луценко згадував, як на посаді міністра МВС боровся із вітряками:
"У мене був час і натхнення подумати. Я весь час повертався до одного: чому в 2005 я несподівано став міністром і щиро хотів змінити ситуацію. У мене було 300 тис підлеглих, за якими неможливо було контролювати. Я змінив все керівництво, я ночами сидів в інтернеті, слухав друзів і ворогів, які казали, де є міліцейський позитив, а де просто злочин. А поруч у прокуратурі сиділи два відомі персонажі – запобіжники Партії регіонів від будь-чого, від наміру зробити "бандитам тюрми". Бо без прокуратури це неможливо. Але через те, що я бився головою об стіну, а там абсолютно спокійно косили траву, то у нас результати були однакові. У мене є що сказати про позитив під час моєї роботи у міліції".
Юрій Луценко. Фото: Ярослав Іваночко / iPress.ua
Після спогадів про роботу Луценко перейшов до спогадів про своє життя за ґратами:
"У Лук'янівській в’язниці було велике порушення моїх прав і я домовився в обмін на те, щоб це не роздувати, щоб мені показали розстрільну камеру. Вона заборонена для відвідування. Я сидів у крилі смертників півтора року. Хтось думав мене цим поламати, але мені це додало сил, бо там сиділи Петлюра, холодноярці, дисиденти. Це робить тебе незламним. Я спустився в ту камеру і побачив, що та цементна підлога досі масна від крові. Може я додумую, але, мабуть так є. І я подумав, що якби знести в’язницю і побудувати там офісний центр, він би не встояв, бо фундамент не той. Там можна збудувати тільки в’язницю. А на фундаменті УРСР не можна будувати українську європейську державу".
За словами Луценка, громадський рух не матиме горизонтальної структури, лідерів (бодай формальних) і наразі про перетворення цього руху на партію не йдеться.
"Це не партія, а надпартійна організація. Я не лідер цього руху. Треба створити так звані мережі довіри, а громада здатна мобілізуватися сама. Їм не потрібен графік на повстання, доведений з Верховної Ради".
Двічі упродовж більш ніж двогодинного спілкування Луценко просив вибачення у присутніх. Публічне каяття не справило враження на львівську інтелігенцію:
"Панове, я приношу свої вибачення вам і всьому суспільству. Я винен. Давайте скажемо, що я винен у всьому. Дискваліфікуйте мене з української політики. Але я хочу заразити країну вірою у свої сили і сказати: давайте ми напишемо план".
"Я винний, бо мав владу і не зумів нею скористатися. Я повинен теж попросити пробачення перед тими, хто тоді стояв на Майдані".
