Взаємини американських нацменшин та поліції – давня проблема в історії США. Але саме за президентства Обами вона актуалізувалася настільки, як у далекі 1960-ті. На перший погляд може здатися, що обравши темношкірого президента, американці ніби сказали: "Ми здатні переосмислювати свою історію і вчимося на помилках". Однак на практиці це вилилося у не подолані досі расові стереотипи.
У 2008 році далеко не всі американці були готові віддати свій голос за Обаму. Його електорат склали здебільшого представники афро- та латиноамериканських спільнот, а також мігранти останніх хвиль. А якщо поглянути на карту розподілу голосів між республіканцем Джоном Маккейном та демократом Бараком Обамою, то історичні паралелі з рабовласницьким Півднем та аболіціоністською Північчю напрошуються самі по собі.
Обама оживив ті расові протиріччя та непорозуміння в американському суспільстві, які останні кілька десятків років залишалися непоміченими під спудом білих президентів. Проте не варто думати, що національні меншини неправильно інтерпретували президентство "свого" і почали поводитися агресивніше.
Фото: zn.ua
Швидше навпаки, консервативна біла Америка виявилася не готовою до президента-афроамериканця. Як наслідок, система почала рефлексувати на тему расизму. У повсякденному житті це проявилося у поліцейському насиллі над темношкірим населенням.
За статистикою, у Фергюсоні з 2012 до 2014 року 85% зупинених, 90% оштрафованих та 93% заарештованих автомобілістів були афроамериканцями. Темношкірих водіїв зупиняють та обшукують у два рази частіше, хоча випадків виявлення у них чогось забороненого на 26% менше ніж у інших громадян.
Втім, справа далеко не у кольорі шкіри. Обама – лівоцентрист, більшість його внутрішньополітичних реформ спрямовані на покращення та захист прав незаможних верств населення, незалежно від того, якої вони національністі.
Найбільшим його досягненням у цьому плані стала програма Obamacare. Глибокосоціальна за своєю суттю реформа у сфері охорони здоров’я розширює доступ населення до медичних послуг і значно їх здешевлює. Показово, що республіканці понад 50 разів намагалися скасувати у Конгресі цей закон.
Однак говорити про расизм у чистому вигляді не варто. Незважаючи на те, що американці певною мірою і досі є заручниками власної історичної спадщини, для прикладу можна пригадати закони Джима Кроу, сьогодні лінія розлому в суспільстві проходить через суспільно-економічну площину.
За статистикою, щороку лише легальним шляхом до США на постійне проживання приїздить в середньому 1 мільйон осіб. Така тенденція поступово руйнує один з основних міфів американців: США – країна можливостей. Тобто Якщо хочеш жити краще, заможніше, то працюй більше.
Саме складна економічна інтеграція мігрантів чи просто незаможних верств населення виявилася каталізатором старих проблем. Афроамериканець Ерік Гарнер, причиною смерті якого став застосований поліцейським заборонений задушливий прийом, продавав поштучно цигарки на вулицях Нью-Йорка.
Місто Балтимор, в якому вже тиждень не припиняються масові протести через вбивство темношкірого підлітка Фредді Грея, фактично розділене на дві частини: заможні та бідні райони. В останніх живуть нелегальні мігранти, які роками не можуть знайти роботу. Рівень безробіття серед працездатного населення у місті становить 45%.
Схожі економічні проблеми у Фергюсоні, де в серпні минулого року від рук поліцейського загинув вісімнадцятилітній темношкірий Майкл Браун. Саме з подій Фергюсону тема насильства правоохоронців над національними меншинами знову набула світового резонансу.
Афроамериканці становлять понад 60% населення у цих містах (при 12% у всій країні). У містах, де мігрантів більше, ніж корінного населення, закономірно починають утворюватися гетто. Мешканці таких районів, усвідомлюючи, що соціальні ліфти не працюють, без роботи поступово маргіналізуються.
Коли поліцейський патрулює такі вулиці і бачить чорношкірого хлопця, який тримає руки в кишенях і підозріло озирається, у нього спрацьовує фактор крос-расової ідентифікації. Адже складається стійкий стереотип: вони всі на одне обличчя, вони всі потенційні злочинці. До слова, у США на руках у цивільного населення знаходиться понад 300 мільйонів одиниць легкої вогнепальної зброї.
Фото: economist.com
Розширені дослідження встановили, що у відповідних ситуаціях більшість американців усіх рас характеризують чорношкірих як "небезпечних", "агресивних", "кримінальних", "злочинних" суб’єктів. За статистикою, наприкінці 2013 року серед усіх ув’язнених чоловічої статі 37% становили темношкірі; майже 3% афроамериканців будь-якого віку перебували за гратами; 1 з 3 народжених сьогодні темношкірих чоловіків, потенційно у певний період свого життя потрапить до в’язниці.
Тут слід зазначити, що практично у всіх резонансних справах щодо перевищення правоохоронцями службових повноважень, ЗМІ повідомляли, що жертви при затриманні чинили спротив. Як наслідок, поліція застосовувала непомірно грубу силу. Хоча статистика смертності від рук правоохоронців з кожним роком зменшується, 90% усіх вбивств темношкірих скоюють афроамериканці.
Сьогодні у США ведуться активні дискусії з приводу реформ правоохоронних органів. Спричинені вони переважно саме такими суперечливими випадками загибелі темношкірих громадян. Частина американців навіть дотримується позиції, що це не проблема "чорних" та "білих", а проблема "синіх", маючи на увазі людей у формі. Вони вважають, що поліція поводиться не як страж закону, а як армія в Афганістані чи Іраці.
Насилля правоохоронців – це лише наслідок або ж, іншими словами, верхівка айсбергу. Основна проблема полягає в ізольованості афроамериканських спільнот, їхній слабкій суспільній та економічній емансипації, особливо у невеликих містах.
Гіпотетично, вирішити перераховані проблеми міг би третій строк президентства Обами. Півроку тому він оголосив про намір провести широкомасштабну реформу у сфері міграції. Вона легалізувала б чорний ринок праці об’ємом у 8 мільйонів осіб. Усі мігранти, які знаходяться в Америці нелегально, отримали б дозвіл на офіційну роботу і, що головне, шанс на стабільне майбутнє.
Звісно можна припустити, що фаворит нинішніх президентських перегонів Гілларі Клінтон теж активно працюватиме у цьому напрямку. Зрештою, в умовах двопартійності будь-який політик вищого ешелону не в змозі закривати очі на гострі соціальні проблеми. Річ у тім, що підхід республіканців може виявитися не таким ліберальним.
Протести як низова ініціатива до змін теж мають свій потужний потенціал. Однак розмежування мирних демонстрацій та погромів і мародерств є принциповим. У такому випадку афроамериканській спільноті вкрай потрібен новий Мартін Лютер Кінг.
Джерела: The Economist, Huffingtonpost, Stanford, The Sentencing Project Home.
