Безперечно, крилата ракета "Томагавк" є серйозним видом озброєння. З дальністю до 1 600 км, польотом на малій висоті та високою точністю це грізна зброя. В руках українських сил вона, без сумніву, завдала б шкоди російським військам та інфраструктурі, що, ймовірно, і є причиною, чому путін знаходить час, аби погрожувати наслідками її постачання.
Білий дім уперше озвучив можливість передачі "Томагавків" у жовтні, але згодом відмовився від цієї ідеї. Нещодавній візит Володимира Зеленського до Сполучених Штатів не приніс зобов'язань, а 2 листопада Трамп заявив, що угода знята з порядку денного, принаймні наразі.
Ці новини розчарують уряд України, який розглядав угоду як важливий сигнал підтримки США та підсилення кампанії далекобійних ударів по території росії. Водночас у середньостроковій перспективі це може бути й на користь Україні.
Наскільки гостро Україні потрібні ці ракети і яку саме користь вони дадуть? За останні два роки країна розвинула власну вражаючу ракетну індустрію і стала значно менш залежною від західних партнерів. Втім, масштабування виробництва важких ракет і досі є складним завданням. Це підкреслює потребу промислових інвестицій.
Збройні сили України безперечно оцінили б "Томагавк" за здатність вражати військові виробничі підприємства. Цілей більш ніж достатньо. Оборонна промисловість росії загалом залишалася відносно неушкодженою українськими ударами. Це особливо стосується заводів, що випускають дедалі більшу кількість дронів і ракет, які використовуються у регулярних масованих атаках на українські міста та інфраструктуру.
Двома пріоритетними цілями могли б стати завод із виробництва БПЛА "Герань-2/Герань-3" в Алабузі та завод із виробництва балістичних ракет малої дальності 9М723 у Воткінську. Обидва розташовані приблизно за 1 400-1 500 км від імовірних точок пуску, тобто в межах номінальної дальності "Томагавка", але на межі. Це обмежувало б здатність маневрувати в обхід систем ППО, хоча все ж залишало б можливі маршрути атаки.
Але є проблема – кількість ракет, необхідних для нанесення достатньої шкоди заводу в Алабузі, значно перевищує приблизно двозначну цифру, яка раніше називалася для потенційних поставок "Томагавків". З 2023 до 2025 року завод подвоївся в розмірах і зараз займає близько 160 000 квадратних метрів виробничої площі. Кожна боєголовка "Томагавк" має радіус ураження приблизно 13 метрів, в межах якого вона може завдати катастрофічних руйнувань.
Якщо припустити, що мета – комплексно знищити 50% заводу, аби вивести його з ладу на тривалий час, знадобиться щонайменше 150 ракет "Томагавк", за умови, що жодна з них не втратить цілі (через внутрішні збої або внаслідок протидії противника). Це явно нереалістично.
Цей розрахунок також передбачає, що українські планувальники ударів точно знають, у які частини підприємства слід бити, що не обов'язково відповідає дійсності. Під час Другої світової війни значна частина розвідданих союзників для бомбардувань була присвячена пошуку критичного обладнання всередині німецьких заводів і відмежуванню його від другорядних зон на кшталт кімнат відпочинку.
Сьогодні питання в тому, чи мають українські планувальники настільки ж детальні відомості про точне розташування російських верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК), критично важливих для високотехнологічного виробництва озброєнь. Також незрозуміло, чи є на децентралізованому заводі з відкритим простором, такому як завод в Абалузі (як видно на відео з цехів заводу), такі критично важливі цілі.
Завод із виробництва балістичних ракет у Воткінську, який більше залежить від сучасного обладнання, ймовірно, є більш вразливим.
Україна мала б ще одну проблему. Ймовірно, у її розпорядженні був би дуже обмежений парк пускових платформ для "Томагавків", так званих Typhon, що суттєво обмежило б темп пусків. Це робить малоймовірним можливість одночасного запуску великих залпів "Томагавків".
Це не означає, що такий тип ударів по промислових об'єктах принципово нездійсненний. Це не так, і частково ефективні ракетні удари росії по українських оборонних підприємствах упродовж війни це демонструють. Однак подібні операції є складнішими, ніж зазвичай вважають коментатори, і, вочевидь, потребують більше важких ракет, ніж Україна може отримати у короткостроковій перспективі.
"Томагавк" усе ж дає перевагу у вигляді поєднання трьох чинників: великої дальності (понад 1 500 км), відносно великої бойової частини та високої точності – можливостей, яких Україні наразі бракує в ракетній системі. Отже, в принципі, це розширило б спектр цілей, які Україна могла б атакувати своїм ракетним арсеналом.
Порівняно з наявними в Україні звичайними засобами дальнього ураження, "Томагавк" також став би "важкою" ракетною зброєю, що поєднує відносно велику масу бойової частини з великою дальністю та високою точністю.
Найближчим еквівалентом в українському арсеналі є крилата ракета "Фламінго", якій приписують дальність 3 000 км і бойову частину 1 150 кг. Втім, стан програми залишається вкрай невизначеним, а початкові результати, здається, були дещо невтішними.
Існує альтернатива ударам по цехах складання дронів і ракет. Більш ефективним підходом може бути дезорганізація ланцюжків постачання, що підтримують російське виробництво дронів і ракет – ураження критичних компонентів, таких як електроніка, вибухові речовини, паливні заряди та композити.
Україна вже реалізує таку стратегію, зокрема, нещодавно ударом крилатою ракетою Storm Shadow по Брянському хімічному заводу. Ключове питання полягає в тому, чи потрібен для цих місій саме "Томагавк", чи ж українські вітчизняні системи, або британсько-французькі системи, такі як Storm Shadow, можуть виконувати їх так само добре, якщо не ефективніше.
Є й інші варіанти: Зеленський також висловлював ідею отримання від США озброєнь, що потребують менше підготовки, ніж "Томагавк". Хоча незрозуміло, які саме ракети він мав на увазі, ймовірно, йдеться про мінікрилаті ракети та інші доступні засоби дальнього ураження, такі як Barracuda від Anduril та Rusty Dagger від Zone 5 Technologies, які є порівняно менш складними та дорогими, хоча й менш потужними.
Ситуація не є однозначною, і близько 50 "Томагавків" Україна безумовно змогла б використати ефективно. Однак постає і питання фінансування.
Оскільки США фактично припинили безоплатні поставки військової техніки Україні, фінансування мали б забезпечити європейські уряди. І, можливо, розумніше було б спрямувати орієнтовні $125-200 млн, у які вони обійдуться (виходячи з вартості $2,5-4 млн за одиницю), безпосередньо в українську ракетну промисловість.
З огляду на те, що розширення вітчизняного виробництва ракет в Україні залишається важливим стратегічним пріоритетом, це може бути більш вигідним варіантом. У будь-якому разі, постачання "Томагавків" Україні не вирішить війну.
Набагато важливіше, щоб європейські уряди й надалі інвестували значні кошти безпосередньо в ракетний сектор України.
"Томагавк" для Бундесверу? Чи може Німеччина стати ракетною супердержавою Європи
На початку цього року канцлер Німеччини Фрідріх Мерц оголосив про своє прагнення зробити Бундесвер найпотужнішою армією в Європі, пообіцявши надати "усі необхідні фінансові ресурси". Після реформування боргового гальма і відкриття шлюзів для зростання оборонних видатків ця мета видається досяжною.
Однією з ділянок, які тривалий час недофінансовувалися, були саме звичайні засоби дальнього ураження. Тепер це, нарешті, змінюється. Згідно з переліком, отриманим Politico, Німеччина планує придбати 400 крилатих ракет Tomahawk Block Vb приблизно за €1,15 млрд. Ці ракети будуть розподілені між наземним та морським компонентами.
Для ВМС Німеччини "Томагавк" слугуватиме тимчасовим засобом для задоволення потреб у глибоких ударах у найближчій та середньостроковій перспективі, доки в середині 2030-х років не буде введено в експлуатацію крилату ракету 3SM Tyrfin, яка зараз розробляється спільно з Норвегією. Імовірно, ракети "Томагавк" розгорнуть на фрегатах класів F123 і F124, оснащених відповідно 16 і 32 осередками вертикального пуску MK41 (VLS).
Загалом ВМС Німеччини експлуатують чотири фрегати класу F123 і три класу F124, що за одночасного розгортання всіх кораблів забезпечує до 160 осередків VLS у морі. Припускаючи, що частка "Томагавків" у загальному озброєнні становить 20-30%, що є типовим для кораблів ВМС США, Німеччина могла б мати від 30 до 50 ракет у морі в будь-який момент часу. Втім, навряд чи весь флот одночасно виконуватиме завдання ударів.
У статті Politico також зазначається, що Німеччина зацікавлена в придбанні трьох наземних пускових установок Typhon за €220 млн. З огляду на вартість, ймовірно, йдеться про три батареї Typhon, кожна з яких складається з чотирьох пускових установок, одного центру управління батареєю та супутніх машин забезпечення. Оскільки кожна пускова установка може нести до чотирьох "Томагавків", це теоретично дозволяє виконати до 144 наземних пусків одночасно, хоча на практиці такі залпи малоймовірні.
Tomahawk Block Vb, яким, судячи з усього, зацікавився Бундесвер, є одним із трьох варіантів Block V і оснащений системою Joint Multiple Effects Warhead System (JMEWS), яка поєднує основний кумулятивний заряд із вторинною проникаючою бойовою частиною, надаючи ракеті здатність уражати укріплені цілі.
Це дещо специфічний вибір, адже вимога Бундесверу щодо ураження укріплених цілей, імовірно, вже закривається ракетами Taurus KEPD 350 та їхнім передбачуваним наступником Taurus Neo, обидві з яких оснащені високоефективною проникаючою бойовою частиною MEPHISTO. До того ж Block Vb є складнішим і, ймовірно, дорожчим варіантом порівняно з базовим Block V, який обрали інші нещодавні замовники на експорт, зокрема Австралія та Японія.
Якщо тільки Бундесвер не має на увазі конкретний набір укріплених цілей на дальності понад 1 000 км, такі, що не можуть бути ефективно уражені базовими варіантами "Томагавка", мабуть, немає сенсу купувати варіант Block Vb.
Інші ракетні проєкти: Taurus Neo, Joint Strike Missile та JASSM-ER
Окрім планованого придбання "Томагавків", раніше опубліковані документи свідчать про те, що Бундесвер має намір закупити 600 крилатих ракет Taurus Neo приблизно за €2,4 млрд.
Taurus Neo є наступником Taurus KEPD 350, яких німецькі ВПС наразі мають близько 600 одиниць. Залишається незрозумілим, яка частина цього запасу є придатною до експлуатації, оскільки частина з них проходить технічне обслуговування та модернізацію життєвого циклу.
Є деякі відкриті питання щодо двигуна Taurus Neo. За повідомленнями, тривають роботи із заміни турбореактивного двигуна американського виробництва, який використовувався в оригінальній системі, на альтернативний варіант з аналогічними характеристиками. У цьому контексті компанія Taurus Systems GmbH (спільне підприємство MBDA Germany і Saab) веде переговори з Kawasaki про постачання заміни двигуна. Добре поінформовані джерела також вказують, що виробник веде переговори з іншими потенційними постачальниками, зокрема з Європи. Однак пошук мініреактивного двигуна з аналогічними характеристиками тяги та рівнем ефективності за межами США залишається серйозною проблемою.
Хоча закупівлі як "Томагавків", так і Taurus Neo ще не підтверджені офіційно (утім зараз виглядають дуже ймовірними), Німеччина вже розмістила замовлення на дві крилаті ракети, які озброять її майбутній парк F-35A Lightning II.
Перша – AGM-158B/B2 JASSM-ER, щодо якої Німеччині було надано дозвіл на придбання до 75 одиниць. Імовірно, замовлено повний обсяг. JASSM-ER має розвинуті характеристики низької помітності, оснащена проникаючою боєголовкою зі спроможністю уражати укріплені цілі (хоча їй бракує основного кумулятивного заряду) та має некласифіковану дальність 1 000 км.
Друга – Joint Strike Missile (JSM), на яку Німеччина розмістила замовлення на невизначену кількість у червні 2025 року. Виходячи з оцінки вартості $2,5-3,5 млн за одиницю, це відповідає приблизно 185-260 ракетам.
JSM – сучасна крилата ракета для ураження наземних цілей, розроблена для розміщення у внутрішньому відсіку озброєння F-35A. Це дозволяє розгортати ракету без погіршення ефективної площі розсіювання літака, теоретично забезпечуючи проникнення в зони ураження противника до моменту пуску. Дальність JSM перевищує 500 км при польоті по траєкторії "високо-високо-низько".
Виклики та прогалини спроможностей
Те, що ми бачимо, принаймні свідчить: фінансування чітко зміщується у бік звичайних далекобійних ударних спроможностей. Хоча баланс між наступальними ударними можливостями та протиракетною обороною все ще суттєво перекошений на користь останньої (орієнтовно у співвідношенні 4:1), розрив почав звужуватися. Втім, залишається кілька викликів.
По-перше, більшість нещодавно замовлених ракетних систем, а також тих, що знаходяться на стадії розгляду, не будуть поставлені швидко. Хоча є велика ймовірність, що Lockheed Martin і Kongsberg зможуть виконати частину замовлень на JASSM-ER та JSM до прибуття перших F-35 у 2026-2027 роках, однак перша Taurus Neo очікується на конвеєрі не раніше 2029-го. До того ж варіант Tomahawk Block Vb ще не досяг початкової оперативної готовності, а отже виробництво й постачання не можуть стартувати негайно. ВМС США наразі очікують введення цього варіанту до складу флоту у 2028-2029 роках.
У сукупності ці чинники означають, що навіть за умов розміщення замовлень у 2025 році ракетний арсенал Німеччини навряд чи набуде достатньої стійкості до початку 2030-х.
Крім того, Німеччина, як і багато інших європейських країн, ще не вирішила проблему нестачі високошвидкісних ракетних систем, здатних вражати цілі, що вимагають оперативного реагування, зокрема на оперативній глибині.
ATACMS, який незабаром може бути вироблений за ліцензією компанією Rheinmetall в Європі, є одним із можливих варіантів. Однак це застаріла система, яка продемонструвала свою вразливість в Україні. Ракета Precision Strike Missile (PrSM) може стати більш сучасною альтернативою, але залишається незрозумілим, чи погодяться Сполучені Штати на її експорт до Німеччини, з огляду на вже надану відмову на подібний запит Норвегії.
Німеччина та Велика Британія нещодавно оголосили про плани спільної розробки "глибокої точної зброї" з дальністю дії 2000 км, яка може частково заповнити цю прогалину. Проте ця система, найімовірніше, перетвориться на дорогий засіб (за чутками, гіперзвуковий ракетний апарат) для ураження цілей стратегічного рівня, а не на засіб, придатний для ураження широкого спектру цілей, розташованих ближче до лінії фронту та тилу. У будь-якому разі, проєкт, схоже, поки що залишається на стадії концепту, а до виробництва та постачання ще далеко.
У рамках Європейської концепції далекобійних засобів Німеччина також виявляє зацікавленість у наземній крилатій ракеті з дальністю дії 2000 км, яка стала б європейською альтернативою "Томагавку". Проте, як і у випадку з британсько-німецьким проєктом, ракета перебуває на стадії концепту.
Німеччина також досі не робила жодних публічних кроків для придбання доступних далекобійних засобів, таких як мінікрилаті ракети або безпілотники великої дальності, які необхідні для перенасичення протиповітряної оборони супротивника та ефективного ураження дешевих цілей, що не вимагають використання дорогих крилатих або балістичних ракет.
Проте потенційна співпраця Rheinmetall з Anduril з метою місцевого виробництва мінікрилатих ракет Barracuda може свідчити про певний інтерес німецького замовника до цього типу озброєння. Повністю європейську альтернативу може запропонувати нідерландський виробник Destinus, який постачає мінікрилаті ракети та далекобійні безпілотники до України і нещодавно почав розширювати свою клієнтську базу в Європі.
Усе це свідчить про те, що Бундесверу ще є над чим працювати, перш ніж Німеччина зможе впевнено позиціонувати себе як серйозну ракетну державу. З огляду на критичну роль, яку зараз відіграють звичайні далекобійні ударні засоби у сучасній війні, німецьким політикам варто діяти швидко і спиратися на вже досягнутий прогрес.
Важливо, що не менш значущою за самі спроможності є доктрина їхнього застосування. Тож принципово необхідно, аби німецькі керівники доповнили зусилля із закупівель цілісною ракетною стратегією і вже зараз виробили чіткі настанови щодо застосування, які враховують як можливості, так і ризики.
Джерела: CEPA та блог Фабіяна Гоффмана
