"Те, що зараз відбувається в Криму, – це відголоски депортації", – розповідає режисер на презентації фільму у Львові в Українському католицькому університеті 15 травня. Крим сьогодні – це заповідник комунізму. Це почесна пенсія для працівників партійних органів, КДБ, відставних офіцерів Російського флоту".
У кінострічці "Хайтарма" відображені події 1944-го року, які зачепили кожну татарську сім’ю, каже Ахтем Сеїтаблаєв. Це художній фільм, у якому 90% – документальні факти, яких режисеру вдалося зібрати із свідчень очевидців, архівних хронік та документів КГБ. Центральною фігурою кінострічки постає герой Радянського Союзу, льотчик-винищувач Амет-Хан Султан, який визволяв Крим у складі 9-го винищувального полку. У ньому відслужило 27 героїв Радянського Союзу, чотири з яких отримали подвійний орден.
"Зіграти роль головного героя – це була моя режисерська наглість", – зізнається Ахтем. До цього його надихнуло кілька моментів – легендарна особистість самого Амет-Хана та перегляд фільму "Хоробре серце", у якому продюсер, режисер і герой поєднуються в одній особі. Та, напевно, найбільше вплинуло те, що зіграти роль непересічного Амет-Хана Султана було мрією дитинства чи не кожного кримського татарина.
Фото: Кримськотатарське питання online
"Я розумів, що людина, яка зіграє цю роль, понесе найбільшу відповідальність, - пояснює режисер. – Я не хотів когось підставляти і вирішив зіграти сам. До того ж із знімального майданчику легше управляти процесом". Один із акторів "Хайтарми" зізнався в тому, що для нього участь у фільмі – це, наче гіркі ліки, як рана, яку треба знову пригадати і пережити, каже Ахтем.
"Сльози за Сталіним"
Кримські татари – не єдиний етнос, який радянська влада виселила із окупованої території. За часів існування імперії комунізму було депортовано близько 49 народів, з яких 41 частково і 8 повністю. Протягом 18-20 травня 1944-го з Криму видворили кримських татар, а приблизно через місяць депортували вірменів, греків і болгар. "Це важко збагнути, навіщо Радянський Союз виселяв своїх дітей, – зауважує Ахтем. – Щодо кримських татар, то цей процес почався ще за Катерини ІІ, а коли його продовжив Сталін, то, певно, просто остерігався так званої п’ятої колони – татар, що мали близькі зв’язки з турками".
Ахтема Сеїтаблаєва не дивує те, що в Криму залишилися люди, для яких радянське минуле – це вся їхня молодість, про яку вони з ностальгією згадують і до якої хочуть повернутися. "У Криму із 2 млн. 250 тис жителів є близько 700 тис. пенсіонерів, які вважають Радянський Союз рідним, – каже він. – Коли вони голосували за Росію, вряд чи вірили, що ковбаса стане дешевшою. Вони просто хотіли повернутися у свою молодість – не стільки жити в Росії, як там померти".
Фото: ИТАР-ТАСС
Радянська пропаганда настільки проникала в свідомість людей, що деякі кримські татари до кінця своїх днів не зреклися авторитету Сталіна. За словами Ахтема, вони не могли повірити, що він знав про те, що їх виселяють і звинувачували у цьому Берію, але тільки не Сталіна. "За радянською статистикою, більшість кримських чоловіків, віком більше 18-ти років воювали на фронті на стороні радянської армії, – розповідає режисер. – Коли вони поверталися з фронту до Криму, то не знали, що їхніх батьків, дітей, жінок депортували у невідомому напрямку".
Ахтем ділиться спогадами, як колись плакав з розчулення, коли його приймали до лав піонерів. "Я радів, що живу у Радянському Союзі. Я дякував Богу, що не живу в Америці, де всіх вбивають", – тепер вже сміючись, під іншим кутом зору він оцінює те, у чому колись був переконаний. Із розповідей мами він дізнався, що 1953-го року кримські татари усім бараком плакали через смерть Сталіна так, ніби весь світ зрушився. Правда, серед татар були і люди, які усвідомлювали "гнилизну" радянської системи. Як розповідає Ахтем Сеїтаблаєв, його дідусь по матері називав комуністичну імперію фальшивим союзом і казав, що ні дня не працюватиме на її благо. Його тричі розкуркулювали і тричі відправляли в Сибір. Відсидівши 3-4 роки, він повертався, починав життя спочатку, а потім його знову відправляли в заслання. А от рідний дядько, татів брат, ще у 80-х р. клеїв портрети Сталіна на лобове скло, а коли чув в його адресу закиди, ревно захищав, не гребуючи "рускім матом".
"Фобії у стосунках"
"Десь у класі 5-му я дізнався, що бути кримським татарином – це погано, - каже Ахтем, – що ти якийсь зіпсований, що ти у чомусь винен і тобі не можна їхати в Крим, бо ти цього не заслужив. Ти не вільний у своєму праві жити там, де жили твої батьки".
Він добре пам’ятає той рік, коли разом з батьками повернувся з Узбекистану до Криму. Тоді їх ніхто в Криму не чекав. Мовляв, на роботу тебе не беруть, бо в тебе немає прописки. Тебе не прописують, бо ти не став на військовий облік. На військовий облік не ставлять, бо ти не маєш довідки про місце роботи.
"Тобто створювалося таке замкнуте коло, з якого ти не міг самотужки вийти", - згадує часи поневірянь. Він досі не забув, як 1989-го року, коли вони тільки повернулися, їх називали "чучмеками" із Середньої Азії. За словами Ахтема, із трьох кримських татар двоє мали вищу освіту, і дехто з кримчан сприймав їх як конкурентів, які займають місця.
Print screen з фільму "Хайтарма". Джерело: ipc-dzhankoy.org
"Приходять влаштовуватися на роботу будівельника, а у трудовій книжці внесено запис, що працював інженером, – розповідає режисер. – Для людини, яка не мала освіти, це означало, що будівельник із вищою освітою буде більмом в оці, а кримськотатарське походження лише додавало неблагонадійності".
Ні від кого допомоги вони не отримували, каже татарин, за винятком України, яка пізніше щось почала робити. Лише через півтора року запровадили державну програму із виділення кредитів, яка дуже швидко рухнула після розпаду Радянського Союзу. На думку Ахтема, Україна – єдина країна на пострадянському просторі, яка хоч і пізно і не завжди лояльно, але таки зробила поступ у тому, аби кримські татари повернулися на свою батьківщину. За його словами, татарський народ відчуває свою приналежність до України, бо з цією країною у нього інша система взаємовідносин, ніж з Росією, зв’язки з якою завжди закінчувалися плачевно.
"Відчуття приналежності до України стало фундаментом для цілого покоління, і я не знаю, як вони житимуть зараз в Криму", – задумується режисер. Попри все, Ахтем визнає, що українці та кримські татари мало ознайомлені із культурою одне одного і це стає приводом для фобій. "Коли люди через незнання бояться іншого, на фоні цього страху можуть виринати різні образи – від міфічних бандерівців до татар, які когось мають зарізати", – зауважує режисер. З його слів, чим менше знаємо одне про одного, тим легше нами управляти і тим більше маємо фобій у стосунках одне з одним. Частково це породжувалося небажанням знати більше, а Радянський Союз цим користувався, каже Ахтем.
"Зрадник Радянського Союзу"
Кримськотатарському народу знадобилося багато часу, щоб розвіювати стереотипи, які вживалися в радянському оточенні Криму. Ахтем Сеїтаблаєв згадує про свою викладачку, надзвичайно інтелігентну жінку з поважною манерою розмовляти та одягатися, що повністю довершувало її аристократичний образ. Через півроку знайомства вона, викладаючи у групі кримських татар, розповіла, що перед їхнім приїздом парторг збирав усіх викладачів і застерігав. Мовляв, повертаються мусульмани, які відзначають свято жертвоприношення. "У цей день не відпускайте, будь ласка, своїх дітей на вулиці і самі не виходьте, бо вони особливо ловлять "рускіх" – приносять їх в жертву і п’ють кров", – страхітливо попереджав парторг, якого Ахтем знає вже протягом 30 років. "Ми сміялися з цього і дивувалися, як така освічена жінка могла в це повірити", – каже режисер.
Print screen з фільму "Хайтарма"
Попри те, що взаємовідносини між кримськими татарами та Кремлем завжди погано закінчувалися для самих татар, люди не йшли на зраду. Та й саме клеймо "зрадник Радянського Союзу", яким у фільмі так вправно радянські солдати таврували татар, сприймалося як образа. Постать головного героя "Хайтарми" викликає суперечливі роздуми про те, чому, дізнавшись про депортацію, він, льотчик-винищувач, не полетів "бомбити" радянську авіацію.
"Танець життя"
Ахтем пояснює це якимось внутрішнім переконанням: ти дав слово і ти маєш обов’язки. "Безумовно свою роль зіграла ідеологічна машина з її гаслами: "Ми найкраща країна в світі", "У нас наймудріші керівники". За словами режисера, з точки зору драматургії – це прекрасний момент, з точки зору життя – це фарс.
Зараз Ахтем з жалем констатує те, що кримський народ пережив велику історію витравлювання своїх лідерів, які могли б повести за собою і продукувати ідею національної самосвідомості. "Із одної тис. татар, які брали участь у фільмі 500-600 – це люди, які реально пережили депортацію. Раніше вони були дітьми, а зараз їм близько 70-ти років", – каже режисер.
Як він зауважив, зйомка фільму – це як похід в розвідку або як пірнання в глибоку річку: ти пірнув, а де випірнеш не знаєш. У його творчому доробку вже десять фільмів. "Кожного разу я дуже боюся, – зізнається Ахтем Сеїтаблаєв. – Кожного разу у мене таке відчуття, наче я чогось не знаю. Чогось не розумію". З його слів, він усвідомлював, що з одного боку фільм відстежують кримські татари на достовірність і точність емоційного вираження, а з іншого боку – його аналізуватимуть кінокритики з точки зору документалістики та історичної правди.
Режисер фільму намагається передати автентичність кримськотатарської культури не тільки через раритетні жіночі прикраси, посуд та колоритний одяг, а й закладає її в саму назву фільму. У 50-х р. існував танцювальний ансамбль, якому дядько Ахтема дав назву "Хайтарма". Однак сам танець виник давно, розповідає татарин, ще на поч. XIII ст. в Криму його поширили дервіші. "Це медитативний танець єднання людини, Бога і землі, – пояснює Ахтем. – Колові рухи жінки і чоловіка – це циклічні рухи сонця, символ повернення, символ руху і нетлінного життя. І доки буде хоча б один кримський татарин чи хоча б одна кримська татарка, яка його станцює, доти наш народ буде жити".
Ірина НАУМЕЦЬ
Довідка
Ахтем Сеїтаблаєв – режисер і виконавець головної ролі першого кримськотатарського повноформатного художнього фільму про депортацію кримських татар "Хайтарма". Ахтем Сеїтаблаєв народився у місті Янгіюль, що неподалік Ташкента, 11 грудня 1972 р. Після закінчення школи у 1989 разом з родиною переїхав з Узбекистану до Криму, у 1992 закінчив акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища, у 1999 – відділення режисури й драматургії Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. Грав у спектаклях Державного кримськотатарського академічного музично-драматичного театру в Сімферополі, там же у якості режисера поставив театральні спектаклі "Моя любов Електра" (за п’єсою угорського драматурга Ласло Дюрко), "Лісову пісню" (за Лесею Українкою), "Браво, Амадео!" (за О. С. Пушкіним), а також свою дипломну роботу за мотивами "Бахчисарайського фонтану" (О. С. Пушкін), які йдуть і сьогодні. У якості другого режисера працював над стрічками "Татарський триптих" (режисер Олександр Муратов) та "Мамай" (режисер Олесь Санін), а також на телебаченні – на телеканалі "Про-ТБ". З 2005 працює в трупі Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лауреат державної премії Криму – за роль Макбета в однойменному спектаклі (у кримськотатарському варіанті спектакль має назву "Макдуф"), крім цього, отримав театральну премію "Київська пектораль" – за роль Ромео у спектаклі "Ромео і Джульєтта".
