Ці люди переважно з індустріального минулого, коли система освіти і роботи була масовою. Чим стандартніше ти мислив в натовпі таких, як ти, тим прийнятніше це було для країн того часу.
З дитинства з людей робили сіру масу, яка творила так звану систему виробництва. Навіть сьогодні це передається з покоління в покоління і велика частина звикла до сірої маси навколо. Вони обурюються, що деякі речі не вписуються в їх картину і, навіть, викликають стрес.
Так з’являються різні причини, які мають пояснити правоту їхньої думки і неадекватність погляду тих, хто абсолютно інший, вважає Олексій Жмеренецький.
Олексій - футуролог, публіцист, співзасновник мозкового центру Foundation for Future та blockchain платформи для лобіювання AENEAS, координатор бізнес-клубу "КОЛО", член Програмного Комітету Київського Міжнародного Економічного Форуму.
Будувати повітряні замки
Так, ми багато можемо зробити, якщо дивитися на світ егоцентрично.
Світ - інтерпретація всіх наших знань. Коли тебе нема, то простіше кажучи, світ не існує, оскільки нема суб'єкту інтерпретації реальності. Все, що ти зробив, після твоєї смерті не має значення. Те саме, що будувати повітряні замки. Ти можеш що завгодно робити зі своїм життям, а потім приходить смерть і стирає ці замки для тебе особисто. Якщо під час життя думати, що це буде корисно наступним поколінням, то це по-суті придумування певного образу, так званого суб'єкта - споживача. Але як тільки помираєш, то не можеш знати, що буде далі: сколапсує Всесвіт чи вибухне сонце?
Фото: TEDxLviv
Рішення стати childfree я прийняв в дитинстві. В 10 років я зрозумів, що всі люди, які народжуються - все одно помирають. Я подумав, що найбільша підлість це народити когось, а потім сказати: "чувак, ти рано чи пізно помреш". Я подумав, що я точно нікого так не "підставлятиму". Добре, мене прирекли, але навіщо повторювати цю "жесть"? Такою була моя мотивація.
Олексій дуже здивувався, почувши запитання, як пояснити своїй мамі про вибір стати childfree.
Спочатку потрібно пояснити мамі, що я особистість зі своєю життєвою траєкторією, власною картиною світу. В мами нема права власності на дитину, як і в будь-кого іншого. Ми автономні особистості і неважливо, яким буде це рішення: бути childfree, наркоманом, забити себе татуюваннями, пожертвувати нирку. Якщо воно не загрожує мамі, то їй нічого обурюватися. А те, що це зачіпає її картину світу - не загроза.
Є декілька причин, які пояснюють чому люди не одружуються настільки швидко, як це робило старше покоління, пояснює Олексій.
I
Розмноження - біологічна функція і саме вона дозволила нашому виду (і будь-якому іншому) існувати, змінюватися, розвиватися. В кожну епоху домінувала певна модель відносин між людьми. Вона була сформована історичними процесами, територією, кліматом - сукупністю різних факторів. І фіксувалися вони в культурі та релігії, в законах, традиціях, звичках.
Наш час - епоха постмодернізму. Руйнація стереотипів, шаблонів і сценаріїв - самоціль. Людина цієї епохи прагне перевинайти все. Такий мегатренд почався в середині XX століття разом з сексуальними революціями, рухом хіпі і розвитком мас-медіа. В результаті, люди почали задумуватися, чи не живуть вони за одним сценарієм і звідки він взявся. Десакралізація тих речей, які століттями вважались непохитною нормою.
II
Швидкість життя сучасної людини. Воно стрімке і вимагає від особистості чимало сил та енергії, аби шукати щоразу своє місце: навчатися, переїжджати, змінювати роботу. Людина сучасності знаходиться в постійному стресі і залежності від нових відкриттів чи чергових економічних криз. Якорі, як-от шлюб чи діти здаються чимось чужорідним в сучасному швидкому світі. Ми обираємо одяг, автомобіль, місце проживання, професію, партнерів із мільйона різних варіантів. Коли у людини був невеликий вибір із двох варіантів, то їй було простіше. Я вибрав цю людину в моєму селі, я не виїжджаю звідси до кінця життя, і це найкращий варіант з усіх можливих. Зараз ти когось обираєш, а потім змінюєш місто проживання, офіс, а там вже значно цікавіші вибори або ж просто нові.
Культура масового споживання видресувала нас постійно хотіти чогось іншого. Людство піддало сумніву культурні догми і кожен конкретний індивід повинен змінюватися. Але коли ти змінюєшся, а той, хто поруч - ні, то ви починаєте іскрити і не підходите одне одному, як раніше.
Переповнений світ
Я б не назвав childfree "рухом". В Україні немає статистичних досліджень, аби зрозуміти, скільки людей підтримує і скільки реально практикує це. Одна справа - говорити про це, інша - жити так. Щоб це дослідити, необхідно спостерігати і аналізувати протягом десятиліть. Сьогодні хтось живе так, а потім виявилося, що він чи вона просто не закохалися. Я думаю, що на цю тему почали писати років 10 тому (якщо судити зі статей і матеріалів, які знаходив). Я б радше назвав childfree "трендовою ідеєю".
Практика показує, що люди переважно не думають про такі речі, як перенаселення і частіше керуються бажаннями чи відчуттями. Але якщо брати до уваги міжнародні інститути і організації, то це їхня робота. І ця робота полягає, в тому числі в тому, щоб змусити людей думати. Виходить так, що сукупність егоїстичних дій більшості часто приводить до плачевних наслідків для них самих. Оскільки плюсують всі ефекти дій окремих людей і у глобальному масштабі має фатальний результат як для системи, так і для тих індивідів, які начебто керувались власними бажаннями. Завдання міжнародних спільнот - зрозуміти конфлікт між цими бажаннями і наслідками, які виникають, коли такі бажання реалізують всі. Тоді це стане цікавим для кожного окремого індивіда і він нестиме відповідальність, платитиме штрафи чи зазнавати санкцій.
Проблема в тому, що ми всі в одному човні. Якби люди могли розселитися по Всесвіті, жити на Марсі чи ще десь, то конфлікт не виник би. Я б не виступав на TEDxLviv з такою темою. Якби проблеми перенаселення не було, то я б більше розповідав про самореалізацію. Але оскільки ми в одному човні, то більшості наплювати на перенаселення, а інші від цього страждають. Виникає конфлікт. Ті, у кого одна дитина страждає через батьків, у яких двоє. Навіть більше, якщо ми говоримо про бідні країни, то проблема в тому, що звідти масово переїжджають мігранти і переселяються у "країни західного світу". Негуманно їх не приймати, але з іншого боку - у них інша культура, деякі з них погано асимілюються і часто агресивно налаштовані до країни, яка їх прийняла. І тоді виникає проблема у тих громадян країна, яких відкрила кордони перед новими людьми. Уінстон Черчиль говорив, що "важкі часи потребують важких рішень". А "Римський клуб" про те, що ми "живемо у переповненому світі".
Сьогодні ті люди, які ще 10 років тому виходили на протести за відкриття кордонів і порятунок африканських біженців, пропагують боротьбу з мігрантами і обмеження їхніх прав. Труднощі почали наростати і зачіпати "шкурні" інтереси, радикальність замінила гуманність. Тому, так, світ чекають радикальні зміни, оскільки країни Західної Європи, страждаючи від міграційної політики, почнуть діяти.
Норма майбутнього?
Результати демографічної політики людство зможе побачити через 20 років. Основним джерелом "додаткових" людей є Африка і Ближній Схід. У цих країнах низький рівень життя, освіти, медицини. В них є певна історично сформована культура. Для того, аби вплинути на ці регіони потрібно спершу розв’язати їхні проблеми. Організації ж не збираються проводити вакцинацію від вагітності чи вбивати дітей. З цим боряться шляхом підвищення освіти дівчаток. Дослідження показали, що саме від рівня освіти дівчат залежить кількість дітей, яких вони народжують. Крім того, забезпечення засобами контрацепції і прищеплення цієї культури. Фінансове забезпечення дозволяє планувати життя довгостроково: люди замислюються про вплив народження дітей на їхню самореалізацію чи кар'єру, а також про освіту і рівень життя дітей. В бідних країнах це взагалі не аргумент, тому що ти знаєш, що народився незаможним, народив багато дітей - ви виживаєте і копаєтесь у смітті. Для тебе немає різниці: один, двоє чи більше. Але коли з’являється середній клас, то водночас з’являється залежність між особистим розвитком і кількістю дітей. Людство повинне підтягнути країни, що розвиваються.
Фото: facebook.com/alexzhmer
Забирати дітей з дитячих будинків теж варіант, але тут ми знову повертаємось до почуттів. У більшості виникають сильніші почуття до біологічних дітей. Але є і ті, хто до усиновлених відчуває те ж саме. Не до кінця зрозуміло, чи це результат культури, чи біології. Якщо другий варіант, то ми, звичайно, нічого зробити не можемо. Хіба видаватимемо таблетки, щоб батьки закохувалися у дітей.
Але якщо це результат культури, то шляхом соціальних кампаній, виховання в школі, пропаганди, можна зробити усиновлення трендом, більш бажаним, ніж народження власних дітей.
