Життя і діяльність Олексія Опанасовича Вадатурського є яскравою ілюстрацією ролі особистості в історії. В історії українського бізнесу, аграрної галузі і країни загалом.
У червні 2020 року він посів 15 місце у списку найбагатших українців за версією Forbes Україна – його капітал оцінили у $450 млн, а створена ним потужна компанія виборола чільне місце серед виробників та експортерів аграрної продукції.
Фото: з вільних джерел
Селянин з діда-прадіда, він власним прикладом довів, що не за рахунок "прихватизації" державних активів, а лише завдяки наполегливій праці, особистому лідерству, ініціативності та підприємливості в Україні можливо розбудувати надуспішний бізнес. Такі люди викликають повагу і довіру всюди у світі. Реалізувати амбітну програму відновлення Дніпра і Південного Бугу як транспортних артерій держави неможливо без залучення інвестицій. І ті понад 2 млрд доларів інвестицій від міжнародних фінансових установ та банків, які компанія "НІБУЛОН" залучила в економіку України, виділялися завдяки її високій репутації, бо слово очільника, без перебільшення, було надійнішим за державні гарантії.
Коли йдеться про "НІБУЛОН", дуже часто чуєш слово "вперше". Вперше в Україні був наданий кредит за підтримки Міжнародного банку реконструкції та розвитку безпосередньо сільгоспвиробнику, вперше українська компанія виграла тендер ООН на постачання продовольчого зерна на ринки Африки та Північної Кореї, вперше аграрне підприємство почало будувати флот.
Компанія починала діяльність як виробник і постачальник насіннєвого матеріалу. Проте з часом довелося перекваліфіковуватися спершу у виробника, а потім і експортера аграрної продукції. Тож нині земельний банк "НІБУЛОНу" складає близько 80 тис. га, а загальний експорт сільськогосподарської продукції до 75 країн світу минулого маркетингового року перевищив 4,5 млн тонн.
Фото: з вільних джерел
Зернові потоки
А починалося все це ще на початку 2000-х. Сучасні технології у рослинництві стрімко збільшували виробництво зернових в Україні. Це швидко зрозуміли провідні гравці міжнародного ринку зерна і почали застосовувати свої знання та досвід, аби заробити на постачанні українського хліба на зовнішні ринки.
Більшість експортерів українського зерна – це провідні міжнародні компанії, і вкладати кошти в розбудову транспортної інфраструктури нашої країни вони не поспішали, натомість інвестували у те, що дає миттєвий зиск: нарощували обсяги портових потужностей для перевалки зернових. При цьому перевезення до порту здійснювалися або залізницею, або тисячами величезних вантажівок, котрі в прямому сенсі "вбивали" українські дороги.
Одного погляду на карту України достатньо щоб зрозуміти, що найпростіший і логічний шлях з лану в порт пролягає річками, в першу чергу Дніпром. За радянських часів річкою перевозили до 50 млн тонн вантажів на рік, проте з часом Дніпро обмілів, річковий флот знищили, а відповідної інфраструктури, щоб в повну силу задіяти річкові перевезення, не було взагалі.
Фото: з вільних джерел
Проти течії
Для відбудови, а якщо точніше - запуску "з нуля" річкових перевезень, аби вони стали дієвою альтернативою іншим видам транспорту, не було нічого: ані інфраструктури, ані флоту, ані навіть відповідного законодавства.
Проте якщо одних труднощі зупиняють, інших вони лише спонукають. І приватна аграрна компанія умовно взяла на себе функції держави у розбудові транспортно-логістичної інфраструктури зернового експорту. Як справжній фахівець Олексій Вадатурський розумів перспективи розвитку вітчизняного агросектору і прогнозував обсяги зернових, котрі вже незабаром доведеться експортувати, враховуючи обмеженість можливостей залізничного чи автомобільного транспорту.
Як вода камінь точить, так й ініціатива та енергія помножені на працелюбство пробивали шлях для українського зерна на південь. Просто опиратися завжди доводилося на власні сили. Потрібні річкові термінали? "НІБУЛОН" будує їх. Причому такими темпами, що іноземні фахівці лише диву давалися: від розмітки території до здачі в експлуатацію величезного елеваторного комплексу проходило… 3 місяці. Потрібен спеціальний флот для перевезення зерна? "НІБУЛОН" купує занедбаний судноремонтний завод і починає будувати флот. Не вистачає портових потужностей з перевалки? "НІБУЛОН" будує найбільший в Чорноморському та Середземноморському басейнах плавучий перевантажувальний кран. Потрібне днопоглиблення? "НІБУЛОН" робить його власними силами і власним коштом.
Олексій Вадатурський наголошував, що Україна має бути не державою біля моря, а морською державою, і втілював ці слова у реальність. У рамках реалізації програми розбудови транспортно-логістичної інфраструктури компанією збудовано 18 елеваторних комплексів та перевантажувальних терміналів у різних регіонах України. За час діяльності судноплавної компанії внутрішніми водними шляхами транспортовано понад 25 млн тонн різноманітних вантажів, відповідно українськими автошляхами не проїхало більше 1 млн вантажівок.
Принциповий підхід
Жодні звершення неможливо здійснити самотужки і талант керівника полягає в тому, щоб знайти або виростити таких фахівців, яким гігантські задачі будуть "по плечу". У "НІБУЛОНі" керівником елеваторного комплексу, який оперує сотнями тисяч тонн зерна, міг стати нещодавній випускник вищого навчального закладу, якщо він довів, що вміє і може працювати, та не боїться брати на себе відповідальність.
Фото: з вільних джерел
Олексій Вадатурський спрямовував зароблені кошти як на розбудову компанії, так і на соціальної сфери регіонів, де провадив бізнес. Допомога армії у боротьбі з російською агресією, а з 24 лютого і прямим військовим вторгненням, рідній Миколаївщині у боротьбі з пандемію COVID-19, - лише окремі приклади послідовної системної роботи. Високі стандарти соціально відповідального аграрного бізнесу змушували й інших гравців ринку вкладати кошти у розвиток територій та людського капіталу.
Такі особистості як Вадатурський змінюють ландшафт цілих галузей економіки.
В ніч проти 31 серпня стало відомо про його загибель внаслідок масованого обстрілу Миколаєва та околиць міста. Це стало, без перебільшення, важким ударом не лише для компанії, аграрної галузі, а й усієї держави. Гірко сумуємо…
