З приходом на посаду 47-го президента США Дональда Трампа американська зовнішня політика і політика безпеки переживають переламний момент.
Хоча аналітики зазвичай прогнозують різноманітні зміни в політиці з приходом нової адміністрації, я утримаюсь від оцінки визначальних стовпів зовнішньополітичного порядку денного адміністрації Трампа, доки головні фігури не будуть у сідлі та політичний процес не зрушиться з мертвої точки.
Натомість я хотів би зосередитися на тому, де сьогодні перебувають Сполучені Штати з точки зору їхньої відносної сили у світі, і як ми до цього дійшли.
І новини не дуже хороші. Лише за одне покоління американські політичні еліти розтринькали непомірну кількість влади. Після розпаду радянської імперії американський політикум майже відмовився від нашого традиційного прагматизму та поваги до геополітичних обмежень, які до цього часу стримували американське стратегічне мислення.
Інакше кажучи, ми дозволили ідеології взяти гору над геополітичними міркуваннями.
Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Сполучені Штати грали у нормативну гру, сповідуючи, що ми живемо у світі правил, прив'язаних до заснованих на принципах взаємопов'язаних систем, які змушують держави прагнути до інтеграції в глобальні торговельні мережі, щоб направити їх на шлях реформ, лібералізації і "складної взаємозалежності".
Пекуча травма 11 вересня перетворила ці припущення на символ віри, зробивши преференції нашим бажаним рушієм політики замість обмежуючого геополітичного розрахунку, який до цього часу був стримуючим чинником. Ідеологічні припущення тих років переконали американські політичні еліти, що ми можемо перетворити цілі культури і цивілізації, включно з комуністичним Китаєм, на відповідальних учасників міжнародної системи.
Ми винесли неправильні уроки з нашого власного досвіду як країни. Правильне уявлення про те, що ринки є найкращим розподільником ресурсів і цінностей, яке слугувало шляхом до процвітання Америки і лежало в основі економічного відродження країни у 1980-х роках, було спроєктоване на весь світ як основоположна настанова нового глобалістичного катехізису.
Мало хто замислювався над тим, що, на відміну від національної держави, яка керується обов'язковими правилами і законами, дарвінівська екосистема самодопомоги, яку політологи називають "міжнародними відносинами", має мало правил і не має жодних реальних механізмів примусу до їх дотримання, про які можна було б говорити.
Офшоризація наших промислових виробничих ланцюгів до Китаю та інших країн у пошуках трудового арбітражу супроводжувалася ще більш бездумною передачею технологій по всьому світу, а наші лабораторії та дослідницькі університети стали найкращим місцем для навчання інженерів комуністичного Китаю та майбутніх розробників зброї.
Тим часом Китай і росія, наші головні конкуренти, за підтримки Ірану і Північної Кореї, будували й розширювали основи своєї жорсткої сили, інвестували в свою оборонну промисловість, розширювали та модернізували свої збройні сили.
Ми майже не зважали на неодноразові попередження про те, що геополітика залишається основоположним чинником міжнародної безпеки. Коли ми зіткнулися з кричущими порушеннями тих самих норм і правил, які, як ми сповідували, були для нас дорогими, як, наприклад, вторгнення росії в Грузію чи Україну, ми надали пріоритет управлінню ескалацією.
Чому? Тому що ми боялися ширшого конфлікту, а також тому, що уряди США і Європи не могли позбутися віри в те, що наші супротивники є раціональними акторами, які, як і ми, зацікавлені в тому, щоб система працювала так, як ми вважали за потрібне.
Понад три десятиліття ми обманювали себе, що в цьому чудовому новому глобалізованому світі національна безпека більше не є невід'ємною функцією держави, оскільки "складна взаємозалежність" і ринки розрядять конфронтацію в ім'я економічної стабільності.
Зараз ми стоїмо перед реальністю розгортання конфлікту між великими державами, який може перерости у війну між ними. Наша виробнича база значно скоротилася, а в деяких галузях була знищена, в той час як виробнича база наших ворогів розширилася і процвітає. Проникнення наших супротивників у наші суспільства на всіх рівнях дозволило їм проводити операції впливу на нашій території в таких масштабах, які ніколи не були б припустимими за часів Холодної війни.
Новий китайський авіаносець "Фуцзянь".
Масштаби крадіжки інтелектуальної власності Китаєм і простого здирництва в обмін на доступ до ринку зробили наші компанії вразливими у ключових сферах їхньої діяльності, що в деяких випадках призвело до часткового захоплення еліти зовнішніми гравцями. Втрата виробництва супроводжувалася соціальним розшаруванням і скороченням американського середнього класу, нерівністю в оплаті праці, небаченою з часів "золотого віку" Америки, а також супутньою політичною нестабільністю і системним розривом, небаченим з часів Великої депресії.
Настав час подивитися в дзеркало і запитати себе, як це можливо, що така цивілізація, як наша, яка пишається раціональністю та емпіризмом, провела три з гаком десятиліття, переслідуючи химеру "плаского світу", яким ми його собі уявляли або хотіли, щоб він таким був, а не таким, яким він був насправді.
З приходом до влади другої адміністрації Трампа питання залишається відкритим: чи можемо ми заново вивчити основи геополітики і раціонального розрахунку, які дозволили нам перемогти у двох світових війнах і Холодній війні?
Навіть дивлячись у майбутнє, ми повинні примиритися з минулим – не для того, щоб оплакувати те, що сталося, а зі сталевою рішучістю ніколи не повторювати цих помилок. Ми повинні засвоїти болючі уроки десятиліть після Холодної війни, визнавши, що саме наша ідеологічна впевненість значною мірою зашкодила цій великій країні.
Ми повинні пообіцяти не допустити цього знову і вирішити, що ми можемо і будемо коригувати наш курс.
Джерело: 1945
