CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

В рамках дерусифікації музей Булгакова пропонують закрити. Найагресивніші противники музею - нащадки тих, хто загравав зі Сталіним

Війна, як і будь-які екстремальні та катастрофічні події, дуже добре виявляють людей та їхні найсуттєвіші риси та прагнення. Для когось мрією та позицією є сприяння перемозі, для когось – вирішення своїх особистих або корпоративних цілей. Скандал з будинком-музеєм Булгакова виявився чудовим лакмусовим папірцем і для частини російськомовної громади, і для частини українізаторів за чужий рахунок - однаково дріб’язкових, нераціональних та ідеологічно дезорієнтованих - під час дійсно вікопомних історичних подій.
В рамках дерусифікації музей Булгакова пропонують закрити. Найагресивніші противники музею - нащадки тих, хто загравав зі Сталіним

Імперія на тлі Булгакова, Булгаков на тлі імперії

Булгаков – лише одна з "тисяч незримих ниток", використовуючи штамп російської пропаганди, яка утримує нас у культурному полі росії. Фанатичні шанувальники творчості Булгакова стають на прю з фанатичними шанувальниками виключно українського в Україні не за творчість та пам’ять Михайла Опанасовича. Вони б’ються за своє змарноване за часів радянщини життя, за свою літературну та культурну обмеженість, за ті світлі, у їхньому розумінні, часи, - коли одна згадка про "осетрину другої свіжості" або  про "Аннушку, яка вже розлила олію" автоматично вводила знавця цих фраз до кола інтелігенції.

Роман Булгакова "Майстер і Маргарита" був серед творів, включених до програми  шкільного читання в Україні. Молоді люди, які його читали, зараз мають доступ до усього обсягу світової літератури, а тому здивовано знизують плечима, коли чують про геніальність цього твору. Напівпрозорий флер заборони (якої насправді ніколи не було), що його було стягнуто з роману та взагалі з творчості Булгакова, оголив постать талановитого, але зовсім не першорядного письменника.

Говорячи про творчий доробок Булгакова, потрібно пам’ятати, що вона не є аж такою оригінальною, як це намагаються представити його адепти. "Собаче серце" - гумореска за мотивами "Острова доктора Моро" Герберта Уеллса та творів Олександра Бєляєва "Голова професора Доуля" та повісті "Хойті-тойті". "Майстер та Маргарита" - досить вдала спроба створення гротескного роману з елементами містики, де відчувається вплив Зощенка і Аверченка, а також чисельних і дуже популярних на початку ХХ століття авторів і інтерпретаторів священних текстів, починаючи з Папюса. Принагідно є сенс нагадати, що у Києві Булгаков не написав жодного літературного твору.

Михайло Булгаков, у радянському культурному житті, був одним з небагатьох авторів, яких чомусь вважали дисидентами та опонентами режиму. Насправді, Михайло Опанасович був цілком придворним автором, роками працював у МХАТі та Большому театрі, його твори не виходили за межі дозволеного у Радянському Союзі, а іноді навіть перетинали їх, у підлабузницький спосіб. П’єса Булгакова "Батум", про молоді роки сталіна, була визнана героєм цього драматичного твору неприйнятною, навіть у тодішній атмосфері славослов’я вождя.

 

 

Заборони на певні твори Булгакова, що дійсно існували в СРСР, пов’язані не з його фрондою на адресу влади, а зі змінами у внутрішній політиці та ідеології країни. У той момент, коли він писав та видавав свої повісті та оповідання, вони цілком відповідали "курсу партії". Просто курс міг мінятися тричі на рік.

У пізньому Радянському Союзі Булгаков був своєрідним "Ільфом і Петровим" для просунутої інтелігенції. Тоді ознакою начитаності було цитування декількох десятків фраз з "Золотого теляти" та "Дванадцяти стільців" цього літературного дуету. До тріади радянської інтелігентної тріади цитувань входили Ільф і Петров, Бабель та Булгаков. Легенда про те, що Булгаков був геть забороненим автором, спростовується фактами – його твори видавалися в СРСР, за мотивами його п’єс та повістей знімалися кінофільми та ставилися спектаклі. Найбільш відомі екранізації творів Булгакова – "Біг" 1970 року, "Іван Васильович міняє професію" 1973-го, "Дні Турбіних" 1976-го.

 Зі зміною політичного порядку денного, Булгаков на якійсь час  став необхідним для обґрунтування та певних змін в ідеології. На 70-ті роки припадає певна ідеалізація царату та імперського офіцерського корпусу, імператорських та білих офіцерів раптом почали зображувати у компліментарних фарбах. Радянський Союз вже тоді почав ідеологічно хитатися, попередня ставка на пролетаріат та бідне селянство виявилася битою, владі потрібно було шукати прихильників у лавах т.зв. "радянської інтелігенції". Булгаков, який ніколи не мав суперечок з радянською владою за життя, з його неконфліктною ностальгією за імперськими часами, підкресленою русофілією та дійсно гарним стилем, використовувався партійними ідеологами саме з цією метою.

Українізатори від НСПУ. Спричинення користі у неприродній спосіб

Напевно, у процесі справжньої українізації України, яку відкладали усі роки, буде зроблено чимало помилок. Однією з них є привертання уваги громадськості не до першочергових заходів, а відволікання на боротьбу з неіснуючими загрозами.

Лист секретаріату Спілки письменників України з вимогою закрити музей Булгакова – це спроба довести свою потрібність і якось відзначитися у загальному спротиву російській агресії. Замість того, щоб займатися виконанням статутних завдань, НСПУ намагається втручатися у справи, до яких не має жодного відношення.

 

Маєток Лібермана, який належить Національній спілці письменників України / wikipedia

 

Заклики щось заборонити з вуст письменників чудово характеризує і письменників і їх спілку, розташовану у Києві у маєтку Лібермана. У цій будівлі свого розміщувалося управління військові цензури Державного політичного управління – попередника КДБ. У заяві Секретаріату НСПУ йшлося: "Булгаков, по суті, є одним із предтеч цього горезвісного "русского міра", і це яскраво відбито в його небезпечних книжках, де він оспівав і возвеличив не лише царат і монархію, а й нелюдську жорстокість, яка притаманна росіянам і є основною рисою російської нації. Його зневажливе пихате ставлення до України викликає тільки щирий гнів і відчуття огиди".

Чомусь сама спілка письменників, створена в СРСР та для обслуговування ідеологічних потреб КПРС, себе предтечею "русского міра" не вважає. Хоча серед зразків творчості українських радянських письменників був грубезний том "Великому Сталіну народ квітучої України", де авторами виступили члени тодішньої спілки письменників.

 

 

Українські радянські письменники, під час Другої світової війни, виїжджали на фронти та виступали перед бійцями на передовій, працювали військовими  кореспондентами, писали та видавали твори, які надихали людей на боротьбу з фашизмом. Українські письменники з НСПУ, за рідкими виключеннями, надихаючи громадськість на боротьбу з давно померлим письменником, лише підживлюють цікавість до його творчості.

 Характерно, що інші літературні об’єднання, зокрема український ПЕН-клуб, членами якого є набагато популярніші письменники, аніж спілчани з вулиці Банкової, утримуються у своїх заявах від агресивної риторики. З огляду на діяльність НСПУ та її сумнівний авторитет серед української громадськості, найкращим вчинком на користь справжньої українізації та зменшення російського культурного впливу, було б ухвалення рішення про саморозпуск та продаж об’єктів нерухомості. На користь ЗСУ, задля зменшення впливу російської імперської культури та на потреби українізації.

 

 


Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Facebook та Twitter. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

05 09 2022 08:29
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ