iPress.ua дізнавався в активіста, як не опускати руки та коли повернеться Крим.
- Аліме, своє дитинство Ви провели в Криму, але вже шість років живете у Львові. Коли і чому ви сюди переїхали?
- В Криму я вчився на філософському факультеті Таврійського національного університету, а також паралельно працював у газеті "Авдет", яку зараз сильно "пресує" окупаційна влада. Видання звинувачують в екстремізмі, бо воно відверто каже про анексію Криму. Саме завдяки журналістській діяльності я познайомився з Євгеном Глібовицьким. Згодом він запросив мене на тренінги до Львова, а потім і працювати в компанії "pro.mova". Спочатку аналітиком, а потім медіа-консультантом. Так я й опинився у Львові. Тоді в мене був вибір між Києвом та Львовом. І я не шкодую, що не переїхав до столиці, бо Львів це місто, де є натхнення.
- Розкажіть про свою волонтерську діяльність. Коли саме ви її розпочали?
- Я ще в університеті був в різних громадських ініціативах. Пам’ятаю, тоді ми формували опозиційний рух, в якому намагалися боротися з корупцією у вишах. Також у 2006 році був керівником прес-центру "молодіжки" "Нашої України" у Криму. Згодом у Львові став ініціатором проведення фестивалю кримсько-татарської культури. Але найбільша моя активізація як громадянина відбулася після 30 листопада 2013 року. Тієї ночі я був на Майдані, але пішов спати раніше на півгодини, ніж почалося побиття студентів. Зранку до мене зателефонував Євген Глібовицький, який попросив допомогти із запуском "Громадського" на декілька місяців раніше, адже канал мав би вийти в ефір у січні, а не в листопаді. Тоді допомогав їм у створенні системи перевірки даних. А 27 лютого, в перший день окупації Криму, ми зіздвонились із моїми близькми друзями Севгіль Мусаєвою та Тамілою Ташевою і ми втрьох вирішили створити "Крим SOS". Спочатку вся наша діяльність була направлена на інформування людей – ми прагнули зрозуміти, що відбувається. Одразу було ухвалене рішення про те, що ми дотримуємось наступних стандартів: перевірка фактів, відсутність суб’єктивних оцінок та оперативність.
- А чим зараз займається "Крим SOS"?
- З липня місяця ми стали виконавчими партнерами Верховного комісара ООН зі справ біженців, тож наразі є його представниками в Україні. Нашим співробітникам надали ставки, аби можна було присвячувати волонтерству весь вільний час. Є декілька напрямів роботи: юридичний, психологічний, соціальний, інформаційний. "Крим SOS" має три офіса – у Львові, у Києві та у Херсоні. З нового – два ґранти, які ми зараз надаємо переселенцям. Один – на початок введення бізнесу, а другий – на покращення житлових умов для тих, хто живе у маленьких містах та селах. Наприклад, пофарбувати стіни, поставити бойлер, полагодити дах. Ну й, звісно, продовжуємо виконувати інформаційно-лобістську функцію. Бо найкраще, що я можу роботи – працювати з інформацією. Зараз Крим все більше відходить на задній план і це погано. Необхідно піднімати цю тему в медіа, бо проукраїнським кримчанам, які лишилися на півострові, необхідна підтримка. Для мене це найголовніше, бо я бачу, як окупаційна влада намагається зламати людей у Криму: інша точка зору може призвести до обшуків, викрадень та вбивств. Наприклад, до будинків кримських татар вриваються о 4-й годині ранку, щоб зробити обшук. Шукають наркотики, зброю, заборонену релігійну літературу. Роблять все це навмисно вночі, щоб налякати дітей та жінок. А чоловіків забирають до СІЗО, вранці випускають. Таких випадків десятки. Люди в Криму не відчувають, що за їх спинами хтось стоїть, що їм є на кого сподіватися. Все важке в Криму стає зберігати свою ідентичність. Кримськотатарську мову вже зробили факультативною у школах, перенесли на сьомий урок, на який діти не ходять. А ось російської мови стало більше.
- Які проблеми найчастіше виникають у переселенців?
- Перша проблема – це проживання. Деколи тимчасове житло не придатне на час холодів, треба шукати інші варіанти. Друга проблема – робота. Багато хто не знає української мови, що заважає працевлаштуватися. Саме тому ми відкрили для переселенців курси української та англійської мов. Шукаємо також викладача кримськотатарської мови. Ще одна ініціатива – "Музичні колаборації": українські музиканти разом з кримськотатарськими роблять спільні виступи чи записи.
- Що для Вас найважче у волонтерській діяльності?
- Найважче навіть не те, що доводиться працювати по 18-20 годин, а моральна втома. Коли відчуваєш, що в тебе опускаються руки. Але я не можу зупинитися, бо тоді здамся, а цього робити не можна. Люди, які мене оточують, дають величезну енергію. Ще починаючи з "Майдану", люди почали "оголюватися". Всі проявили свій найкращі та найгірші якості. Хто хотів виключно будувати кар’єру – будував її. Хто хотів допомагати – залишав все й допомогав. Революція змінила багато кого.
- Якщо уявити, що ми зможемо колись звільнити Крим від окупації, чи повернуться кримськотатарські переселенці назад?
- Я абсолютно впевнений, що так. Це питання навіть не виникає. Більшість кримських татар повернуться. Справа в тому, що для переселенців зі Сходу України є мала і велика Батьківщина, а для кримських татар Крим – священне й вкрай символічне місце. Колись нам дуже важко доводилось повертатися назад, тому зараз ми не підемо на добровільну депортацію. Мій тато, наприклад, каже: ми поверталися на свою Батьківщину не для того, щоб тікати. Я проти того, щоб кримські татари тікали залишали свою Батьківщину, бо Путін саме цього хоче. Шкода, що центральна влада завжди сприймала кримських татар як п’яту колону. Бо я впевнений, якщо б у лютому місяці керівні посади у Криму займали кримські татари, то анексія не відбулась би.
Інтеграція кримських татар проходить легше, ніж переселенців зі Сходу. Бо Львів, наприклад, дуже релігійне місто. Кримські татари теж дуже релігійні. Повага до релігії допомагає будувати діалог. Для кримських татар найбільша проблема – збереження ідентичності. У Львові немає мечеті, тому ми хочемо зробити дім молитви, куди можна приходити й спілкуватися з Богом. Бо банально хтось може померти, а поховати за мусульманськими звичаям не вийде. І це проблема.
- А чи зможе Україна повернути Крим?
- Я б не займався всім цим, якщо б не вірив в це. Я розумію, що на це піде не один рік, але абсурд не може довго тривати. Крим буде українським. А строк залежить від успіху України та від того, чи зможе оточення Путіна його "з’їсти". З Кримом потрібно працювати та будувати свою потужну інформаційну політику. В нас має бути потужне міжнародне лобі. Наприклад, "Russia today" відкриває в Берліні офіс на 300 людей, а також своє представництво в Аргентині. Вони розповсюджують свою пропаганду все ширше.
Я дуже хочу, щоб "Крим SOS" якнайшвидше закрився, щоб Крим знову став українським, на Донбасі все було тихо. Хочу, щоб наша ініціатива більше не була потрібна людям. Але я розумію, що, на жаль, такого не буде найближчим часом. Коли ти відчуваєш, що в тебе забирають найдорожче - твою Батьківщину, то немає вибору. В мене є друг, однокласник, який переїхав з Криму до Львова. Він та його батьки етнічні росіяни, але вони не хочуть жити в російській окупації. Зараз вони планують або лишитися у Львові, або переїхати до Одеси.
- Ви вірите в повернення Криму й намагаєтесь допомогати кримчанам, але чи підтримують це Ваші друзі та сім’я?
- Деякі знайомі припинили зі мною спілкуватися. Хтось боїться, хтось не підтримує. Люди дуже залякані, вони бояться навіть ставити лайки в фейсбуці під постами про Крим. Друзі і сім’я сприймають мою діяльність позитивно. Мама каже, що в неї хворі на активність діти. Розповідає, що, коли була вагітною, брала участь у мітингах в Узбекистані. Тоді кримські татари вимагали повернення додому. Мабуть, мені саме так передалася любов до рідної землі.
