Європейські члени НАТО повинні збільшити інвестиції у виробництво боєприпасів і зосередити військову підготовку і військові структури на виконанні ключових місій. Це необхідно для того, щоб надійно стримати росію від використання зіткнення між США і Китаєм наприкінці 2020-х років як нагоду дискредитувати статтю 5 договору Альянсу в Європі.
Протягом 2023 року Велика Британія і більшість членів НАТО зі зрозумілих причин були заклопотані необхідністю підтримки України, розв'язанням низки економічних і соціальних проблем, а також нещодавнім раптовим вибухом насильства на Близькому Сході. Однак низка гострих короткострокових викликів відволікла увагу політиків і громадськості від зростаючої небезпеки ще більш серйозного конфлікту в найближчі роки. Іншими словами, росія перевела свою економіку на військові рейки, виробництво США недостатнє для поповнення власних запасів і задоволення потреб України, а європейські країни намагаються впоратися з дедалі небезпечнішою ситуацією, виходячи з нестійких оборонних і промислових позицій мирного часу.
Це не було б таким серйозним ризиком, якби не той факт, що американські військові все частіше стикаються із загрозою, що вони не зможуть перевершити сили Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. НАТО нині значною мірою залежить від США в широкому спектрі ключових сфер – передусім у здатності з повітря відкинути російські наземні засоби ППО, а також у поставках боєприпасів, літаків-заправників, командно-штабних і супутникових можливостях. У разі зіткнення з Китаєм в Індо-Тихоокеанському регіоні, яке позбавить можливості широкомасштабного військового підкріплення і підтримки в інших місцях з боку Сполучених Штатів, Європа залишиться вразливою до одночасної військової агресії з боку росії.
росія грає в довгу. Розбіжності в країні стосуються того як, а не чи продовжувати війну
Протягом більшої частини року російські війська в Україні страждали від значної нестачі транспортних засобів, озброєння і, перш за все, боєприпасів. Однак з весни ситуація з військовим постачанням в росії неухильно покращується. Її заводи стандартизують виробництво меншої кількості типів танків, артилерійських гаубиць і безпілотних літальних апаратів, що призводить до постійного зростання обсягів виробництва. Якщо на початку вторгнення росія виробляла близько 40 ракет дальнього радіусу дії на місяць, то зараз виробляє понад 100 ракет на місяць. Виробництво артилерійських боєприпасів майже подвоїлося, і нещодавно до нього додалися понад 1 мільйон снарядів і сотні гаубиць з Північної Кореї. Заводи також були створені в Ірані, щоб додати стійкості і додаткових потужностей російському процесу переозброєння після величезних втрат у матеріальних засобах і витратах на боєприпаси за останні 18 місяців війни.
росія налаштовується на довгу війну і прагне знищити Україну, а також виснажити здатність і бажання її західних прихильників постачати техніку, боєприпаси і зброю, необхідні Україні для успішного ведення бойових дій. Незважаючи на величезні витрати цьогоріч, російський уряд оголосив про плани збільшити витрати наступного року на оборону на 68% – до приблизно 6,5% ВВП. У довгостроковій перспективі це, скоріш за все, виявиться катастрофічним для російської економіки. Однак ті, хто сподівається, що нинішні зусилля росії є нежиттєздатними в короткостроковій перспективі будуть розчаровані. Варто зазначити, що протягом більшої частини Холодної війни радянські витрати на оборону були набагато вищими за цей показник – до 1985 року вони досягали 21% ВВП – і знадобилися десятиліття для того, щоб, можливо, призвести до розпаду СРСР. кремль може використовувати потужний апарат примусу та інформації і безпеки для збереження жорсткого контролю над будь-якими формами громадського чи політичного інакомислення. Ті незначні розбіжності, які помітні в російських політичних і медійних колах, здебільшого стосуються того, як, а не чи продовжувати війну. Причому багато критиків закликають до більшої ескалації або навіть до прямого конфлікту з НАТО.
Неготовність промислової бази Європи. Оборонний бюджет Німеччини зменшився, а не зріс
Тим часом Європа не спромоглася зробити необхідні інвестиції у збільшення промислових виробничих потужностей і оборонних витрат. За помітним винятком Польщі, багато національних зобов'язань щодо значних додаткових витрат на оборону або ще не виконані, або будуть виконані не раніше, ніж через кілька років. Найбільш очевидним прикладом є Німеччина, яка невдовзі після російського вторгнення взяла на себе публічне зобов'язання витрачати 2% ВВП на оборону до 2024 року на додаток до одноразової інвестиції в розмірі 100 мільярдів євро у відновлення спроможностей Бундесверу. Однак до середини 2023-го було фактично витрачено лише 1,5 мільярда євро з цього фонду, а оборонний бюджет загалом дещо зменшився порівняно з 2022 роком.
Оборонному плану Великої Британії після оновлення Оборонного командного документу вже не вистачає 16,9 млрд фунтів стерлінгів до запланованих видатків на наступні 10 років. Незважаючи на це, більша частина одноразової допомоги у розмірі 5 мільярдів фунтів стерлінгів, наданої 2023 року, була спрямована на довгострокові програми розвитку атомних підводних човнів і озброєнь, і лише 1,9 мільярда фунтів стерлінгів із них – на поповнення запасів боєприпасів і закупівлю озброєнь для України впродовж двох років. Багатонаціональна програма Європейського оборонного агентства (ЄОА) із закупівлі 155-мм артилерійських систем є надійним планом, який відповідає необхідним вимогам, але реалізується вкрай повільно порівняно з українськими потребами. Програма ЄОА також все ще далека від того, щоб у її нинішніх масштабах поставити військові зусилля України на стійку основу в найближчому майбутньому, не кажучи вже про поповнення власних оборонних запасів Європи, які сильно виснажилися.
Заклики сісти за стіл переговорів є небезпечними. Припинення вогню тільки посилить подальшу ескалацію
Попри зросле політичне розчарування у багатьох західних країнах через збільшення витрат і відсутність вирішального прогресу, легкого виходу з цієї війни не існує. У конфліктах проти повстанців після Холодної війни західні експедиційні кампанії врешті-решт закінчувалися, коли у Вашингтоні та інших столицях приймалося політичне рішення піти на певний брудний компроміс в обмін на достатній "мир" для виведення військ. Це неможливо в умовах російської агресії в Україні. Розмови про те, що Київ "повинен сісти за стіл переговорів", є небезпечно оманливими і наївними, оскільки ігнорують той факт, що російські цілі радше стали жорсткішими, аніж змінилися.
Бажання кремля не зупинятися на досягнутому можна побачити в його чіткій підготовці до тривалої війни і продовженні наступальних дій, попри кілька сотень тисяч загиблих і поранених російських солдатів, чи понад 2500 візуально танків підтверджених як знищені чи захоплені. Це не поведінка режиму, який погодиться на будь-яке тривале припинення наступальної війни, якщо західні уряди відмовляться від військової підтримки, щоб змусити Київ піти на поступки заради припинення вогню шляхом переговорів. Насправді, така зрада України матиме прямо протилежний ефект, заохотивши путінський режим продовжувати боротьбу з вірою в остаточну перемогу. Це також стало б неймовірно небезпечним сигналом як для росії, так і для Китаю про відсутність у Заходу бажання боротися, що значно ускладнило б стримування майбутньої агресії.
Якщо Україна буде змушена вести переговори про припинення вогню, росія матиме сильну позицію, щоб вимагати відступу з ключових позицій і позбавлення Києва військової ініціативи, в якості базових поступок. Такий процес також зруйнував би політичну єдність Заходу, яка значною мірою зберігалася до цього часу, і підірвав би довіру між Україною та її західними партнерами. Тоді росія, найімовірніше, витратить від трьох до шести місяців на реорганізацію своєї слабкої логістики, підготовки і дислокації військ, а потім відновить наступальні операції з набагато сильніших позицій. Це неодноразово відбувалося в Сирії, де москва і режим Асада використовували угоди про припинення вогню, щоб заморозити фронт, коли їм потрібна була оперативна пауза, а потім відновлювали наступальні дії там і тоді, де і коли їм це було вигідно. росія також порушила російсько-чеченський мирний договір 1997 року, підписаний після того, як Перша чеченська війна зайшла в глухий кут. Вторгнувшись повторно у Чечню в 1999 році зі значно краще підготовленими силами і завоювавши країну в ході жорстокої кампанії, в результаті якої була майже повністю зруйнована столиця країни – місто Грозний.
Єдиний спосіб закінчити війну – переконати росію, що її перспективи військового успіху з часом стануть не кращими, а гіршими.
Немає таких поступок, на які Захід міг би змусити піти Київ, чи навіть сам запропонувати, які були б ціннішими для кремля, аніж перемога над Україною в рамках його нинішньої стратегії, спрямованої на тривалу війну, щоб виснажити західну підтримку і звести нанівець опір до 2025 або 2026 року. Держави не припиняють воювати, коли думають, що можуть виграти війну, особливо після того, як понесли сотні тисяч жертв і побачили, як їхня попередня аура військової могутності сильно постраждала на міжнародному рівні через початкові погані результати. Єдиний спосіб закінчити війну – це переконати росію, що її перспективи військового успіху з часом стануть гіршими, а не кращими. Це вимагає інвестицій у масштабне оборонне промислове виробництво, необхідне для того, щоб зробити повільний наступ України стійким. Тоді у кремля з'явиться сильний стимул вести переговори про врегулювання, яке можна було б утримати, на умовах, що наближаються до прийнятних для Києва.
путін прагне більшого. НАТО повинно бути здатним стримувати російську військову агресію
росія взяла курс на значне збільшення виробництва зброї, боєприпасів і нових формувань протягом наступних 2-3 років. Залежно від того, наскільки успішно західні уряди підтримуватимуть постачання, необхідне Україні для продовження ефективної боротьби, це або ускладнить майбутні українські досягнення, або потенційно призведе до серйозної втрати досягнутого дотепер. У будь-якому разі, без значного збільшення європейського оборонного виробництва і зосередження на реорганізації і підготовці збройних сил для надійної відсічі майбутній російській агресії проти території Альянсу, росія відновить свою здатність безпосередньо загрожувати НАТО швидше, ніж більшість політичних і навіть військових планувальників можуть собі уявити.
путін неодноразово показував себе як стратегічний опортуніст, який йде на величезні військові ризики, якщо вважає, що може отримати швидку і легку перемогу. Вторгнення в Україну 2022 року ґрунтувалося на хибному припущенні, що росія зможе швидко обезголовити український уряд і нав'язати маріонеткову державу без серйозних бойових дій. НАТО повинно бути здатним стримувати російську військову агресію, адже росія може спробувати скористатися будь-якою можливістю захопити символічні райони території Альянсу і кинути виклик Статті 5 НАТО без ефективного військового реагування в найближчі роки.
росія відновить свою здатність безпосередньо загрожувати НАТО швидше, ніж більшість політичних і навіть військових планувальників можуть собі уявити.
Паралельне просування Китаю та росії. Максимальний період ризику – 2026-28 роки
На жаль, китайські збройні сили розвиваються і нарощують свої можливості швидше, ніж багато хто вважав за можливе ще п'ять років тому. Розробка протикорабельних і протитанкових авіаційних ракетних систем великої дальності є особливо проблематичною для ключових військових можливостей США на величезних відстанях в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Більше того, багато технічних рішень Сполучених Штатів для деяких із цих проблем – таких як винищувач наступного покоління "Повітряне домінування", літаки спільного базування і новий бомбардувальник B-21 Raider – не будуть доступні до 2029 або 2030 року в корисній кількості. Як наслідок, максимальний період ризику того, що китайські військові спробують заблокувати або вторгнутись на Тайвань або ключові спірні території в Південно-Китайському або Східно-Китайському морях, найімовірніше, припаде на 2026-2028 роки. Доволі проблемні китайські сили і засоби будуть переважно сформовані і розгорнуті, а відповідь США ще не буде готовою. Тому в разі небезпечного протистояння або фактичного військового конфлікту в Індо-Тихоокеанському регіоні Сполучені Штати будуть дуже напружені, щоб виконати свої зобов'язання і задовольнити потреби членів Альянсу на цьому театрі дій. Цілком ймовірно, що за такого сценарію Європейське командування сил США (EUCOM) і Центральне командування сил США (CENTCOM) будуть змушені передати свої сили і засоби Індотихоокеанському командуванню сил США (INDOPACOM), а Європа, безумовно, не зможе розраховувати на швидке і масштабне підкріплення в разі одночасного нападу росії на територію НАТО.
Витрати на успішне стримування добре озброєного й аморального супротивника бліднуть у порівнянні з немислимими витратами навіть на успішну оборонну війну після її початку.
Будь-який аналіз, який намагається довести, що військовій загрозі з боку Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні чи з боку росії в Європі слід надати перевагу як найбільш вірогідній, упускає фундаментальний момент. Китай дуже зацікавлений у підтримці росії, щоб вона залишалася серйозною військовою загрозою в Європі, яка привертає увагу США і Заходу. Що ще важливіше, єдиний ймовірний сценарій, за якого росія може безпосередньо напасти на європейську країну НАТО, – це одночасне протистояння або фактичний конфлікт, в результаті якого американські війська будуть переважно зосереджені в Індо-Тихоокеанському регіоні. У разі такої військової конфронтації з Китаєм в середині або наприкінці 2020-х років, росія матиме сильний стимул скористатися єдиною в житті можливістю розбити НАТО, поки США не зможуть ефективно посилити Європу. До 2026-2028 років російська промисловість вже роками перебуватиме на стадії повномасштабного військового виробництва, що дозволить їй відновити свої дедалі більш загартовані в боях війська.
Європі слід не гаяти часу. Інвестиції в оборону приносять свої плоди лише через роки
Для стримування цієї паралельної загрози європейські країни, зокрема Велика Британія, повинні терміново інвестувати в значне збільшення виробничих потужностей для артилерійських боєприпасів, запасних частин і ракет ППО, необхідних для підтримки України в боротьбі, а також поповнити свої власні запаси, що небезпечно виснажуються. Європейські військово-повітряні сили, мають також швидко закуповувати спеціалізоване озброєння і приділяти серйозну увагу підготовці екіпажів, а також зосередитися на розвитку високотехнологічних засобів придушення і знищення засобів ППО противника (SEAD/DEAD). Нині вони майже повністю зосереджені в американських повітряних силах.
Надійна здатність відкинути російські звичайні збройні сили в Європі залежить від досягнення переваги в повітрі, оскільки європейські держави НАТО не мають достатнього потенціалу і фінансування для розгортання сухопутних військ і вогневих засобів наземного базування такого масштабу і якості, які необхідні для перемоги над росією. Для того, щоб не бути вкрай вразливими, коли або якщо швидке підкріплення з боку США буде малоймовірним, європейські ВПС повинні бути здатними колективно знищувати російські ЗРК, які наразі унеможливлюють досягнення переваги в повітрі над спірною територією Альянсу без американської кампанії SEAD/DEAD.
Масштабні інвестиції у виробництво боєприпасів і озброєнь вимагатимуть справжнього політичного лідерства, а також мужності і красномовства, щоб пояснити суспільству, яке не звикло до реальних військових загроз, чому такі інвестиції необхідні в той час, коли так багато інших державних служб відчайдушно потребують грошей. Однак Україна яскраво ілюструє, що витрати на успішне стримування добре озброєного й аморального супротивника бліднуть у порівнянні з немислимими витратами навіть на успішну оборонну війну після її початку. Історія свідчить, що мало хто починає війни, які, на їхню думку, будуть довгими або важкими, але багато довгих і важких воєн починаються тому, що одна сторона вважає, що інша не зможе запобігти швидкій перемозі. Отже, найближчою метою не обов'язково має бути повна спроможність негайно розпочати і виграти довгу війну з росією. Скоріше, мова має йти про те, щоб поставити оборону України на стійку основу й одночасно відновити західні запаси боєприпасів і техніки, а також потенціал придушення та знищення ворожого ППО (SEAD/DEAD), необхідний для того, щоб переконати росію в тому, що вона не зможе швидко і легко захопити територію Європи, якщо США і Китай почнуть бої.
Інвестиції в оборону приносять свої плоди лише через роки, і навіть якщо необхідні інвестиції будуть зроблені в короткі терміни, матиме місце відставання, перш ніж результати стануть помітні на передовій. Це робить небезпеку, яка потенційно може виникнути лише через кілька років – майже не за горами з точки зору оборонного планування. Процитуємо слова Вінстона Черчилля про нагальність переозброєння, сказані ним у Палаті громад 1936 року: "Чи буде час привести нашу оборону до ладу... або ж будуть записані жахливі слова занадто пізно?"
Джерело: RUSI
