Еволюція російської тактики і постійний тиск уздовж лінії фронту підштовхнули українські війська до оборони у 2024 році. Якщо Захід хоче підтримати Україну в боротьбі, він повинен відповідно адаптувати свою безпекову допомогу.
Протитанкова ракета Javelin коштує майже 200 тисяч доларів і здатна знищити один російський танк. Середній бойовий безпілотник з модернізованими датчиками та іншими модифікаціями коштує близько 2000 доларів і є однаково ефективним за більшості обставин. Отже, 200 тисяч доларів дозволять українцям придбати і розгорнути 100 безпілотників і завдати відповідної шкоди російській техніці. Представивши цю невідповідність на військовій конференції у Вашингтоні, присвяченій зростаючим проблемам вартості, масштабу і переваг систем озброєнь у грудні 2023 року, один із авторів поспілкувався з українським полковником, який висловив згоду з тим, що українським військовим потрібно переходити до дешевших і більш стійких підходів до перемоги над росіянами. Український олковник зазначив, що на початку війни дорогжчі системи, як-от турецький безпілотник TB2 вартістю 5 мільйонів доларів, були високоефективними і корисними. Однак росіяни пристосувалися до цієї системи, обмеживши її вплив за останній рік. Полковник також зазначив, що українці більше не використовують "Джавеліни", оскільки російська бронетанкова тактика змінилася.
Такий розвиток подій вказує на тривожну тенденцію. Починаючи з серпня 2021 року, мозкова команда з Міністерства оборони США провела інтерв'ю із сотнями військовослужбовців і політиків НАТО, Сполучених Штатів і України по всій Європі й у західних столицях. Останні інтерв'ю малюють картину війни, яка переходить у більш небезпечну фазу на тлі зростання розчарування між західними лідерами і президентом України Володимиром Зеленським. Зусилля з надання безпекової допомоги наразі перебувають під загрозою через низку політичних причин. Політики, планувальники й оператори, з якими ми спілкувалися, також говорять про зростаючу невідповідність між цією допомогою і потребами України – часто це результат повільних бюрократичних процесів, неприйняття ризику і організаційного опору цінним урокам двох років інтенсивної боротьби з російськими силами. Вони розповідають про реальність, яку дехто з нас бачив на власні очі – поля бою, дедалі більше заповненого безпілотниками і засобами радіоелектронної боротьби, що вимагає серйозних змін у тактиці, до яких не готова жодна західна армія. В основі проблеми лежить тенденція до того, що західна допомога відображає ту війну, яку воліли б вести західні політики і планувальники, а не ту, яку ведуть українські військові. Основна мета нашого проєкту і причина написання цієї статті – висвітлити цю реальність і вказати на кращий шлях.
Оскільки російсько-українська війна тягнеться вже третій рік, західні столиці дедалі більше занепокоєні наданням безстрокової допомоги Україні, особливо з огляду на те, що початково сильна громадська підтримка цієї допомоги зменшилася чи поринула в різні внутрішні питання, такі як дебати про прикордонний контроль у США та сільськогосподарські субсидії в Польщі. Лідери в Києві розчаровані як очікуваннями Заходу, так і обмеженнями щодо того, як українці мають захищати свою країну від російської агресії.
Українські війська вміло змусили росіян розтягнути лінії постачання й ускладнили свої логістичні операції. Така ситуація ускладнює для москви перемогу у війні маси, вогневої сили і виснаження. Інноваційна модернізація озброєнь, збільшення дальності дії повітряних і морських безпілотників, а також нова тактика дозволили українцям серйозно послабити російські бойові операції в Чорному морі вздовж східної лінії зіткнення і аж до Криму. Насправді, один із коментаторів дійшов висновку, що українська армія щонайменше втричі ефективніша за російську. Вправна українська стратегічна комунікація допомогла створити проукраїнські наративи на противагу російській пропаганді. Здатність розповідати про успішні військові операції України стала важливим інструментом, що підкреслює важливість західної безпекової допомоги для досягнення української перемоги.
У цій статті ми оцінюємо останній рік війни і те, що чекає на Україну в контексті західної безпекової допомоги. Ми висвітлюємо труднощі, недоліки та наслідки "стратегічного дезертирства" США. Ми тверезо оцінюємо ситуацію в Україні і прогнозуємо, що їй потрібно у 2024 році, щоб відбити болісний наступ росії. Майбутні потреби України зосереджені на п'яти питаннях:
- загальна стійкість України;
- цілеспрямований і ефективний план допомоги у сфері безпеки;
- підготовка надійної української оборони перед обличчям невблаганного російського наступу;
- диверсійні операції проти російської військової інфраструктури;
- розширення використання дешевшої і розумнішої автономної зброї.
2023 рік. Рік стратегічних вагань
Як зазначив Еліот Коен, "західним дипломатам потрібно припинити скиглити про Україну. Союзники можуть дратувати. Але спробуйте пережити вторгнення вашого сусіда, а всі інші читають вам нотації". Так само Філліпс О'Брайен визначив, як США на мікрорівні керують війною в Україні, неохоче надаючи необхідні системи озброєння набагато повільнішими темпами, ніж європейці. Наприклад, Сполучені Штати надали Україні 31 танк Abrams, але надіслали лише не модернізовані варіанти через побоювання, що технологія буде захоплена і використана росіянами. Натомість Велика Британія надала 28 танків Challenger 2, а різні європейські військові та канадці надіслали Україні понад 100 танків Leopard 2 з найкращими комплектуючими (датчиками, програмним забезпеченням тощо), щоб максимально підвищити їхню бойову ефективність для українців. Підхід США до України найкраще можна описати як стратегічне дезертирство: робити достатньо, щоб Україна не програла, але недостатньо, щоб допомогти їй перемогти.
Зовнішній тиск на Київ з вимогою досягти результатів за рахунок десятків мільярдів доларів, отриманих у вигляді військової допомоги, поставив його в парадоксальне становище, коли він змушений використовувати західну техніку і підготовку проти недооснащених і недонавчених, але добре окопаних російських військ. Крім того, росія має перевагу в повітряних силах, маючи значно більше гелікоптерів і штурмовиків. За кілька місяців контрнаступу влітку 2023 року українці відмовилися від західної тактики ведення бою, оскільки їм не вистачало повітряних сил для протидії російським військово-повітряним силам і засобам оборони. Критичним фактором, однак, була постійна нездатність концентрувати сили без виявлення. Ця реальність – продукт технологічних інновацій та організаційної адаптації, яку не було складно виявити нашій команді і, звичайно, українським військам на початку повномасштабного вторгнення – прирекла наступ на провал із самого початку.
На жаль, навіть якщо Україна отримає частину F-16 із 60 обіцяних на початку 2024 року, ці винищувачі американського виробництва не стануть "срібною кулею", насамперед тому, що українським пілотам знадобляться сотні годин нальоту, щоб стати досвідченими в бою. Так само, як і застарілі танки Abrams, українці отримають старі варіанти F-16 (востаннє модернізовані між 2003 і 2005 роками), яким бракує сучасної авіоніки, програмного забезпечення і датчиків, а найсучасніші ракети середньої дальності класу "повітря-повітря" не будуть поставлені до 2026 року. Отже, навіть із додаванням більшої кількості повітряних сил, українці не зможуть здійснювати достатню кількість вильотів F-16, щоб стримувати або збивати російські Ту-95, які атакують українські міста гіперзвуковими балістичними ракетами повітряного базування зі значної дистанції протистояння. Якщо Вашингтон хоче досягти кращих результатів, він повинен припинити зволікання з належною допомогою та озброєнням, як і з повчанням лідерів у Києві, щоб вони не перетинали уявні "червоні лінії", які визначені росією. Ненадання відповідної авіації позбавляє можливості досягти стратегічних цілей після того, як рішення про оснащення українців винищувачами F-16 стало політичним сигналом російському керівництву, що західні лідери принаймні готові випробувати цю російську "червону лінію" на міцність.
Відсутність західної авіації – лише один із недоліків допомоги у сфері безпеки. Значній частині техніки, що надходить в Україну, бракує критично важливих компонентів. Наприклад, понад 40 американських бойових машин піхоти Bradly прибули на фронт із розрядженими акумуляторами та поганою електропроводкою. Українці на передовій повідомили нам, що багато 155-мм гаубиць М777 прибули без необхідного обладнання для прицілювання. Відсутність належного технічного обслуговування і запчастин для ремонту ускладнює ситуацію: деякі українські військові розповідали нам про гвинтівки М-4 американського виробництва, які зламалися після тижня використання в окопах. Багатьох із цих проблем можна було б уникнути, якби сержанти, керуючись здоровим глуздом, перевіряли техніку перед тим, як відправляти її через кордон в Україну.
Перші два роки війни були пов'язані з розрізненим і нескоординованим, але швидким оснащенням української армії. Українці надмірно покладалися на західну техніку та підготовку, відкладаючи літній наступ до її прибуття. Навчання не тільки не було специфічним для українського театру військових дій, але й дало час росіянам зміцнити свою "лінію Суровікіна".
Зима змін. Що ми бачимо зараз
Британський офіцер, який тренував українців на самохідних артилерійських установках AS-90, сказав, що українці ведуть "кіберпанківську війну": окопна війна в стилі Першої світової війни та глибока оборона, але з ураженням противника, що залежить від технологій ХХІ століття, таких як дрони та зв'язок Starlink. Маневри загальновійськових навчань, що проводяться в Україні, – це попурі з доктрин і тактик, запозичених з Вікіпедії, YouTube, соціальних мереж, таких як Telegram, відеоігор, як-от War Thunder, і навчальних посібників США/НАТО/Радянського Союзу. Нещодавні кадри, на яких менша бойова машина Bradly перемогла набагато новіший російський основний бойовий танк Т-90М, продемонстрували українську винахідливість, як сказав український навідник-переможець: "Але оскільки я грав у відеоігри, я пам'ятаю все. І як бити, і куди. Я міг би зупинити його за будь-яку ціну".
Відсутність єдиної теорії щодо українського способу ведення війни має перевагу у вигляді гнучкості та швидкої адаптації. Але без специфічної української тактики, методів і процедур ефективність кожного бойового підрозділу стає залежною від особистостей та інтерпретацій того, наскільки командування місії може надати підлеглим повноваження виконувати завдання за власною ініціативою. Брак належним чином підготовлених українських штабних офіцерів перешкоджає плануванню та проведенню бойових місій. Західні програми професійної військової освіти можуть бути розширені для навчання штабних офіцерів за американською методикою прийняття військових рішень або британським методом оцінки бойової обстановки "7 запитань".
Інновації та адаптація в епоху кіберпанку роблять поле бою небезпечним для дорогих систем озброєнь і ще більш небезпечним для концентрації сил, які необхідно збирати для ефективних (контрнаступальних) операцій. Наприклад, один український офіцер зазначив, що "погана погода є великою проблемою для наступу на росіян", але "брак боєприпасів є найбільшою проблемою" навколо Роботиного, де середньостатистична бригада може вистрілити лише близько 80 мінометних і артилерійських снарядів на день. Через російські засоби радіоелектронної боротьби більшість "розумних" артилерійських снарядів, наданих Заходом, погіршують свої характеристики. Таке російське глушіння також перешкоджає зв'язку між українськими підрозділами, зменшуючи можливості командування й управління та підриваючи їхню здатність проводити маневри загальновійськовими силами, яких західні військові радники навчали їх раніше на базах по всій Європі.
Поява і поширення дронів з видом від першої особи (FPV) (відомих як "дрони-смертники або камікадзе") з удосконаленими датчиками призвела до того, що як українці, так і росіяни використовують їх для знищення локальних позицій. Загроза від безпілотників FPV настільки висока, що українці "намагаються поширити практику ураження операторів БПЛА". Як розповів нам один український мисливець за дронами, "БПЛА дешевий, пілот БПЛА – це місяці навчання... ми називаємо це "вбивати розумних росіян". Це свідчить про альтернативний підхід до виснаження, оскільки українські сили змушені менше атакувати російську масу, а більше – розумних людей.
Два роки війни виснажили українські війська на передовій. Досвідченіші війська, такі як 47-ма механізована бригада, вели інтенсивні бої без перепочинку. У червні 2023 року 47-ма – одна із "західноєвропейських" бригад, провела жахливий бій під Малою Токмачкою, втративши, зокрема, кілька Bradly та танків Leopard. Коли в середині жовтня росіяни розпочали масований наступ на Авдіївку, 47-ма була відправлена на захист. Командування відправило цих солдатів, які повинні були відновлювати сили після літнього контрнаступу, на захист від того, що могло стати найбільшим російським наступом з початку війни. Багато громадських активістів, які добровільно допомагають цим українським підрозділам на фронті, також дедалі більше виснажуються, отримують поранення та/або у них закінчуються гроші.
Багато хто на Заході помилково вважає, що росія має недорозвинену армію радянського зразка, побудовану за принципом "згори донизу". Спадщина має значення, але так само важливими є здатність до адаптації і прагнення до інновацій. росіяни подвоюють "м'ясні атаки", подібні до доктрини "людської хвилі" радянського генерала Жукова під час Другої світової війни, безперервно тиснучи на великих ділянках фронту й одночасно атакуючи в Адвіївці, Куп'янську, Лимані та Бахмуті. Наприклад, росія використовує десантників для тиску на плацдарм українських спецпризначенців, що зароджується через Дніпро біля села Кринки. Цілком ймовірно, що рф відчуває втому України і повільно нарощує тиск, поки щось на фронті не дасть збій. Вона поглинає втрати військ, подвоюючи свою стратегію виснаження. Що ще гірше, оскільки кремль здійснює агресивні спроби мобілізувати сили, включно з частковою мобілізацію резервістів, криптомобілізацію, вербуванням ув'язнених і найманців з Африки та Близького Сходу, Україна потерпає від втрат у військах. Спроби Києва збільшити призов суперечливі, але необхідні, оскільки в одному з інтерв'ю було зазначено, що українці можуть втратити понад 70% свого бойового досвіду з 2022 року.
Новий рік, нові битви. Захід повинен припинити зволікати
Відновлення української наступальної кампанії у 2024 році є малоймовірним. Спочатку Україна повинна набрати і підготувати достатню кількість бійців, а Міністерство оборони має належним чином оснастити та озброїти їх для успішних оборонних операцій, зокрема забезпечити достатню кількість повнопривідних транспортних засобів для пересування українських військ на фронті. Багато українців розповідають нам, що змушені покладатися на пожертви від волонтерських груп, таких як NAFO. Західне озброєння має зростати разом із західною підготовкою, яка відповідає українізованому способу ведення війни і швидко мінливій російській тактиці ведення бойових дій на полі бою. Наразі росія випускає в п'ять разів більше артилерійських снарядів на місяць, ніж Україна, і здійснює масовані ракетні обстріли українських заводів, що виробляють боєприпаси, снаряди, порох і безпілотники. Однак не факт, що кремль продовжуватиме посилати тисячі росіян (і найманців) на смерть у безглуздих лобових атаках. Навіть якщо ці "м'ясні атаки" триватимуть, виснажені в цій битві, більш професійні елементи російської армії не збираються вести цю війну бездумно.
Успіх України у 2024 році і надалі залежить від загальної стійкості, раціоналізованого плану західної безпекової допомоги та розбудови оборонних позицій, здатних протистояти російським "м'ясним" атакам і дедалі більш інноваційним щогодинним атакам безпілотників. Нижче наведені деякі практичні шляхи, які допоможуть досягти цих цілей.
- Необхідно визначити інфраструктуру та установи, вразливі до постійних кінетичних і некінетичних російських атак, і зробити їх більш стійкими до них, щоб люди і процеси могли витримати постійні російські бомбардування, кібератаки та інформаційну війну. Без такої стійкості українські громадяни і лідери можуть втратити волю до опору, а західні прихильники можуть переглянути свою економічну і військову допомогу.
- Застарілий західний спосіб навчання українців маневруванню загальновійськовими силами та надання застарілих систем озброєнь часів Холодної війни потребують значних змін. Коаліція з 51 країни-члена, що підтримує Україну, повинна хотіти більшої віддачі від своїх грошей – так само, як і українці. Це означає, що західні інструктори і радники мають постійно оновлювати і модернізувати програми навчання для поля бою, з яким стикаються українські солдати. Захід повинен надавати більш професійну військову освіту українським офіцерам і старшому рядовому складу, щоб допомогти їм перевершити росіян у мисленні й воювати з ними. Нинішні зусилля Заходу з навчання українських військових занадто малі та запізнілі.
- Збройним силам України необхідно інвестувати в стійку оборону, і західна допомога в цьому питанні була б корисною. Це означає барикади, окопи, мінні поля і засоби протидії безпілотникам, щоб протистояти російським нападам, поки Україна відновлює більш боєздатну армію.
- Україна повинна продовжувати диверсійні операції, які завдають шкоди російській критичній інфраструктурі, такій як Транссибірська залізниця та енергетична інфраструктура, щоб підірвати російське військово-промислове виробництво. Непряма західна підтримка цих операцій буде пов'язана з проблемами в управлінні ескалацією, але вона має надати можливості порушити рівновагу російського фронтального підходу так, щоб мінімізувати українські втрати.
Остаточний хід війни залежить від того, яка сторона освоїть нову технологію в масштабах, створюючи достатню масу, щоб зламати "волю до боротьби" сил супротивника. Для виходу з патової ситуації на користь України потрібен дешевий та інноваційний спосіб розмінування сотень метрів російських мінних полів, а також простіші й менш ризиковані способи зачистки російських окопів та ешелонів оборонних позицій. З огляду на наші численні дискусії з учасниками бойових дій, для ефективного виконання цього завдання необхідно виробляти і запускати щонайменше 10 тисяч автономних повітряних, наземних і морських дронів на тиждень з необхідними датчиками, штучним інтелектом і вогневою потужністю, щоб проривати російські лінії і підривати бойовий дух росіян. Такий штучний інтелект дозволить безпілотникам бути невразливими до перешкод, оскільки вони самостійно вирішуватимуть, кого і що атакувати.
Декому може здатися неетичною пропозиція допомогти українцям у створенні дешевих автономних безпілотників. Критикам слід нагадати, що якщо росія опанує застосування тисяч дешевих дронів-"камікадзе", які використовують штучний інтелект для наведення на ціль на полі бою, як вона зараз намагається зробити, українці заплатять високу ціну за програш у війні, а моральна пихатість західних столиць і університетів зі слонової кістки стане співучасником цієї стратегічної поразки. У будь-якому разі, ця війна випускає "кота в мішку", коли йдеться про інновації на полі бою і появу "розумної зброї". Захід повинен припинити зволікати і взяти на себе зобов'язання допомогти Україні, щоб росія не опанувала кіберпанквійну першою.
Джерело: RUSI
