Дональд Трамп зруйнував надії на спокійний серпень у Вашингтоні. Нові мита на імпорт з країн, серед яких Швейцарія та Індія, а також несподіваний саміт Трампа з путіним минулої п'ятниці демонструють здатність президента США захоплювати та відновлювати ініціативу, потрапляти на перші шпальти газет, створювати хаос і насолоджуватися ним.
Такий підхід є не лише частиною його комунікаційної стратегії. Він фундаментальний для нього у міжнародних відносинах. Для інших національних лідерів постійне очікування такої поведінки має свою ціну, насамперед у втраті будь-якої ініціативи.
Оскільки найближчі місяці обіцяють нові потрясіння, а Генасамблея ООН не за горами, політикам варто винести уроки з цього шаленого літа і перестати дозволяти Трампу заставати себе зненацька несподіваними заявами. Потрібен новий підхід, щоб повернути ініціативу й усвідомити: прагнення завоювати прихильність президента США може бути корисною тактикою, але не є стратегією.
Зміщення термінів та угоди без деталей
Коли йдеться про торговельну політику Трампа, гарантій майже немає навіть для тих, хто оголосив про домовленості. Ще у квітні вважалося, що "мита Дня визволення" встановлять норми нової ери міжнародної торгівлі. Але оголошена тоді структура постійно змінюється. Схоже, сама ця мінливість і є новою нормою.
За 90-денним призупиненням мит було оголошено про укладення низки торговельних угод із півдюжиною основних економічних партнерів. Але опубліковані тексти були радше рамками, ніж угодами. В оприлюдненому 21 серпня тексті угоди з ЄС йдеться про неї як "перший крок у процесі, який можна буде розширювати з часом". Переговори з Токіо тривають навіть із таких ключових питань, як те, які сектори підпадають під які збори. Це лише підсилює відчуття, що коли адміністрація Трампа оголошує "остаточні" тарифні ставки, вони насправді не остаточні. Дедлайн для комплексної угоди з Пекіном постійно відкладається, навіть попри те, що Білий дім оголошує про угоди та домовленості з різними секторами та компаніями. У Бразилії та Індії мита підняли до 50%, причому у випадку з Бразилією – з причин, які здаються суто політичними.
Ставлення Трампа до Індії, яку він, як і американські президенти протягом трьох десятиліть до нього, раніше намагався залучити як союзника, відображає його прагнення хаосу, відмову від розмежування політики та економіки, а також прагнення до короткострокових перемог. У цьому випадку бажаною перемогою є мирна угода між Україною та росією. Політика Білого дому щодо цієї війни була настільки ж хаотичною, як і щодо торгівлі.
Спостерігачі спочатку переконалися, що нав'язана Трампом поразка України є неминучою. Згодом дехто почав вірити, що Трамп змінив свою думку. 14 липня він погрожував ввести 100-відсоткові вторинні мита на країни, які купують російську нафту, якщо мирна угода не буде укладена протягом 50 днів.
7 серпня він оголосив про введення 50-відсоткових мит для Індії, але не для Китаю та Туреччини, інших найбільших покупців російських вуглеводнів. Після саміту з путіним 15 серпня він знову змінив позицію, підтримавши підхід путіна "переговори перед перемир'ям" і відмовившись від 100-відсоткових тарифів, водночас так і не скасувавши мита для Індії.
Поки світ стежить, у якому напрямку рухатимуться переговори щодо України, а увага вже переключається на зустріч Генасамблеї ООН у Нью-Йорку у вересні, спостерігачі, найімовірніше, зрозуміють: навіть у найсухіших сферах міжнародних відносин можна знайти ґрунт для прагнення президента США домінувати на світовій арені.
Міжнародні організації
США вже вийшли з Паризької кліматичної угоди, Всесвітньої організації охорони здоров'я та фінансування глобальних програм планування сім'ї, з Ради ООН з прав людини та Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям – після шокуючого закриття Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та зникнення разом із ним понад 80% американської допомоги розвитку. Але міжнародні організації, ймовірно, виявлять, що їхні відносини з адміністрацією все ще не врегульовані.
Чиновники адміністрації вже направили до Конгресу пропозицію бюджету на 2026 рік, яка передбачає різке скорочення фінансування МВФ і повну відсутність внесків для основного бюджету ООН, більшості агентств ООН та ОЕСР. Тим часом обіцяний огляд і рекомендації щодо кожної міжнародної угоди та організації, де США є учасником, так і не оприлюднені. Це тепер висить над Генасамблеєю ООН у вересні, немов рушниця, виставлена в першій дії чеховської п'єси.
Уроки для політиків
Дотепер національні лідери намагалися впоратися з постійною невизначеністю, дотримуючись підходу, який перед самітом на Алясці підсумував колишній речник путіна Сєргєй Марков: "Я думаю, що путін може зробити невеликий подарунок Дональду Трампу, щоб утримати його в мирному процесі".
Деякі лідери використовували подарунки, щоб завоювати певну прихильність Трампа і захистити себе від найгірших наслідків раптових змін у політиці. Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер запросив його на другий державний візит, особисто вручивши лист від короля; Катар подарував літак Boeing 747, який використовуватиметься як Air Force One. Такий підхід є логічним для Трампа, який навіть поступки ЄС у переговорах щодо тарифів назвав подарунками.
Вважається, що президент Трамп цінує такі публічні, особисті жести, а їх надання допомагає урядам уникнути принизливого "гарячого крісла", яке цьогоріч досі займали такі особи, як президент України Володимир Зеленський, президент Південної Африки Сіріл Рамафоса, а тепер навіть прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді.
Питання для лідерів, які стикаються з іще трьома роками адміністрації Трампа, полягає в тому: наскільки стійким може бути такий підхід, враховуючи гарантовану непередбачуваність політики США? І що робити, коли в їхніх нагальних національних інтересах потрібно самим задавати порядок денний, а не залишати це на розсуд Білого дому?
Мета президента Трампа не в тому, щоб вивести США зі світових справ, а у тому, щоб чинити значний вплив із меншими витратами і більш відчутними вигодами для себе та своїх пріоритетів.
Оскільки країни планують просувати визнання палестинської державності на Генасамблеї, а також з огляду на майбутні значні скорочення бюджету ООН з боку США, лідери повинні переоцінити своє ставлення до Сполучених Штатів. Протистояння з Трампом несе значні ризики. Але так само ризикованим є й уникнення конфронтації: втрата ініціативи, довгострокової стратегії, цілей поза суперництвом з Трампом, а також потенційно партнерств і альянсів, які надають малим країнам вагу великих.
Чи зможуть світові лідери вирватися з циклу хаосу та реактивності? Чи здатні вони присвятити свій час і ресурси для побудови коаліцій, зміцнення інституцій і просування власних пріоритетів, не чекаючи на кроки Вашингтона, і, якщо необхідно, кидаючи виклик Трампу? Вересень обіцяє стати серйозним випробуванням.
Джерело: Chatham House
