Замміністра екології про "водну" політику
Знаходячись на кухні чи у ванній кімнаті ми, не задумуючись, повертаємо водопровідний кран: вам на руки чи в склянку ллється прозора, чиста вода. Така собі побутова щоденна подія. Що в цьому дивного? Водночас, чому ж так важко переносити часи відсутності води в крані: відразу запахи з туалету, гори немитого посуду… В ці години кожен з нетерпінням чекає, коли ж хлорування (ремонт) закінчиться і воду включать знову.
Ніхто в цю хвилину не задумується над тим, що це звичне слово "включать" означає те, що нам з Вами нададуть доступ до найбільшого блага людської цивілізації – питної води. Адже саме так визначили питну воду останні Всесвітні саміти ООН зі сталого та відновлюваного розвитку (в 1992-му, 2002-му, 2012-му роках). А не даремно серед Цілей розвитку людства у третьому тисячолітті забезпечення доступу людини до безпечної питної води є чи не найважливішою.
Кожна держава, яка хоче досягти вказаної цілі має запровадити так звану "водну" політику. Адже між прісною водою, яка знаходиться в річках, озерах, під землею, у хмарах на небі, в снігу, льодовиках, тощо, та тією водою, що тече з нашого крана стоїть великий шлях трансформації природної води в продукт (товар) відповідної якості – питну воду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Брудна вода і загазованість повітря допомогли Києву стати найбруднішим європейським містом
Індустріалізація, розбудова сільського господарства, урбанізація призвели до такого забруднення водних об’єктів, внаслідок якого вони втратили свою саму головну здатність – перестали буди джерелом безпечної питної води. Саме, тому, задля її безпечності і відповідної якості, питну воду готують різноманітними методами.
Саме тому, державна "водна" політика, насамперед, має спрямовуватися на збереження і відновлення природних водних об’єктів (струмків, річок, озер, підземних вод, морів, тощо) і передбачати інтегроване управління водними ресурсами за басейновим принципом.
Адже, наприклад, якість води у річці Дніпро напряму залежить від того, що діється в межах його водозбірного басейну. Не секрет, що Дніпро найбільш забруднений у південній частині (Запорізьке й Каховське водосховища), а причиною цього є діяльність індустріальних гігантів, що знаходяться в містах Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Нікополь, Марганець та ін. Стан водойми є похідною від залісненості (площа лісу) басейну, стану ґрунтів (співвідношення природних ландшафтів до площі ріллі та інших сільськогосподарських угідь), розробки корисних копалин, забруднень (скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, викидів забруднюючих речовин у атмосферу і розміщення відходів), що надходять в навколишнє середовище внаслідок промислового та сільськогосподарського виробництва.
Якість водних ресурсів є інтегрованим показником усього, що відбувається у водозбірному басейні річки чи озера. Саме тому, Водна рамкова директива ЄС (2000/60/EС) говорить про необхідність введення в систему державного управління інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом. На жаль, цей важливий принцип до цього часу не впроваджений в Україні, він лише задекларований в Водному кодексі України та Законі України "Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року".
По суті, таку "водну" політику в Україні зараз визначає Кабінет Міністрів України, делегуючи свої повноваження насамперед Міністерству екології та природних ресурсів (і підпорядкованих йому Державної служби геології та надр, Державного агентства водних ресурсів, Державного агентства екологічних інвестицій, Державної екологічної інспекції України), Міністерству охорони здоров’я, Міністерству регіональної політики, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерству аграрної політики і продовольства (і підпорядкованих йому Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Державного агентства земельних ресурсів, Державного агентства лісових ресурсів, Державного агентства рибного господарства, Державної інспекції сільського господарства) та ін.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В українських річках масово гине риба
Здавалось би, що є кому відповідати. Проте виходить, як у відомому анекдоті, коли в ательє є вузькопрофільні спеціалісти, які окремо відповідають за рукава, комір, кишені, але за увесь костюм не відповідає ніхто, аналогічно за кожний природний ресурс у басейні Дніпра, відповідає якесь окреме міністерство, агентство чи служба, тоді як за стан водного басейну не відповідає ніхто.
Сьогодні є нагальна потреба у формуванні органів управління для кожного водного басейну України. Такі органи повинні відповідати за регулювання забруднення водойм, розподіл і використання усіх природних ресурсів (водних, рослинних, тваринних, лісових, мінеральних), що знаходяться у басейні, визначати пріоритетні проблеми басейну, формувати плани управління водним басейном, формувати програму заходів щодо екологічного оздоровлення басейну тощо.
Лише такі європейські підходи з формування державної "водної" політики дозволять забезпечити необхідну якість води у джерелах питного водопостачання, яка в свою чергу визначатиме те, які зусилля і кошти затратить держава для перетворення (трансформації) природної води в питну воду - товар, що відповідає вимогам безпеки і має задовільну якість. Приклади таких позитивних зрушень вже є в Німеччині, Голландії, Франції та інших країнах.
Оригінал: blogs.ukrinform.gov.ua/blog/igor-vildman
