Боротьба за боєприпаси: Як Захід може допомогти Україні у війні – Forbes
Не секрет, що артилерійська битва в Україні перетворилася на битву за те, в кого буде більше ресурсів. Захід, намагаючись відправляти Києву щонайменше 200 тисяч 155-мм снарядів на місяць, використовує старі запаси і навіть вивчає ідею відновлення снарядів, термін придатності яких вже закінчився.
Це все цілком життєздатні кроки. Але західній інфраструктурі виробництва боєприпасів буде важко розширити свої масштаби у 2024 році. А все, що було вироблене вручну після закінчення Холодної війни, варто ретельно перевірити. Виробництво має ключове значення.
Про це пише в статті для Forbes директор і засновник консалтингової компанії Themistocles Advisory Group Крейг Хупер.
Він нагадує, що США планують випускати щонайменше 100 тисяч 155-мм снарядів на місяць з 2025 року. Це означає, що завдання Європи - наростити внутрішнє виробництво таких снарядів на 150% у наступні 12 місяців. Це важке завдання.
"Щоб перемогти росію у виробничій боротьбі, Захід повинен дослідити усі шляхи прискорення постачання снарядів на фронт. І хоч заглиблення в старі запаси і відновлення прострочених боєприпасів можуть запропонувати певне полегшення для Києва, союзники України можуть зробити більше для прискорення виробництва, очистивши свої артилерійські виробничі процеси від непотрібних і зайвих вимог", - вважає автор.
Надмірні вимоги - це велика проблема. Щоб досягти максимальних безпеки, терміну зберігання і ефективності кожного снаряда, конструкція західних артилерійських боєприпасів стала надто складною. А на додачу до і без того складних інженерних вимог, зброя повинна відповідати ще й цілій низці специфічних державних критеріїв.
Будь-яка перевага від ретельних західних вимог до механічної обробки боєприпасів чи інших трудомістких етапів виробництва, швидше за все, нівелюється тяжкими польовими умовами реальної війни.
"Іншими словами, точна обробка боєприпасів не має особливого значення, коли снаряд потрапляє у ствол гармати, яка за мирних часів вже давно була б відправлена на звалище", - пояснює автор.
Західні боєприпаси також розраховані на тривале зберігання. Довгий час велика війна в Європі вважалася "немислимою". Тож Захід не розраховував на часте використання артилерії і прагнув забезпечити довготермінову стабільність боєприпасів. Тривала надійність і легке виведення з експлуатації після довгого зберігання домінували у західних вимогах до снарядів.
Ці пріоритети мирного часу були правильними для армій, у яких не було жодних проблем. Довговічні, стабільні запаси боєприпасів - це чудово. Але в умовах, коли нещодавно виготовлені снаряди прибувають на фронт і використовуються впродовж декількох днів, деякі функції безпеки і зберігання можна відкинути, якщо вони роблять виробництво більш тривалим або дорожчим.
"Прискорення виробництва боєприпасів або швидка зміна конструкції з метою підвищення летальності може не сподобатися військовим бюрократам у тилу. У склеротичних системах закупівель зміни відбуваються лише після років непотрібних досліджень, дебатів та ігор. Простіше кажучи, потрібне безжальне лідерство, щоб виявити і скоротити вимоги, які в запалі бою вже не актуальні", - вважає автор.
Він наголошує, що зараз пріоритет - це здешевлення і вища швидкість виробництва боєприпасів, принаймні це точно стосується артилерійських снарядів загального призначення. Все, що менше цього, лише допоможе росії.
