Верона. Місто мармурових тротуарів

07 травня 2012, 10:53

Фото: tutbuv.com

Верона стала легендарним містом після того, як саме сюди переніс дію старої легенди про трагічне кохання Вільям Шекспір. З того часу романтичний настрій трагедії Ромео та Джульєтти, а також закохані туристи не полишають місто.

У блозі mr-brut.livejournal.com івано-франківський журналіст Вадим Войтик поглянув на Верону з історичного боку:

"Верона. Частина перша, історична"

На місці Верони люди поселились так давно, що вже й забули коли. Однак власне місто — однозначно римське, можна сказати що ровесник нової ери. За століття місто прибирали до рук готи, візантійці, французи, австрійці, аж поки тут не запанував італійський уряд.

Верона туристична славиться трьома принадами: стінами, амфітеатром та Джульєттою. Тож про всі по порядку.

Зубці стін багатьох італійських фортифікацій мають характерну форму ластівчиного хвосту. Аналогічно оздоблені стіни московського Кремля. Це й не дивно, адже російську твердиню будували італійські архітектори.

Обстінений навіть міст через річку Адидже (фото з Вікі).

Мури рясніють численними баштами. Вхід до окремих частин міста — через ворота. Дожили навіть кілька римських брам. Щоправда на наступному фото брама якраз середньовічна — Порта Нуова — Венеціанського періоду.

Символом римської епохи є амфітеатр, побудований приблизно в 30-му році н.е. Це третя за розмірами арена після Колізея та Капуї. Стадіон вміщував до 30 тисяч глядачів — лише трішки менше від надсучасної Донбас-Арени. Та й за іншими параметрами аміфтеатр цілком співставимий з нинішніми стадіонами.

В римську епоху на його гігантській арені відбувались гладіаторські бої та циркові вистави. В середньовіччя — приблизно те саме: палили єретиків. В наші дні арену продовжують використовувати, але для цілком мирних оперних вистав.

Оздоблена рожевим мармуром арена колись була на околиці. Однак дуже скоро її обступило середньовічне місто.

Втім, площу перед веронським колізеєм не забудували, як би це зробили вітчизняні архітектори. Навпаки, прикрасили сквером. П’яцца Бра — найбільший майдан Верони. Головний вхід на площу — через Портоні дела Бра епохи панування міланського роду Вісконті (це вони на першій фото).

Скверик прикрашає кінна статуя Віктора Еммануїла I, короля П’ємонту що став першим королем об’єднаної Італії.

За спиною Емануїла — палаццо Барб’єрі. Раніше це були казарми, а нині — мерія Верони.

Будинки на площі.

Табернакль (дарохранительниця) Богородиці.

На відміну від амфітеатру деякі вулиці досі зберегли мармурове мощення. Недосяжний рівень дорожнього покриття для сучасної України.

Вузькі вулиці Верони мають свою геометрію.

І взагалі, романтики бачать на карті Верони серце — символ кохання. Окреслене руслом Адідже та парковою смугою.

Як ви розумієте, ми на шляху до дворика Джульєтти. Та спершу про Верону часів Скалігерів. Ця династія правила Вероною 125 років (XIII-XIV ст.). Формальні намісники поступово набули напівкоролівського статусу, підкоривши не лише навколишні села, але й Падую, Тревізо, Віченцу.

Фактично Скалігери створили власну міні-державу зі столицею у Вероні. Побічним ефектом могутності була як правило насильницька смерть більшості правителів. Деякі з нащадків роду не встигали стати правителями, бо їх вбивали власні татусі. Коротше кажучи, часи були не дуже. Однак Верону Скалігери піднесли за що їм і досі честь і слава.

Саме за їх панування Верона почала розбудовуватись за планом. Найвеличнішою будівлею часів Скалігерів є Великий палац. Фактично фортеця з трьома великими кутовими баштами.

В центрі внутрішнього дворика палацу — статуя Данте.

В 1387 році лафа закінчилась. Про вигнаних з міста Скалігерів нагадують так звані арки — надгробки. Серед можновладців вважалося крутим бути похованим у висячих гробівцях.