І битва. З відтермінованим гепі-ендом. Розорення Києва Андрієм Боголюбським, ХІІ вік
9 березня 1169 року війська коаліції смоленських Ростиславичів і сіверських Ольговичів на чолі з володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським розпочали облогу Києва, яка тривала три дні, доки Великий князь Київський Мстислав Ізяславич з братом Ярославом Луцьким, єдиним, хто прибув на допомогу, не в змозі його захистити, залишив місто.
12 березня військо Боголюбського увійшло у Київ, який піддало небаченому доти спустошенню. Київський літописець пише: «І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в'язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина,— і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої Богородиці оберіг його од такої біди».
Але царювати йому довелося менше року. Мстислав, зібравши війська на початку 1170 року, пішов на Київ. Після його смерті, що наступила внаслідок хвороби влітку 1170 року, його справу продовжили двоюрідні брати, князі Ростиславичі. До речі, Андрія Боголюбського у Суздалі згодом вбили його колишні союзники. А нова суздальська влада перестала втручатися у справи Києва.
ІІ битва – героїчна як лютий-березень 2022 року. Битва під Оршею, ХVІ вік
8 вересня 1514 року союзне військо Великого князівства Литовського і Польського королівства на чолі із князем Костянтином Острозьким, розбило московську армію, яку очолював воєвода Іван Челядніним. На початку XVI століття московія висунула претензії на території України та Білорусі, які тоді входили до складу Великого князівства Литовського. Але активні дії почалися у листопаді 1512 року, коли цар Василій ІІІ без оголошення війни (напевно теж назвав це спецоперацією) розпочав наступ на Велике князівство Литовське. Після трьох кампаній, що тривали два роки, облога Смоленська, який входив до Литовського і Польського королівства, призвела нарешті до здачі міста 29 липня 1514 року. Це була єдина перемога московської армії.
Загалом, місто здали через те, що з 1512 року польська шляхта не бажала воювати, а грошей найняти армію у Польського короля і Великого князя Литовського Сигізмунда І не було. Натомість Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький мав під рукою українські полки з Волині та Поділля та кримських татар у союзниках. Але вийти на московський фронт заважала Білгородська орда, що стояла на шляху.
Тож після здачі Смоленська польська шляхта погодилася воювати і у серпні 1514 року у Мінську польське та литовське війська об'єдналися. Чисельність об'єднаних сил була близько 25 тисяч чоловік, які включали 5 тисяч важкої кавалерії, 3 тисячі важкої піхоти і кілька важких гармат, проти 40 тисяч кінноти московського війська. Військо повів гетьман Костянтин Острозький, і 7 вересня воно досягло Дніпра в районі Орші. Московське військо містилося навпроти, на іншому березі Дніпра. Наступного дня гетьман Острозький переправився через Дніпро. Історики вважають, що московський конюх Челяднін, який стояв на чолі війська розраховував виключно на чисельну перевагу, хоча за якісним складом його війська поступалися. Загалом це була та ще паскуда. Кар'єру створив перебігши з послів Сигізмунда І до московського царя Василя ІІІ, в якого за заслуги за депортацію новгородців у московітські землі (перша в історії російської імперії депортація) був призначений царським намісником у Пскові. А за безчинства у Пскові був розжалуваний та відправлений на війну у "штрафбат".
Натомість князь Костянтин Іванович Острозький вже мав славу визначного полководця. Сучасники називали його "руським Сципіоном". Але допомогла князю не лише тактика, але й розбрат у московитів. Князь Михайло Булгаков, який командував часткою війська та не визнавав конюха Челядніна, без узгодження атакував польсько-литовське військо, але був розбитий внаслідок контратаки. Та сама історія була з іншою частиною війська, де поляки імітували відступ, але зробили засідку. Коли більша частина полків достатньо заглибилися, в бій вступили гармати.
Челядніна та Булгакова полонили, військо втратило 30 тисяч "двохсотими" та 5 тисяч потрапили у полон. А князь Острозкий був назван папським легатом у Польщі найкращим воєначальником: "він 33 рази ставав переможцем на полі битви, а в бою він не поступається хоробрістю Ромулу". Помер князь у 1530 році у 70-річному віці, а похований у Києво-Печерській лаврі. Ще два цікавих факти: у 2017 році іменем Великого Гетьмана Костянтина Острозького Україна, Литовська Республіка та Республіка Польща назвали багатонаціональний підрозділ Литовсько-польсько-українську бригаду. А з 2018 року ім'я князя Костянтина Острозького носить 30-та окрема механізована бригада ЗСУ (ОК "Північ").
ІІІ битва, національно-визвольна. Московсько-українська війна та битва під Конотопом, ХХVІІ вік
Точилася ця війна лише рік з 21 вересня 1658 року по 17 жовтня 1659 року, між Гетьманщиною, на чолі з гетьманом Іваном Виговським, та московським царством. А тепер чергова аналогія. Московія у той час прагнула стати наймогутнішою країною на сході Європи та у православному світові загалом, бажала загарбати українські землі. Гетьманщина навпаки, прагнула зміцнити свою власну державність.
Але активна фаза війни тривала кілька місяців. Наприкінці березня 1659 року 100-тисячна московська армія на чолі з князем Трубецьким рушила в Україну. 20 квітня її зупинили під Конотопом козаки Чернігівського й Ніжинського полків під командуванням ніжинського полковника Гуляницького. Майже два місяці поки козаки в облозі тримали оборону (Донецькі кіборги, азовці у Маріуполі) Іван Виговський готувався до вирішального бою: домовився з кримським ханом про підтримку 40-тисячного ординського війська і таким чином наростив військо до 60 тисяч.
Головна битва відбулась 28 червня 1659 р. в районі с. Сосновки під Конотопом. Вона закінчилась поразкою московського війська та поступками московського царя Олексія. Але Українській державі було заподіяно іншої непоправної шкоди. Під час війни московський посланець Г. Ромадановській всіляко схиляв невдоволених козаків до непокори Виговському та обрати собі нового гетьмана. Це призвело до започаткування руйнівної традиції багатогетьманства. Одразу після битви під Конотопом вибухнуло антиурядове повстання, яке тривало при активному втручанні московських посланців. Вони "підігрівали" невдоволення українського народу та одночасно розгорнули новий "визвольний" наступ на українські землі.
ІV битва. Сумна історія, що вкотре демонструє ницість московитів. Руйнування запорізької січі, ХХVІІІ вік
На Зелені Свята 1775 р. було знищено Запорозьку Січ. Ця сумна подія стала кроком до ліквідації автономії України і загарбництва українських земель до складу російської імперії.
Катерина ІІ не бажала терпіти "державу в державі", побоювалася можливого союзу Січі з Кримським ханством, які могли б зняти окови росії. А російські вельможі прагнули захопити родючі землі і природні багатства Запорожжя.
Воєнна операція проти Запорізької Січі готувалася у цілковитій таємниці, із залученням великої кількості війська, основу якого складали частини 1-ї російської армії, що поверталися з російсько-турецької війни. В кінці травня 1775 р. 8 полків кавалерії і 10 полків піхоти, 20 гусарських ескадронів, 17 пікінерських і 13 ескадронів донського козацтва - 45 тис. осіб під командуванням генерал-поручика Петра Текелія вирушили з фортеці Св. Єлизавети на Січ. Лівобережні запорозькі паланки повинні були захопити війська генерал-поручика Олександра Прозоровського.
Тоді закінчилася російсько-турецька війна, яку москві допомогли виграти запорожці, тож Січ була виснажена. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Натомість у Текелія було 8 полків кавалерії і 10 полків піхоти, 20 гусарських ескадронів, 17 пікінерських і 13 ескадронів донського козацтва - загалом 45 тисяч вояк. Січ же охороняв гарнізон у 3000 осіб. Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.
15 червня російські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.
На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Катерини ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації «Новоросії», як стало називатися степове Причорномор’я. Після ліквідації Січі більша частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.
V битва, що тривала понад 15 років та без якої не було б Дня незалежності України. Боротьба УПА
Першим боєм УПА вважається засідка сотні Григорія Перегіняка 20 січня 1943 р. на колону німецької поліції та власівців поблизу с. Городець Володимирецького р-ну. Було вбито 4 німецьких поліцейських, 1 українського шуцмана, гебітскомісара Сарненського р-ну, власівці втекли з поля бою. В наступному бою ця сотня напала на райцентр Володимирець в ніч на 8 лютого 1943 р. з метою звільнення арештованих ОУНівців. Містечко обороняли 30 німецьких жандармів, 70 російських козаків та 80 узбеків. Результати бою: вбито 3 козаків і 4 німців, 6 козаків після допиту страчено в лісі неподалік Володимирця. Визволено з ув’язнення провідника "Діброву", захоплено 20 карабінів, 65 ковдр і багато амуніції. Втрати сотні становили 1 вбитого і 2 поранених.
На Нюрнберзькому процесі був оприлюднений документ Айнзацкоманди - наказ до всіх постів на території України, у якому, зокрема йшлося: "Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхкомісаріаті (Україна) з метою створити незалежну Україну. Всі функціонери руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно страчені як грабіжники. Протоколи допитів належить переслати в Айнзацкоманду. Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання".
У березні 1943 р. частини УПА звільнили від німців території Маневицького, Цуманського, Рожищенського, Ківерцівського, Степанського районів Волинської обл. та частину Радивилівського району Рівненської обл. Утворилась т.зв. Колківська республіка з центром в містечку Колки поблизу Луцька. Вона проіснувала до листопада 1943 р.
В Галичині, яка вважалася частиною Райху, а нащадки громадян Австро-Угорщини мали права громадян Німеччини, стихійного опору населення окупаційна влада не спровокувала. Тут ОУН почала створення УПА під назвою Українська народна самооборона. А бої з німцями почалися влітку 1943 р. 18 серпня 1943 року УНС провела першу збройну акцію проти окупантів під містом Сколе. Сотня УНС знищила табір примусової праці і звільнила кілька сотень українських робітників каменоломні, розстрілявши німецьку охорону, яка знущалася над ув’язненими. Найбільш відомим боєм з німецькими військами є оборона гори Лопати в Сколівських Бескидах 6-16 липня 1944 року.
Найбільший бій УПА з радянськими військами під Гурбами, де командував заступник Романа Шухевича Василь Кук, показав, що в традиційному військовому протистоянні фронтів УПА не має шансів у боротьбі з червоною армією, натомість має велику перевагу там, де діють малі мобільні збройні групи, де використовуються засідки та несподівані збройні напади. Відповідно до цього Роман Шухевич змінив тактику військових дій УПА та згодом виробив нову концепцію визвольної боротьби ОУН з основним акцентом на інформувальні та пропагандійні дії. Ця концепція розповсюджувалася і на УПА в концтаборах ГУЛАГу.
Вже за новою тактикою Шухевича відбувся Космацький бій УПА 1945 р., де повстанці знищили дивізію НКВД, підсилену трьома прикордонними батальйонами, а потім і підкріплення, надіслане в Космач. Суть тактики – діяти диверсійно невеликими групами. Однак загальне співвідношення сил було не на користь українського визвольного руху, і в запеклих боях переважаючі частини НКВД поступово знищували повстанців.
5 березня 1950 року на підпільній квартирі у передмісті Львова загинув Роман Шухевич. Головним Командиром УПА і Головою Проводу ОУН на українських землях стає Василь Кук – "Леміш". Збройна боротьба продовжується, але її інтенсивність падає в міру зменшення кількості загонів. Але завдяки ОУН-УПА ідея Незалежної України пережила з народом України радянську владу. І сьогодні допомагає боронити нашу країну від того самого загарбника, з яким б'ється спокон віків.
Зі святом, Україно. Твої сини та доньки віками навчені тебе боронити від московитів. Разом переможемо!
