У цей час скорботи до євро, Німеччина пропонує своє пророцтво. Одного разу, коли зона євро подолає свій перехід через пустелю жорсткої економії і структурних реформ, наступить процвітання. Європа розрахується із своїми боргами і стане більш конкурентоспроможною. Ринки побачать, що реальні проблеми світової економіки лежать в перенасичених боргами економіках Америки і Японії.
Чим більше світ критикує Німеччину, тим відданіше великі німецькі керівники притримуються цієї концепції. У інших урядів є підстави для сумнівів. На третьому році кризи справи євро йдуть все гірше. Навіть хороші новини не приносять полегшення. Греція уникла кризи, яку могла б спричинити перемога на виборах партії Syriza, партії, що виступає проти заходів жорсткої економії. Але новий уряд Антоніса Самараса, лідера правоцентристської Нової демократії, мабуть не зможе зупинити руху вниз Греції по її смертельній економічній спіралі.
Угода надати Іспанії до €100 млрд ($127 млрд.) кредитів єврозони на рекапіталізацію її банків не зупинила падіння економіки надовго. Ринки позитивно сприйняли натяки на саміті G20, що європейські рятувальні фонди можуть почати купувати іспанські та італійські облігації. Але чи довго це триватиме?
Ті, хто інвестує в облігації єврозони хочуть бути впевненими, що вони будуть погашені євро, а не девальвованими драхмами, лірами та песетами
Весь цей час фундаментальні сумніви залишаються. Що стоїть за євро: Німеччина, Європейський центральний банк (ЄЦБ), або взагалі нічого? Ті, хто інвестує в облігації єврозони хочуть бути впевненими, що вони будуть погашені євро, а не девальвованими драхмами, лірами та песетами. Національні валюти підтримуються національними казначействами, що мають повноваження збирати податки та центральними банками, що мають право друкувати гроші. Проте, євро – це єдина валюта без єдиного уряду, а ЄЦБ не може кредитувати суверенні економіки.
Для Ангели Меркель, канцлера Німеччини, відповідь полягає у тому, щоб показати, що єдина валюта спирається на підтримку усіма членами політики бюджетної дисципліни та структурних реформ. Зменшення рівнів заборгованості та підвищення конкурентоспроможності з часом поверне довіру ринків, говорить вона. Тимчасові рішення є ефемерними і часто контрпродуктивними. €1 трлн дешевих кредитів ЄЦБ для банків незабаром були вичерпані. Фіскальні стимули тільки додають нових боргів. Збільшення фондів порятунку єврозони ставить питання про кредитоспроможність навіть найтвердіших його прихильників.
Майже всі зараз зневажають тимчасові заходи, спрямовані на швидке виправлення помилок. Вони воліють йти іншими шляхами до землі обітованої. Франція та інші хочуть певного взаємовизнання зобов'язань: створення так званого "фінансового союзу" шляхом випуску спільних єврооблігацій, щоб скоротити витрати на запозичення для проблемних країн, а також "банківського союзу", що надасть єдину підтримку всім банкам. Будь-яке із цих рішень (бажано за підтримки ЄЦБ, як кредитора останньої інстанції) може стати рятівним колом для єврозони і не дозволить слабким суверенним економікам і слабким банкам потопити один одного.
Майже всі зараз зневажають тимчасові заходи, спрямовані на швидке виправлення помилок.
Паростки створення банківського союзу є найбільш вірогідним результатом європейського саміту 28 і 29 червня. Це може відбутися частково тому, що іспанські банки є зараз найбільшою загрозою для євро. Європейська комісія вже працює над основними елементами союзу, такими як система ліквідації збанкрутілих банків. Банківська інтеграція створювала б менше політичних і правових проблем, якщо би банки (а не платники податків) вносили кошти у європейських фонд для надання гарантій по депозитах.
Але цього може бути недостатньо, щоб зупинити загальноєвропейську перспективу витоку капіталів з боку вкладників, які побоюються колапсу єдиної валюти. Лише застосування потужних важелів впливу суверенних урядів і центральних банків зможе цьому завадити. Німеччина має право так говорити, оскільки, врешті-решт, банківський союз є початком фінансової союзу. Німеччина є міцною державою, каже Меркель, але не достатньо міцною, щоб самостійно гарантувати трильйони євро європейських боргів. За її словами, тиск ринку є найкращим стимулом для запізнілих реформ. Зрештою, це було десятиліття дешевих кредитів, коли фінансові ринки ледь помічали різницю між грецькими та німецькими облігаціями,- поводили себе так, ніби єврооблігації вже існували,- це створило дисбаланс, який лежить в основі кризи.
Німеччина є міцною державою, каже Меркель, але не достатньо міцною, щоб самостійно гарантувати трильйони євро європейських боргів.
Ціна, яку вимагає Німеччина за будь-яке визнання взаємозобов'язань - більше економічної і політичної інтеграції. Чи хочуть європейці банківського союзу? Краще почати зі створення сильної європейської наглядової установи, яка припинить фарс національних регуляторів, що застосують стрес-тести, які приховують більше, ніж показують. Чи хочуть європейці фінансового союзу? Ну, по-перше, вони повинні знизити рівень заборгованості, щоб повернути економіці хорошу форму і дати можливість їй йти в ногу з Німеччиною.
Коротше кажучи, європейські країни повинні відмовитися від багатьох елементів економічного суверенітету, перш ніж німці зможуть довірити їм свій банківський рахунок. Німці вже обговорюють майбутнє європейського проекту, в тому числі, як надати йому більшої демократичної підзвітності. Іншим країнам розумно би було нарешті перестати просити лише про надання все більшої беззастережної підтримки.
Час закінчується
На даний момент Німеччина продовжуватиме надавати лише обмежені кошти, які, в кращому випадку, будуть лише відтягувати час. Можна ще багато говорити про віру німців у фінансову стабільність і реформи, але відтягування часу може принести більше шкоди, ніж користі. Країни зони євро не переживають період звичайної притирки. Їх криза екзистенційна. Затримка також збільшує вартість порятунку єдиної валюти (якщо Греція залишиться в зоні євро вона, безумовно, потребуватиме ще одного траншу фінансового порятунку або реструктуризації заборгованості). Зволікання підриває довіру до євро. Втрата довіри, в свою чергу, послаблює зростання основних країн і поглиблює кризу на периферії.
Якщо Греція залишиться в зоні євро вона, безумовно, потребуватиме ще одного траншу фінансового порятунку або реструктуризації заборгованості.
Все це ще більше заважає країнам збалансувати свої рахунки, негативно налаштовує тих, хто повинен зазнати економії і дратує тих, хто повинен надати більше кредитів. Хронічна криза, більш того, підриває віру громадян в європейський проект, а, отже, їх готовність прийняти інтеграцію, яка необхідна для його порятунку.
Жорстка економія і структурні реформи принесуть мало користі, якщо не повернеться впевненість. Це вимагає однозначного, навіть якщо й обмеженого, взаємного визнання зобов'язань. Пропозиція Німецької Ради економічних радників об'єднати частину боргів єврозони є хорошим початком. Пані Меркель зі зрозумілих причин хвилюють ризики, які її країна приймає на себе. Але якщо вона не продемонструє віру в майбутнє євро, цього не зроблять ринки.
Оригінал: The economist
Переклад: iPress.ua
