Чи подолає світ загрозу епідемії війн?

Конфлікти існують подібно до природних вогнищ, інфекцій та зумовлюють відволікання людських ресурсів та зусиль на їх приборкання і недопущення розростання у епідемії війн. Зміни навіть в одній країні або місті можуть викликати лавиноподібний хід подій, призвести до змін у планетарному масштабі.

 

Історія, яка нічому не вчить

 

Історія людства розвивається дивовижним чином, її події та дати можна розкласти по шухлядах століть і розставити значні постаті по умовним полицям. Але щоразу як ми намагаємося проаналізувати і зрозуміти, що ж стало рушійною силою тих чи інших процесів, що вплинуло на події, які  зовсім несподіваний для сучасників вигляд, хід і напрямок, ми дивуємося їх удаваній незначущості і неважливості для сучасників.

 

"Як же можна було не помітити проблему, що насувається, все ж було очевидно?", - вигукуємо ми. Люди і сто разів люди, які приймають важливі і відповідальні рішення, часто-густо виявляються зайняті дрібними повсякденними проблемами. За рутиною десятків справ губиться загальна картина.

 

Фото: падіння Риму, з вільних джерел

 

Саме так етруські та грецькі поліси в Італії не побачили піднесення Риму. Перська та Візантійська імперія довгий час відмахувалися від посилення арабських та тюркських племінних спілок. Французькому королівському двору було не до дрібних, як їм здавалося, проблем паризьких крамарів та різноробів. Таких прикладів в історії людства – десятки та сотні. Керівники держав, науковці та аналітики часто не беруть до уваги події та факти, які здаються їм незначними, надто пізно починають реагувати на проблеми, що накопичуються. І виявляються змитими хвилею історичного потоку.

 

Семирічна війна у Європі. Перша і Друга світова війни - досить близькі до нас історичні події - теж почалися випадково і несподівано для країн, що взяли в них участь, і їхніх тодішніх лідерів. У сучасному світі, подібно до світу, віддаленому від нас на десятки і сотні років тому, існують певні осередки нестабільності, за якими уважно спостерігають політики, економісти, соціологи та політологи. Адже, якщо трапиться конфлікт, який вчасно не дозволити мирним шляхом – то ойкумену може охопити пожежа руйнівної війни, зникнення налагоджених економічних зв'язків, навала десятки тисяч і навіть мільйонів вимушених переселенців.

 

Балкани. Тліє, але не горить

 

Крихка політична рівновага в Європі вже порушена зухвалою агресією росії проти України. І ось червоним вогником на карті Європи замайоріли Балкани. Криза у відносинах між Сербією і регіоном, що фактично відокремився від неї, - Косово, - змусила європейців докладати зусиль, щоб спробувати уникнути конфлікту, що наближається. Його розростання може остаточно перетворити Європу із затишного будинку з теплим каміном у палаючі руїни, з яких намагаються врятуватися обпалені війною жителі.

 

Фото з вільних джерел

 

Розпад у 90-х роках минулого століття штучного створення – Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, такого собі міні-СРСР на Балканах, викликав серію нетривалих, але кровопролитних та запеклих воєн на її території. У результаті утворилося кілька незалежних держав, більшою чи меншою мірою вдало інтегрованих у європейські та міжнародні союзи. Сербія, яка грала в СФРЮ роль, подібну до росії в СРСР, втратила своє домінуюче становище. З цим було важко упокоритися і простим сербам, і їхнім лідерам.

 

Нинішня напруженість у відносинах з колишнім автономним краєм Косово (де факто – незалежною державою, визнаною багатьма країнами світу) викликана зовсім незначним приводом – заміною посвідчень водіїв та зміною автомобільних знаків, виданих у Сербії, на косовські. Це призвело як до протестів сербської меншини в Косово, перекриття ряду автомобільних доріг і пострілами в повітря, так і до войовничої риторики сербської влади в Белграді.

 

Враховуючи, що албанське населення в Косові може розраховувати як мінімум на політичну та економічну підтримку своїх в Албанії та Північній Македонії, а про підтримку Сербії заявляла росія, - це загрожувало переходом в гарячу фазу сербсько-албанського конфлікту із втягуванням до нього прикордонних країн.

Станом на сьогодні, здається, конфлікт йде на спад, влада Косова заявила про місячне відтермінування свого рішення про зміну документів, дороги розблоковані, а заяви сторін починають набувати примирливого тону. Ходить жарт, що війна не вважається світовою, якщо в ній не бере участі Сербія, натякаючи на події, що стали причиною початку війни 1914 року. Сподіватимемося, що Сербія виявить розсудливість і відмовиться від сумнівної честі очолити процес дестабілізації і без того вже нестабільного світу.

 

Тайванське загострення китайського синдрому

 

Не менш складні та драматичні події, саме у театральному значенні, відбуваються на іншому кінці світу – у Південно-Східній Азії. Візит до цього регіону спікера конгресу США Ненсі Пелосі до столиці Тайваню викликав майже істерику у китайської влади. Прес-секретар МЗС Чжао Ліцзянь заявив, що через статус Ненсі Пелосі як "чиновника № 3 в уряді США", її відвідування Тайваню загрожує "кричущими політичними наслідками".

Як відомо, в результаті розгрому японських військ та громадянської війни в Китаї, війська та адміністрація її законної влади, очолювана лідером партії Гоміндан Чан Кайші, були змушені евакуюватися і закріпилися на острові Формоза – теперішньому Тайвані. До влади у материковому Китаї прийшла комуністична партія, її уряд був визнаний Радянським Союзом. Проте право на представництво в ООН перейшло від уряду Китайської республіки на Тайвані до Китайської народної республіки лише 1971 року, до речі, з ініціативи США. Чималу роль у цьому відіграв Генрі Кісінджер, який нещодавно відзначився скандальними заявами щодо російсько-української війни.

 

Попри це, США підтримують Тайвань, який за ці роки став одним з центрів світового виробництва точних мікросхем, мікропроцесорів і хай-теку. Стратегічно вигідне розташування Тайваню та його приклад вдалого некомуністичного розвитку викликає у китайської влади помітне роздратування. КНР, після розвалу Радянського Союзу, є не лише лідером просоціалістичних країн, а й претендує на роль другої наддержави. У політичних та дипломатичних колах ходить байка, що держсекретар США Ентоні Блінкен, після закінчення зустрічі з китайським міністром закордонних справ, сказав тому приблизно таке: "Не особливо задавайтеся. Ви не наддержава, вас просто дуже багато".

 

Потрібно зважити, що КНР не підтримала росію в її агресії проти України. Хоча і створила їй подушку безпеки через коридори для паралельного імпорту. Це цілком укладається в загальну концепцію зовнішньої політики Китаю, який вважає за краще вичікувати, а не робити різких кроків. Тим більше дивно було почути загрозливі інтонації Китаю на адресу США з приводу візиту Ненсі Пелосі до Тайбею та показових прольотів китайських військових літаків впритул до повітряного простору Тайваню. У відповідь американці підтягли в Південно-Китайське море свою авіаносну групу на чолі з авіаносцем "Рональд Рейган".

 

Фото: авіаносець США "Рональд Рейган", з вільного доступу

 

Спроби Китаю домінувати в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні викликають побоювання не тільки Тайваню чи США. Новоутворена військово-політична спілка AUKUS, створена 21 вересня 2021 року, багато в чому спрямована на ослаблення китайського впливу в спірній акваторії Південно-Китайського моря.

Звісно, китайці, при всьому їх небажанні бачити прибуття високопоставленого американського представника в Тайбеї, не наважуватимуться збити літак Пелосі. Але те, що вони вирішили "пограти м'язами" перед США, свідчить не тільки про зростаючу напругу в міжнародних відносинах, а й про те, що світ дедалі більше фрагментується і поступово повертається до конфігурації 60-70 років минулого століття - з домінуючими державами і конкуренцією, що загострюється не тільки у сфері розподілу ресурсів, а й у посиленні контролю за торговельними шляхами. Спроби Китаю контролювати Південно-Китайське море абсолютно тотожні діям росії щодо торговельних шляхів через Чорне море та спровоковану нею "зернову кризу".

 

Іранські страждання навколо "бомби"

 

Ще однією територією, яка знаходиться на межі збройного конфлікту, є Іран. США та їх союзникам вдалося дещо нормалізувати обстановку на Близькому Сході. "Угоди Авраама" і порозуміння Ізраїлю та арабських держав дозволили значно знизити напруженість і стан на межі війни, що десятиліттями характеризував відносини між державами цього регіону. 

Однак проблемою, тривалою і кривавою, залишається ситуація "війни всіх проти всіх" у Сирії, нестабільність в Іраку та Ємені, безперервні спроби Ірану дестабілізувати регіон.

 

Фото:  Іранський лідер аятола Алі Хаменеї, leader.ir

 

Бажання Ірану отримати ядерну зброю було припинено серйозними санкціями, накладеними на нього країнами Заходу. Переговори, які тривають роками, про відмову Ірану від спроб отримати "бомбу" кілька разів зривалися, буквально за крок від підписання підсумкових документів. Режим аятол, ідеологією якого є екстремістське месіанство, намагається отримати важелі тиску на цивілізований світ.

 

Джерело в іранському уряді поширило інформацію, що Іран і Захід за крок від укладання "ядерної угоди", питання лише у дрібних деталях. Якщо Іран погодиться і змириться зі своїм без'ядерним статусом, з нього може бути знята значна частина санкцій, і іранська нафта зможе ринути на ринки, остаточно ховаючи мрії росії про можливість шантажу Заходу своїми енергоносіями.

 

Щодо можливого продажу Іраном росії БПЛА, про які розтрубила якраз російська сторона, слід зауважити, що, по-перше, Ірану самому їх не вистачає. А після авіарейду Ізраїлю в Сирію - суттєво не вистачає. По-друге, сам Іран, прямо не спростовуючи інформацію російської сторони, мало не щодня інформує, що ні, продажу немає та не планується. Так само щодня, щоправда, він заявляє і те, що має технічні можливості виготовити атомну бомбу, але не має наміру цього робити.

 

Месіанство і тоталітаризм – реальність ХХІ століття

 

Міжнародна спільнота та її лідери напрочуд безтурботно ставляться до ідеологічного обґрунтування претензій екстремістських та авторитарних режимів на владу, і на можливість поширення цих ідеологій по земній кулі. Те, що прагматично налаштовані дипломати, політики та політологи часто вважають просто словесним прикриттям, оболонкою тоталітаризму, екстремізму та мілітаризму, нерідко є їх сутнісним наповненням та метою.

Прагматизм тоталітарних режимів у міжнародній торгівлі та здорова оцінка своїх військових сил цілком може поєднуватись, і часто поєднується, з месіанськими переконаннями, які можуть призвести до абсолютно непередбачуваних та катастрофічних наслідків. Сучасні люди чомусь впевнені, що епоха релігійних воєн, побудови утопій чи смиренного очікування та прийняття апокаліптичного кінця людства залишилася десь позаду, у середньовіччі. Однак уся недавня і навіть актуальна історія людства свідчить про інше. Етнічні та релігійні конфлікти нікуди не поділися.

 

Саме релігія підняла пуштунські племена Афганістану у переможний похід на Кабул, це сталося минулого року. Ідея побудови ідеального в їхньому розумінні суспільства привела владу Камбоджі - тодішньої Кампучії - до фізичного знищення майже половини населення своєї країни, і це було нещодавно, у 70-х роках минулого століття. Правлячі режими в Ірані та Китаї цілком успішно будують суспільства, які і в соціальному, і в ідейному плані є тоталітарними, контролюють поведінку, політичну та соціальну активність своїх громадян, яких швидше треба називати підданими.

 

Найяскравіший приклад, тут і зараз – експансія росії до країн пострадянського простору та її війна з Україною, обґрунтована як "збирання земель" та розширення "російського світу". До речі, сербсько-косівський конфлікт також обґрунтовується в Сербії як відстоювання історичної спадщини, мовляв, територія Косова є духовним центром та серцевиною історичних сербських територій.

 

російські сліди, українські наслідки

 

Чи є у цих конфліктах "російський слід"? Безперечно є. Прямо чи опосередковано російська дипломатія зацікавлена у розпалюванні конфліктів, у які втягують країни Заходу, що стали на бік України. Це означає зменшення кількості фінансових та матеріальних ресурсів, що надаються Україні її союзниками, відволікання уваги та громадської думки від російсько-української війни. 

Сенатор рф Володимир Джабаров заявив, що росія у разі загострення ситуації навколо Сербії "надаватиме допомогу Белграду, не вступаючи в конфлікт". Допомога - це і є вступ у конфлікт, тут не може бути жодних двояких тлумачень. Інша річ, що, стиснута санкціями, закритим небом над Європою та домінуванням флотів НАТО у Середземному морі, росія має значно менше можливостей. Але весь світ не забуває, що росія має ядерну кнопку.

 

Фото з вільних джерел

 

Всі реперні точки на політичній карті світу є осередками конфліктів, які у будь-який момент можуть перейти у палаючу фазу. Україні важливо уважно спостерігати за тим, що відбувається у світі, хоча б з огляду на те, що кожен такий конфлікт відволікає увагу, сили та засоби наших союзників, розосереджуючи зусилля цивілізованого світу, що протистоїть росії.

 

Як би не хотілося нам прийняти одну зі сторін численних конфліктів, заявити про свою позицію, долучитися до прогресивного людства, нашим головним завданням сьогодні є перемога у війні з росією. Саме на це мають бути спрямовані основні наші зусилля. Сили та кошти наших союзників, як ми вже переконалися, не безмежні, тому що менше зараз буде гарячих конфліктів за їх участю, то більшу допомогу тут і зараз вони нам зможуть надати.