Папа Франциск, з початку російського вторгнення в Україну, зайняв дивну позицію. Його відвідання російського посольства, заклики припинити збройне протистояння, влаштований 15 квітня 2022 року хресний хід, де хреста несли етнічні росіянка та українка, на знак буцімто примирення – усе це викликає низку запитання як до Папи особисто, так і до політики Святого Престолу. Уже тоді Папа Франциск говорив про гуманізм та велич російського народу, отже його слова на пресконференції не були обмовкою, а лише повторенням "квітневих тез".
Причина перша – у минулому. Пояснення позиції Папи Франциска слід шукати в історії ордену єзуїтів
Коли йдеться про церкву, більшість сприймають її позицію та діяльність через призму віри. Проте найзначніші та найбільші релігії уже давно перетворилися зі спільноти ідеалістів, об’єднаних вірою у бога, на впливовий суспільний інститут, зі своєю бюрократією, зовнішньою та внутрішньою політикою, економічними стосунками і взагалі усім, що притаманно державі або автономії у межах держави. Ватикан є не лише духовним центром християн-католиків, але й окремою теократичною державою. Цікаво, що усі ознаки держави має і католицький Мальтійський орден.
Попри свої невеликі розміри, Ватикан має величезний вплив у світі через те, що кількість католиків складає близько 17 відсотків від населення планети, у числовому еквіваленті це приблизно 1,7 млрд осіб. Отже, будь-яке висловлювання найголовнішого католика Землі – Папи Римського – сприймається вірними як керівництво до дій. Авторитет Святого престолу дійсно дуже великий, жодні історичні колізії не змогли похитнути трон глави римських католиків.
Кількість теократичних держав у світі доволі мала, очільників великих і впливових релігійних об’єднань можна перелічити на пальцях, однак вони відіграють серйозну роль у світовій політиці та впливають на думки та дії мільйонів адептів. Верховний аятола Ірану, Ага-хан, Далай-лама, патріархи православних церков, духовні лідери юдейських громад мають незаперечний авторитет серед своїх вірних і таким чином можуть впливати на більшість світових процесів. Папа Римський Франциск, слова та дії якого піддають критиці від початку його понтифікату у 2013 році, говорить і вчиняє так, як він це робить, виходячи з історії його церковного служіння та певній передісторії.
До приходу у служіння Папа, за його власними спогадами, певний час працював вишибалою у нічному клубі та прибиральником. Початком церковної кар’єри сина італійських емігрантів в Аргентині стало його навчання у семінарії в Буенос-Айресі та приєднання у 1958 році до ордену єзуїтів. Уся подальша діяльність Хорхе Маріо Бергольо – майбутнього Папи Франциска – була пов’язана з цим орденом. Можливо, його сентименти до російської культури та до росії пов’язані саме з цим.
Після заборони ордену у 1775 році Папою Климентом XIV єдиною країною, де він легально продовжував свою діяльність до відновлення через 40 років, була російська імперія. Катерина ІІ проігнорувала папське послання щодо скасування ордену. 1801 року Папа Римський дозволив Товариство Ісуса в росії, у відповідь на особисте письмове прохання Павла І. Потрібно додати, що православний імператор Павло був магістром католицького Мальтійського ордену. Ставлення до єзуїтів у росії змінилося з приходом до влади Олександра І, у 1816 році їх було вислано зі столиці, а у 1820-му – з території імперії. У бідь-якому разі, така історія ордена, до якого належав теперішній Папа, цілком могла вплинути на симпатії Франциска до росії. Ще під час свого служіння в Аргентині, Франциск досить щільно спілкувався з представниками російської діаспори у цій країні.
Аргентина до початку 30-х років минулого століття була однією з найбагатших країн Америки, дуже привабливою для емігрантів, туди переїхала значна кількість втікачів від більшовизму. Російські емігрантські навчальні та релігійні заклади співпрацювали з місцевою католицькою громадою. У 1960-ті роки, коли Франциск розпочинав своє пасторське служіння, деякі з цих закладів перебували під впливом ордену єзуїтів. За кордонами СРСР активно діяв російський апостолат – місія Католицької церкви в рамках греко-католицької традиції, звернена на росію та російське зарубіжжя. Центром місії з 1929 став колегіум "Русікум" у Римі, роботою апостолату від початку продовжували керувати єзуїти візантійського обряду.
Попри те, що кількість російських католицьких громад і росіян-католиків майже не зросла, така діяльність дала чималий досвід взаємодії різних гілок християнства. Франциск не міг не знати про цю діяльність, займаючи важливі посади у структурі ордену єзуїтів в Аргентині. Більше того, у 1998 році він очолив ординаріат Аргентини для вірних східного обряду, до складу якого входять і росіяни-католики. Отже, аналізуючи можливі впливи на майбутнього Папу, не варто звинувачувати його у співробітництві з росією. Його прихильність до росії і росіян, скоріше за все, має корені у діяльності та політиці ордену, до якого він належав усе свої свідоме життя.
Причина друга – відірваність від європейської історії. Просто у очільника Католицької церкви інший порядок денний
Іншим важливим моментом саме такої позиції Папи, яку він озвучує у своїх публічних виступах, є його певна відірваність від європейської історії та необізнаність у нюансах стосунків України та росії. Пересічні українці у більшості також не обізнані з історією Пустельної війни в Аргентині, з нюансами взаємодії держав та з низкою конфліктів і воєн у Латинській Америці. Звичайно, у Папи Римського є радники, а у політичних заявах діячів такого масштабу, як глава католиків світу, мали б виважуватися навіть інтонації, не кажучи вже про порядок слів, зміст та можливі підтексти.
Теперішній Папа надто довго мешкав на іншому континенті, просякався іншим порядком денним, проблемами та подіями. Потрапляння на високу посаду не означає автоматичного набуття необхідних знань та навичок, у цьому ми могли переконатися і на прикладі наших політиків. Папа – перш за все людина, яка може помилятися, чогось не знати, мати хибні уявлення про певні події. Завдання доносити інформацію до Святого престолу має українська дипломатична місія у Ватикані. Проукраїнські меседжі мали б озвучувати та просувати по своїх каналах українські церковні діячі, які представляють католиків і греко-католиків, а також відділи зовнішніх зносин православних конфесій. І суспільна думка, і думка окремих політичних, громадських та релігійних діячів формується не з нізвідки. Чия інформація буде переконливішою, образнішою та яскравішою – то й і виграє у боротьбі за емпатію та прихильність людей і спільнот.
Заяви, які ми вважаємо неправильними та образливими для нашої боротьби, наших жертв і руйнувань, повинні спростовуватися на державному рівні. На кожну заяву про "російський гуманізм" потрібно надсилати фотоальбоми зі знімками Бучі, Ізюму, Маріуполя, відео ексгумацій розстріляних та закатованих українців.
Позиція Папи Римського і низки пацифістських діячів світу "за все хороше, проти всього поганого", абстрактний гуманізм не спрацьовують у реальному часі реальної війни і геноциду українців. Якщо нам, усередині подій, усе зрозуміло, то занадто миролюбним діячам за українським кордонами потрібно пояснювати хибність їхніх позиції на доступних прикладах.
Лауреат нобелівської премії миру 1935 року Карл фон Осецький був пацифістом та виступав проти усіх війн. Гітлерівці просто запроторили його до концтабору, потім звільнили під нагляд гестапо і він невдовзі помер у лікарні. Усю свою енергію, увесь талант, навіть життя він поклав на запевнення громадськості, що війна – це погано, озброєння – це погано, а мир – добре. Це аж ніяк не запобігло скасуванню Рейнської демілітаризованої зони, аншлюсу Австрії, захопленню Чехословаччини, нападу на Польщу та початку Другої світової війни. Вегетаріанець у середовищі канібалів навряд чи наверне їх до своїх переконань, але має усі шанси стати стравою.
Папа Римський народився і виріс у Аргентині, йому має бути близьким і зрозумілим термін "брудна війна" – так називають викрадення, катування та позасудові страти противників диктатури військових у 1970-х роках минулого століття. Ці роки репресій якраз припали на священицьку діяльність Папи Франциска в Аргентині. Поряд із репресіями проти інакодумців та їхнього фізичного знищення, військова хунта практикувала знищення жінок-опозиціонерок і насильницьке усиновлення їхніх дітей. Кількість жертв хунти склала приблизно 30 тисяч осіб. Правда ж, ці практики нагадують, ба навіть є тотожними тому, що коять російські окупаційні війська в Україні?
Папа Франциск закликав журналістів бути пацифістами. Можливо, у його розуміння пацифізм є антитезою війні. У сприйнятті українців і усіх, хто підтримує нашу боротьбу проти агресора, антитезою війні є перемога у війні. Наш ворог не задається питаннями, чи можна вбивати, калічити, катувати – він це робить, тут і зараз. Віртуальні хороші росіяни, які існують на сторінках хороших книжок, у реальності виявляються насильниками і вбивцями.
Раскольніков, один із найвідоміших персонажів Достоєвського, якого згадав Папа Франциск, убив сокирою двох жінок, щоб просто довести собі, що він не "тварь дрожащая". Українською це звучить як тремтяча тварина, що боїться і з переляку вбиває усе живе довкола. Експрезидент росії мєдвєдєв в одному зі своїх психоделічних дописів заявив, що росіяни воюють проти сатани, маючи на увазі українців і цивілізований світ. Цікаво, чи Папа Франциск розділяє думку "хорошого" росіянина мєдвєдєва?
Причина третя – хвороба. Поза тим Папа Римський зустрівся з Главою українських греко-католиків та отримав у подарунок шмат міни
В історії трапляються часи, коли неможливо відбутися загальними фразами. Потрібно діяти, іноді жорстко, щоб у агресора не склалося враження, що йому видано ліцензію на безкарні вбивства. Роль релігійних лідерів у такі моменти є не менш значущою, ніж роль політиків і військових. Християнство є не тільки релігією миру, але й релігією відплати по справах та вірі. Коли з’являлася потреба, християни брали до рук меча і відвойовували своє право на мир.
Заклякнути у есхатологічному захваті, дивлячись, як російськими ракетами та снарядами руйнується цивілізація в Європі – напевно, можлива поведінка для віруючої у кінець світу людини. Відвернути загрозу руйнування, підняти свій голос на захист жертв агресії, можливо, не так романтично, але це й буде справжнім гуманізмом. Як би донести цю думку до шановного Папи Римського Франциска?
Здається, це спробував зробити Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук, котрий наступного дня після жахливого інтерв'ю зустрівся із Папою Франциском у Ватикані.
Папа Франциск та Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав
Блаженніший Святослав привіз у подарунок Святішому Отцеві шматок російської міни, що пошкодила фасад греко-католицького храму в Ірпені, не тільки як згадку про одне з перших "міст-мучеників", але й пояснивши, що схожі шматочки виймаються із тіл військових і цивільних, зокрема, дітей, що є видимим знаком знищення та смерті, які війна несе кожного дня.
Як пише офіційний сайт Ватикану, Верховний Архієпископ вказав на колоніальний вимір війни проти України, підкреслюючи неприйнятність мирних пропозицій, які включають заперечення права на існування українських народу та держави в її міжнародно визнаних кордонах. Може, вдасться врешті решт роз'яснити Папі Римському?
Хоча… У липні 2022 після закінчення візиту до Канади Папа Франциск заявив: "Ця поїздка була чимось подібним до випробування… це правда, в такому стані подорожувати не можна". Папа припустив можливе зречення у зв'язку зі станом здоров'я, через діагностований артроз тепер він пересувається в кріслі-колясці. Можливо, усе набагато простіше, і хворобливий фізичний стан впливає на ментальний. От тільки нам від цього не легше, а боляче від висловлювань, які б мали зцілювати душі українців. Бог йому суддя.
