Заповітний принцип швейцарського нейтралітету пройшов випробування війною росії в Україні. Незважаючи на суперечки щодо продажу зброї зі США та європейськими сусідами напрочуд багато гравців зацікавлені у його збереженні. Однак нова доповідь розвідувальної служби країни підкреслює ризики перетворення Швейцарії на ігровий майданчик для суперників у поділеному світі.
Швейцарія еволюціонувала від своєї класичної ролі часів Холодної війни, яку вона відіграла під час зустрічі Джо Байдена і владіміра путіна на березі Женевського озера в червні 2021 року, до більш складної позиції. Новим актором, що не дивно, став Китай. І характер гри змінився.
Як і в сюжеті Джона Ле Карре, де альпійське небо дивиться вниз на сірих чоловіків у костюмах, що вештаються на залізничних станціях і трамвайних зупинках, безпечна, тиха конфедерація все ще залишається чудовим місцем для шпигунства. Настільки, що, за словами Крістіана Дюссі, голови Федеральної розвідувальної служби, щонайменше третина з 220 акредитованих в країні російських дипломатичних співробітників, як вважають, працюють на його опонентів у москві.
55-річний Дюссі не з легковажних і не схильний до гіперболізації. Досвідчений, космополітичний бюрократ, який отримав освіту у Фрібурі, Джорджтауні та Школі права і дипломатії Флетчера в Бостоні, він є одним із найбільш витончених операторів в еліті, якій не бракує талантів. Він працював послом в Ірані і, серед іншого, є кадровим офіцером швейцарської армії. Озброєний нейтралітет, можна припустити, у нього в крові.
З точки зору Швейцарії, пише він у доповіді, росія і Китай хочуть змінити статус-кво щодо міжнародних інституцій, правил та існуючих норм. Всі вони мають фундаментальне значення для Швейцарії як країни, що приймає Організацію Об'єднаних Націй, Світову організацію торгівлі та Червоний Хрест. Її власне існування залежить від договорів, починаючи з Віденського конгресу 1815 року і закінчуючи Гаазькими конвенціями 1907-го, які проголошують "вічний нейтралітет Швейцарії, цілісність і недоторканність її території".
Китай може здатися малоймовірним гравцем у маленькій, багатій європейській державі, що не має виходу до моря. Насправді, китайська офіційна історія підкреслює важливість Швейцарії як плацдарму ще з початку 1950-х років, коли вона була однією з перших капіталістичних держав, що встановили відносини з Китайською Народною Республікою. За словами швейцарського історика Аріана Кнюселя, вона стала штаб-квартирою для китайської політичної, економічної, культурної та розвідувальної діяльності протягом двох десятиліть.
У доповіді Дассі йдеться про те, що на Китай зараз працюють "десятки активних співробітників розвідки під прикриттям у посольстві і консульствах". Він зазначає, що їх менше, ніж у росіян, але додає, що "дуже ймовірно, що китайські спецслужби більше використовують недипломатичне прикриття".
"Їхні співробітники переважно видають себе за науковців, журналістів або бізнесменів", – пише він. Швейцарська розвідка вважає, що, як і інші диктаторські режими, китайці ведуть спостереження і здійснюють операції впливу на власну діаспору. У Швейцарії, як і в інших країнах, вони мають не лише офіційні канали, але й китайські політичні, культурні та економічні організації. Ці мережі використовуються службами безпеки і розвідки КНР для збору розвідувальної інформації.
У своєму звіті парламенту Дюссі нарікає на те, що його служба швидко стикається з правовими обмеженнями у боротьбі з іноземним шпигунством і впливом. Він також попереджає, що Швейцарія сама є вразливою, оскільки наразі має статус непостійного члена Ради Безпеки ООН і веде делікатні дипломатичні переговори з ворожими державами.
Китай переслідує дві мети у Швейцарії. Одна з них – просунути свою кампанію за призначення більшої кількості китайських громадян на керівні посади в системі ООН та багатосторонніх організаціях. (У країні розташовано 40 міжнародних організацій, в яких працює понад 25 000 співробітників). Інша – посилити вплив на швейцарських політиків і бізнесменів, щоб отримати економічні переваги, просувати свої меседжі щодо суперечливих внутрішніх питань, таких як Гонконг і Сіньцзян, а також зберегти нейтралітет Швейцарії в будь-якому майбутньому стратегічному конфлікті навколо Тайваню або Південно-Китайського моря. Це відбувається тонко і ефективно.
Нещодавнє дослідження женевської щоденної газети Le Temps мало заголовок "Пекін у пошуках швейцарських "друзів". У ньому описується мережа симпатиків у політиці та академічних колах, які виявилися корисними для Китаю в минулому. У статті йдеться про те, що китайських студентів використовують для збору інформації, а швейцарський вчений, який отримав Нобелівську премію з хімії у 2017 році, "розсудливо відхилив" пропозицію працювати в КНР. Як зазначається, після припинення контролю над пандемією інтенсивність дипломатичних, політичних і ділових обмінів різко зросла.
Китайський посол Ван Шихтінг є вправним гравцем у цій грі. За даними Le Temps, він швидко відреагував, коли парламент проголосував за поліпшення відносин зі своїм демократичим візаві на Тайвані. За різкою заявою про засудження послідувала поява на сайті посольства фотографії, на якій посол приймає Уелі Маурера, впливового колишнього міністра фінансів, в обстановці в пекінському стилі з великими кріслами під класичним пейзажним фризом. Вони пили чай із порцелянових чашок.
Виявилося, пише Le Temps, що це була стара світлина, яка виглядала так, "ніби це була офіційна зустріч", зроблена 12 квітня, приблизно трьома тижнями раніше. Однак її послання було безпомилковим, зазначає газета: "На відміну від членів парламенту, уряд йде в ногу з Пекіном, а економіка орієнтована на Китай".
Розвідувальний звіт Дассі за наступний рік, безсумнівно, буде цікавим читанням.
Про автора: Майкл Шерідан є автором книги "Ворота до Китаю: Нова історія Китайської Народної Республіки та Гонконгу", опублікованої видавництвами HarperCollins та Oxford University Press (США). Протягом 20 років був кореспондентом на Далекому Сході в The Sunday Times.
Джерело: CEPA
