"Довбуш" побив рекорди касових зборів: його подивилися понад пів мільйона глядачів і заробив майже 2 мільйони доларів – надзвичайну суму для українського кіно, що зробило його другим найкасовішим українським повнометражним фільмом з часів відновлення незалежності 1991 року.
Фільм розповідає історію Олекси Довбуша, історичної постаті, оповитої міфами, про яку складено безліч народних пісень та оповідань. "Довбуш" – це розкішна історія про кохання, насильство та зраду, що розгортається на тлі замків, сіл ХVІІІ століття та захоплюючих українських краєвидів.
Довбуш боровся проти польської шляхти, яка на той час панувала в його регіоні – на Заході України, і налітав зі свого лігва в Карпатах із ватагою опришків. Гроші, які він забирав у землевласників, потім віддавав бідним селянам – принаймні, так розповідають місцеві легенди.
"Це українське "Хоробре серце", – вважає один із продюсерів фільму Деніел Білак – канадець, який живе в Україні і чия сім'я походить з України. За його словами, фільм "зловив хвилю".
"Я вважаю феноменальним, що ми маємо такий успіх під час війни. Хоча, можливо, це сталося саме тому, що ми перебуваємо у стані війни. Я завжди вірив в успіх фільму. Просто його масштаби мене дещо здивували", – зазначив Деніел Білак.
Популярність "Довбуша" відкриває вікно в Україну, яка вже понад півтора року чинить опір жорстокому російському вторгненню. Це нація, яка все ще дивиться фільми і потребує розваг, але також жадає наративів, що відображають боротьбу країни за існування.
Фільм також став невід'ємною частиною воєнних дій, враховуючи силу його послання та емоції, які він викликає, що не залишилося поза увагою українських чиновників. За словами Білака, понад 12 тисяч солдатів подивилися фільм у різних куточках країни – іноді у відкритих полях поблизу лінії фронту – під час показів, організованих для них.
За словами творців фільму, час виходу стрічки на екрани був випадковим – і вона майже не потрапила в прокат. Зйомки завершилися в липні 2021 року, коли війна з росією ще обмежувалася східними областями Донецької та Луганської областей. Наступного року, коли в лютому почалося повномасштабне вторгнення, прем'єру, заплановану на травень, відклали до остаточного завершення війни.
Але режисер Олесь Санін, який є співавтором фільму, сказав, що переконав дистриб'юторів нарешті випустити його в прокат, бо за понад рік війни українці вже пережили "духовну перемогу".
"Фільм про надію, фільм про героїв, які зараз дуже актуальні, – сказав Санін незадовго до показу в госпіталі для ветеранів у центрі Києва. – Важливість цієї картини величезна, актуальність величезна, тому ми вирішили випустити її саме зараз". Він також зазначив, що не хотів створювати "відверту пропаганду", що було б "ганебно".
Білак зауважив, що держава не брала участі у створенні фільму і "не казала, що треба вставити той чи інший меседж". "Державне агентство з питань кіно надало основну частину початкового фінансування – близько 2,5 мільйонів доларів – але у формі кредиту, який має бути повернутий з прибутків фільму", – розповів продюсер стрічки.
За його словами, для багатьох глядачів фільм є "катарсисом". Він "показує, що у нас є історія боротьби за свободу. Але ми ніколи не здаємося".
Деякі з творців фільму, кажуть, що частина його привабливості полягає в тому, що він історичний – навіть якщо частина цієї історії оповита народними казками та легендами.
Одна частина стрічки розповідає про зустріч Довбуша з Баал Шем-Товом, засновником хасидського руху в юдаїзмі ХVІІ століття, який нібито дав притулок українцю, коли той переховувався від польської влади. Легенда свідчить, що на знак подяки Довбуш подарував йому свою люльку.
Існують суперечки про те, чи відбулася ця зустріч, зафіксована в народній легенді, але на думку Лузера Тверського, американського актора, який грає Баал Шем-Това і є прямим нащадком містика, важливо те, що це повністю українська історія, що суперечить твердженням москви про те, що Україна не є окремою країною від росії.
"Довбуш дуже важливо співвідноситься з поточними подіями, особливо з огляду на те, як сильно росія намагається заперечувати українську історію, – зазначив Тверський. – Це історичний фільм. Я маю на увазі, що це також міфологічна історія, але національна міфологія є частиною національної історії в певному сенсі. Тому я думаю, що це, безумовно, значно пояснює популярність фільму".
"До мене підходили люди після показів картини і казали, що бачили його втретє чи вчетверте – люди продовжують дивитися її знову, знову і знову", – сказав він.
У Запоріжжі, за словами Тверського, він подивився на натовп, що входив до кінотеатру, і побачив, як туди зайшов солдат: "Звичайний хлопець, знаєте, і він заходить, і він явно приїхав прямо з фронту. У нього свіжі бинти. Видно, що він носить саморобну пов'язку на руці".
Він додав, що образ солдата, який приїхав прямо з фронту, "дуже запаморочив йому голову – це дійсно повертає мене додому".
Війна є тлом на кожному показі, додаючи додатковий вимір дії, що відбувається на екрані.
Під час показу фільму для десятків військовослужбовців наприкінці вересня в громадському центрі на околиці Києва військові влаштували церемонію нагородження членів сімей дев'яти загиблих солдатів медалями. Вони виглядали приголомшеними, коли отримували нагороди для своїх синів, чоловіків і батьків. Сівши на місце, одна жінка втупилася в медаль і злегка погладила її кінчиками пальців.
"Сьогодні ми покажемо вам особливу картину. Це історична драма, – сказала після церемонії Альона Стародубова, директорка центру. – Події, які ви побачите на екрані, відбувалися у ХVІІІ столітті. Але наскільки це актуально сьогодні. Саме те, що відбувалося з нашими предками, є актуальним і сьогодні. Історія йде по колу".
Після перегляду фільму 56-річна Галина Коваль, син якої Леонід Пономаренко загинув у серпні минулого року від артилерійського обстрілу поблизу Краматорська на Сході України, сказала, що фільм їй сподобався, хоча іноді було важко дивитися на насильство.
"Насильство було жахливим, тому що війна жахлива, – сказала вона, тримаючи в руках фотографію свого сина в рамці, яку вона привезла з собою, і посмертну медаль, яку він отримав "за мужність". – Це був потужний фільм. Думаю, моєму синові він би дуже сподобався".
Джерело: Washington Post
