За останні два дні в Україні та на Близькому Сході відбулося так багато подій, що я навіть не можу вирішити, з якого боку подивитися і що коментувати. Ще менше я можу узагальнити все це у вигляді "корисних" статей одразу. Звичайно, я спробую, але...
Про що це я?
У той час як основна увага громадськості на Заході прикута до того, що українці знищили один з останніх діючих літаків раннього повітряного попередження А-50 Повітряно-космічних сил (ВКС) росії, ізраїльтяни продовжують геноцид палестинців, а також бомбардують позиції Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) в міжнародному аеропорту Алеппо на північному заході Сирії та навколо нього; КВІР використав балістичні ракети проти американської бази "Аль-Харір" і (можливо) також проти консульства США в Ербілі на півночі Іраку; потім КВІР націлився на позиції підтримуваної Катаром ХТШ (колишня "Джабхат ан-Нусра") в горах Харім на заході Ідлібу; а хусити в Ємені атакували, і цього разу влучили, в чергове судно, що прямувало транзитом через південне Червоне море. Іншими словами, ситуація просто не могла стати кращою. Цитуючи одного президента на "сході Європи": все розвивається точно за планом...
Так-так, ви зараз запитаєте, для кого і за яким планом..? Хіба це вже так важливо?
Дозвольте мені обговорити приклад падіння літака А-50. Принаймні спершу...
Літак раннього попередження A-50. Історія створення
А-50 був розроблений ще в 1970-х роках як літак раннього попередження, необхідний для підтримки роботи радянських сил протиповітряної оборони, насамперед проти загрози американських стратегічних бомбардувальників, що низько літають, і їхніх крилатих ракет. Він оснащений радаром спостереження "Ліана", який має максимальну (заявлену) дальність виявлення (дуже великих) повітряних цілей близько 650 км, а бортове обладнання дозволяє йому одночасно керувати до 10 власними перехоплювачами. Звичайний екіпаж цього літака складається з 15 осіб, і в середньому він може залишатися на чергуванні протягом 6-7 годин.
Загалом близько 40 літаків було побудовано у 1980-х і 1990-х роках, але станом на 2022-й залишилося лише близько 16, з яких 9-11 – у льотному стані. Вони були настільки інтенсивно задіяні в перші місяці російського вторгнення в Україну, що станом на кінець 2022 року лише три з цих 9-11 літаків все ще були "повністю придатні до виконання завдань". Це означає, що лише у трьох із них всі системи були в повністю робочому стані.
Це був А-50У "Борт 50", серійний номер RF-50601, збитий українцями над північно-західною частиною Азовського моря 14 січня 2024 року.
Що може робити А-50. І чому це важливо?
Знову і знову в своєму аналізі війни в Україні я використав програмне забезпечення Cambridge Pixel, щоб показати вам, наскільки обмеженим є покриття наземних радарів. Наприклад, на карті нижче показано покриття наземного радара, розміщеного в районі Євпаторії на окупованому росією Кримському півострові (один із двох центрів російської протиповітряної оборони півострова). Як видно, через місцевий рельєф місцевості, навіть якщо радар розташований на щоглі заввишки 50 метрів, він не може виявити об'єкти, що наближаються з півночі на висоті нижче 20 метрів (зелена зона), 100 метрів (жовта зона) і має дуже обмежену здатність виявляти навіть об'єкти, що наближаються з півночі на висоті до 500 метрів (помаранчева зона): він виявить лише об'єкти, що наближаються з півночі і рухаються на висоті понад 500 метрів, вчасно, щоб дати можливість ППО відреагувати на них.
Але якщо встановити цей радар на даху літака, що летить на висоті 8000 метрів...
Ей! Він може виявити "все" в радіусі, скажімо, 300 кілометрів. Він зіткнеться з деякими проблемами лише з низьколітаючими об'єктами, коли вони все ще перебувають на висоті нижче 100 метрів над материком на півночі.
Що таке літаки раннього попередження? По суті – це радіолокаційні станції в літаках
Саме завдяки цьому факту – "безперешкодному розширенню радіолокаційного горизонту" – вже з 1940-х років спочатку британці, потім американці, а потім (набагато пізніше) і деякі інші почали розробляти літаки раннього попередження (AEW). По суті, вони помістили радіолокаційні станції в літаки.
До певної міри, і завдяки інформаційним технологіям, сьогодні це не є "великою проблемою". На озброєнні щонайменше 20 різних військово-повітряних сил по всьому світу перебуває близько десятка різних літаків раннього повітряного попередження. Однак слід пам'ятати, що "тоді" – в 1940-х, 1950-х, 1960-х, 1970-х і навіть у 1980-х роках – радари все ще були "великими і складними машинами". Електроніка, що їх підтримувала – ранні комп'ютери – була схожою за розмірами. Отже, було дуже важко вмістити все це в літак.
Наступною проблемою були "наземні перешкоди": радар, який "дивиться згори на землю", отримує багато відлуння від землі, навіть від поверхні моря (особливо якщо погода вітряна або падає дощ). Це називається "наземними перешкодами": до винаходу мікротехнологій, а особливо до того часу, коли відповідні процесори і програмне забезпечення були розвинені до необхідного рівня у 1980-х роках, літаки раннього попередження серйозно страждали від наземних перешкод.
Третьою проблемою була передача або "завантаження" отриманого радіолокаційного зображення до командних вузлів ("штабів") на землі: літак ППО міг нести власний екіпаж для аналізу радіолокаційного зображення і відповідних дій, але "генерали" воліли бачити, що відбувається, і приймати власні рішення. Ця проблема була настільки важливою, що її вирішення врешті-решт призвело до розвитку того, що ми сьогодні знаємо як "інтернет", а отже і соціальні медіа: тобто до розвитку мережі передавачів і приймачів, одних на літаках, інших на наземних станціях, які можуть обмінюватися величезними обсягами даних в режимі реального часу.
У чому різниця між AEW і AWACS. Або – російською – СРДЛО?
Просто встановити радіолокаційну антену на даху літака не спрацює: радар все одно потребує джерела живлення (пам'ятайте: чим більша антена і вища вихідна потужність, тим більший радіус дії радара). Більше того, до 2000-х років старіші радіолокаційні системи залежали від антен, які в процесі сканування місцевості на 360° оберталися навколо своєї осі. Тому вони потребували джерела живлення і механіки, необхідної для обертання цієї антени. Так, наприклад, було у випадку з А-50.
Крім того, літаку раннього попередження потрібні робочі станції для екіпажу, який обслуговує радар (люди, які "просто" стежать за тим, щоб радар працював), а також "авіадиспетчери" (люди, які фактично використовують розвіддані, зібрані радаром), потужні радіостанції і випромінювачі, а також джерела живлення для всього цього. У цьому і полягала суть літаків раннього попередження.
У 1970-х роках США пішли ще далі і (з великим фінансуванням від шаха Ірану): Боїнг встановив на свої літаки E-3 Sentry не лише надпотужний радар, дуже потужні процесори і чудове програмне забезпечення, робочі станції для операторів радарів, радіостанції і засоби зв'язку, але й робочі станції для диспетчерів польотів, системи радіоелектронної боротьби, навіть станції для лінгвістів, здатні відстежувати радіопереговори супротивника в режимі реального часу, а також "кімнату", де екіпаж міг відпочити під час тривалих польотів (які нерідко тривають понад вісім годин). Так з'явився термін "літак раннього повітряного попередження й управління" (Airborne Early Warning and Control Aircraft, AWACS). Як правило, і до цього дня, літаки AWACS набагато більші, складніші і набагато дорожчі, ніж літаки AEW.
Радянський Союз 1980-х років відставав від Заходу у сфері мікротехнологій, і тому можливості та характеристики А-50 були, щонайбільше, порівнянними з літаком Grumman E-2C Hawkeye початку 1970-х.
E-2 Hawkeye з'явився наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років, але його перші характеристики були настільки невтішними, що знадобилося майже 20 років додаткових досліджень і розробок, щоб змусити його "працювати" – у вигляді підваріантів E-2C, які почали з'являтися наприкінці 1980-х років. Це один із сучасних E-2D, що стоїть на озброєнні ВМС США.
А-50 має відносно потужний радар, але він все ще страждав від наземних перешкод, оскільки процесори і програмне забезпечення, що використовуються для підтримки цього радара, були недостатньо хороші, щоб повністю очистити його. Засоби зв'язку були застарілими, йому бракувало більшості засобів радіоелектронної боротьби тощо. Лише в 1990-х і 2000-х роках росіяни повільно впроваджували деякі вдосконалення. Зрештою, це призвело до серйозної модернізації – у вигляді А-50У, в якому були встановлені нові процесори. Літак став ефективним над землею, а не лише над морем.
Однак засоби зв'язку та РЕБ А-50 все ще були недостатніми: настільки обмеженими, що більшу частину часу він виконував лише функцію "управління повітряним рухом" і завжди повинен був супроводжуватися літаками РЕБ Іл-20М та повітряними командними пунктами Іл-22М. Саме тому росіяни розпочали розробку "справжнього" AWACS/СРДЛО у вигляді варіанту А-100. Проте система путіна настільки високоефективна, що за 20 років вона спромоглася розгорнути вісім чи дев'ять А-50У і один А-100.
Повітряний командний пункт ВКС Іл-22М. Зверніть увагу на "антенну ферму" у верхній частині фюзеляжу. Вона необхідна для підтримки всього комунікаційного обладнання, встановленого на цьому літаку.
Літак радіоелектронної боротьби Іл-20М (або "літак радіоелектронної розвідки"). Вони необхідні для операцій разом з А-50, оскільки обладнання радіоелектронної боротьби російського виробництва все ще занадто велике – займає занадто багато місця і вимагає занадто багато енергії, тому вмістити все це в А-50 не вдасться.
...а потім А-50 (а також Іл-20 та Іл-22, що їх супроводжують) були настільки інтенсивно задіяні на початку тотального вторгнення в Україну, що один за одним виходили з ладу: їхнє бойове обладнання потребувало ремонту (а екіпажі – відпочинку і перепідготовки)...
...і їхній ремонт значною мірою залежав від придбання ІТ-технологій, які не виробляються в росії: тобто, вони не могли бути відремонтовані ....
...а потім один з А-50У був пошкоджений українськими БПЛА під час передового базування в білорусі (і один Іл-22М збитий найманцями "Вагнера" під час їхнього "заколоту" в червні торік)...
Зрештою, як зазначалося вище, лише три А-50 залишалися повністю боєздатними станом на початок цього року.
Що ж сталося 14 січня 2024 року над Азовським морем? Хронологія подій
Судячи з того, що можна почути в соціальних мережах, події розвивалися приблизно так:
1. 13 січня 2024 року Військово-повітряні сили України (ВПС) завдали серії авіаударів по російських наземних радіолокаційних станціях та системах протиповітряної оборони на окупованому Кримському півострові.
2. Було виведено з ладу низку радарів.
3. В результаті росіяни підняли в повітря один із небагатьох своїх літаків А-50У. А на додачу до літака з недостатнім для виконання завдання обладнанням, і як завжди, у супроводі повітряного командного пункту Іл-22М, ймовірно, і літак радіоелектронної боротьби Іл-20М.
4. Проблема: дальність дії радара А-50У була занадто малою, щоб виявити українські літаки і ракети, що наближалися, з достатньої відстані. Тож літак повинен був діяти дуже близько до лінії фронту: всього за 80-90 кілометрів від неї.
5. Само по собі "не проблема" – принаймні допоки поблизу не було українських зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) з більшим радіусом дії.
6. 13 січня 2024 року мало того, що українські авіаудари змусили російських суперрозумних генералів віддати наказ перекинути А-50У та Іл-22М ближче до лінії фронту, так ще й одночасно ВКС завдали своїх авіаударів. Як завжди, ці два літаки супроводжувалися, ймовірно, щонайменше парою перехоплювачів Су-30СМ. Крім того, Су-34 випускали по цілях в Україні високоточні керовані боєприпаси Х-59.
7. Далі відомо, що екіпаж одного зі Су-34 доповів, що їхні власні системи радіоелектронної боротьби зафіксували радіолокаційне випромінювання одного з українських ЗРК С-300 (Класифікація НАТО SA-10 Grumble), про який раніше не було відомо, що він там перебуває.
8. Через кілька хвилин літаки А-50 та Іл-22 були обстріляні ракетами класу "земля-повітря".
9. А-50 (борт 50, серійний RF-50601) був підбитий, загорівся і розбився в болотах на південь від Преслава, що на Запоріжжі, ймовірно, з втратою всього екіпажу.
10. Ракета, спрямована в бік Іл-20М, розірвалася поблизу цілі, засипавши її осколками. Згідно з повідомленнями в російських соціальних мережах, щонайменше двоє членів екіпажу загинули, ще двоє отримали поранення (один із них досі перебуває в критичному стані). Але екіпаж зумів повернути сильно пошкоджений літак до аеропорту Анапи і вдало приземлився.
Як це могло статися. І що можна сказати про методи, застосовані українцями для досягнення цього вражаючого успіху?
Хоча очевидно, що це була "засідка" одним або двома ЗРК ПСУ, що працювали в "штурмовому режимі", а дехто припускає, що ЗСУ розгорнули один із своїх ЗРК Franken: щось на кшталт "спарених ракет Patriot з системами С-300". Звичайно, це можливо, але я не думаю, що це було результатом такої складної справи: речі, які працюють так добре, зазвичай базуються на набагато простіших рішеннях.
1. Українські авіаудари по російських системах ППО на окупованому Кримському півострові 13 січня змусили росіян відреагувати так, як українці могли передбачити: через день, 14 січня, вони "підтягнули" свої А-50У ближче до лінії фронту.
Коли хтось поводиться передбачувано, йому легко влаштувати засідку і вбити.
2. Тепер "все, що потрібно було зробити українцям – це таємно розгорнути" відповідний ЗРК для ураження двох літаків з великої відстані. Можливо, це був один із ЗРК С-300 ПСУ. Можливо, це був один із ЗРК PAC-2/3 – поки що це незрозуміло.
Також можливо, що українці розгорнули пускову установку і радар (плюс обладнання для електроживлення) з одного з трьох своїх ЗРК PAC-2/3 у "штурмовому режимі" (який я детально описував близько року тому), і в поєднанні з одним із радарів С-300...
3. Як тільки радар С-300 виявляв відповідні цілі, він передавав їхній азимут і дальність до ЗРК PAC-2/3. Останній увімкнув свій радар лише на кілька секунд: досить довго, щоб отримати власні дані про цілі, але занадто коротко, щоб росіяни могли надійно виявити його випромінювання і оцінити їх як загрозу. І тоді українці почали запускати свої ракети. Скільки? Без поняття. Але я згоден, що цілком можливо, що деякі з них працювали в режимі "home-on-jam" (ціль на перешкоди): по суті, вони наводилися на випромінювання радіоелектронної боротьби з російських літаків.
4. Після завершення вогневих дій українські екіпажі С-300 і PAC-2/3 швидко припинили випромінювання і почали пакувати свої системи, щоб перевезти їх подалі й уникнути будь-якої можливої російської відплати.
5. Пролетівши приблизно 90-120 кілометрів від точок запуску, їхні ракети знищили цей А-50У і пошкодили Іл-22М.
Звичайно, я не маю "твердих" доказів того, що це сталося саме так, але це те, що я б зробив, якби мав обладнання, яке, як відомо, експлуатується ПСУ.
