Невеличкий "огляд" на кінець цього тижня, щоб підбити підсумки кількох подій "за межами" Авдіївки.
Наприклад, з'ясувалося, що Добротвірська ТЕС у Старому Добротворі, що на Львівщині, під час потужного обстрілу у суботу рано-вранці зазнала ураження двома російськими ракетами. Найімовірніше, об'єкт виведений з ладу.
Тут варто згадати, що ПСУ не лише намагаються захистити небо України своїми виснаженими запасами зенітно-ракетних комплексів, але й те, що їхні літаки залишаються дуже активними над лінією фронту. За останній тиждень Су-24 нанесли достатню кількість ударів Storm Shadow/SCALP EG, щоб росіяни могли заявити, що шість із них були "збиті" (хо-хо)... Більше того, можна було спостерігати не тільки українські Су-27, які регулярно наносять удари ракетами HARM по російській ППО вздовж лінії фронту, але й літаки цього типу тепер оснащені високоточними керованими боєприпасами HAMMER французького виробництва...
...Українські МіГ-29 також наносять удари по передових російських штабах високоточними HAMMER, а Су-25 – некерованими ракетами Zuni (американського виробництва) – особливо у відповідь на кожне наступне просування росіян в секторі Очеретиного.
Як згадувалося вчора, далі за лінією фронту, не маючи інших засобів ефективної протидії російським розвідувальним БПЛА "Орлан", які блукають у небі над Дніпром та Одесою (і то на висотах, недосяжних для великокаліберних кулеметів та легких зенітних установок), ПСУ почали розгортати навчально-тренувальні літаки Як-52, озброєні кулеметами (встановленими в задній кабіні).
Нарешті, МіГ-29 також можна побачити на регулярних перехопленнях російських БПЛА і ударних безпілотників "Шахед"...
Отже, якщо комусь цікаво це почути: так, ПСУ, які росіяни вже 5-6 разів заявляли як "повністю знищені" ще в березні-квітні 2022 року, продовжує робити все, що в їхніх силах.
До речі, те ж саме можна сказати і про один рід військ ЗСУ, про який майже ніхто не говорить: армійська авіація. Вона має на озброєнні безліч Мі-8, Мі-17, Мі-24 та іншої техніки, здійснює по 40-50 вильотів на день – щодня з початку війни, зазнає великих втрат, і все ж: майже нікому не спадає на думку звернути увагу на те, що їй потрібні сучасні бойові гелікоптери. Мабуть, вони не настільки сексуальні, щоб про них згадувати...
На землі...
Десь за останні 24-36 годин група всрф "Центр" розпочала "наступну фазу" своєї проривної операції в районі Очеретиного. Тобто: не лише взяло під контроль це місто та Новобахмутівку, а й Бердичі та Семенівку. Потім підтягнула додаткові "територіальні мотострілецькі полки", тобто резервістські/підрозділи чмобіків, і відновила наступ. Відповідно,
- 30-та ОМБр вже просувається вздовж шосейної/залізничної насипу в західному напрямку на Прогрес;
- 15-та ОМБр (посилена/доповнена батальйонами "Арбат" і "Кедр") наступає на Сокіл і Євгенівку;
- 114-та ОМБр допомогла 74-ша ОМБр витіснити 3-тю штурму та 61-шу механізовану із західних Бердичів.
Більше того, невідомо, які саме російські підрозділи (підозрюю, що 90-та танкова дивізія), але вони змусили 115-ту мехбригаду відійти з Новокалинового; ймовірно, і з Кераміки теж, відтіснивши її приблизно на 2000 метрів у північному напрямку, на схід від останнього села. Очевидно, вони вбили клин між 115-ю і 23-ю мехбригадами.
Як згадувалося вчора, група ЗСУ "Таврія" перекинула 100-ту мехбригаду на позиції на північ від Очеретиного, але потім довелося перекинути 110-ту в район Прогресу, щоб зупинити просування росіян далі на захід.
...а тепер ще й доведеться шукати якусь бригаду, щоб кинути на позиції між 115-ю та 23-ю...
...напрошується пояснення: а як росіяни з цим справляються?
Очевидно, що вони продовжують завдавати ударів по позиціях ЗСУ планерними бомбами УМПК без перепочинку. Остання статистика, яку я чув з цього приводу, була "150 УМПК в середньому на день", але це було близько тижня тому. ВКС, найімовірніше, випускають до 200. Деякі російські джерела говорять про 500 на день, а ВКС намагаються досягти показника в 1000 на день.
Якщо так.., тоді українці можуть вважати, що їм пощастило, що вони фіксують лише 150+, тому що це означає, що маса все ще відсутня (і то з великим відривом).
...саме тому я так "зрадів", побачивши у суботу відео з розбитим звалищем УМПК на АБ "Кущевська": адже це означало, що на 15-20 УМПК буде менше, ніж потрібно для розгортання...
На місцях і загалом українці намагаються утримувати свої позиції, але коли стає очевидно, що росіяни збираються їх розгромити, вони відходять, щоб не потрапити під вогонь російських вогневих засобів. Особливо це стосується випадків, коли розвідка ЗСУ виявляє, що росіяни готують залпи з реактивних систем залпового вогню.
Як тільки вони вдарять, розпочнеться гонка, хто дістанеться туди першим: українці, які повертаються на свої зруйновані позиції, чи росіяни, які поспішають захопити зруйновані українські позиції... (Дональд Гілл добре пояснив це ще в лютому або близько того, коли битва за Авдіївку ще тривала).
Це, а також те, що росіяни наповнюють соціальні мережі фотографіями своїх військ і прапорів у черговому захопленому селі, або з тим чи іншим шматком знищеної та/або захопленої української техніки, створює враження "щасливої армії, що йде в наступ". І, звісно ж, настрій усіх можливих фанатів путіна на Заході піднесений, тоді як українці в ці дні перебувають під неймовірним тиском і оплакують втрати.
Втім, не можна сказати, що росіянам легко, і все це весело та радісно. Зовсім навпаки: вони зазнають таких втрат, що змушені постійно "підживлювати" лінію фронту все новими і новими резервістськими/мобілізованими полками, аби тільки залишатися здатними продовжувати свій наступ. І їхня кількість така, що встежити за їхнім прибуттям і "вибуттям" майже неможливо...
Наприклад: 15-та мотострілецька бригада (МСБр), одна з двох частин, що очолювала прорив на Очеретине, була змушена доукомплектуватися штурмовим батальйоном "Арбат", а потім штурмовим батальйоном "Кедр" (колишній "Вагнер"). Інший приклад: 30-та ОМБр отримала 1195-й мотострілецький з батальйоном "В'ятка", який 23 квітня втратив свого заступника командира в результаті підриву на фугасі.
Зауважте: це стосується не лише Авдіївського напрямку, росіяни зазнають величезних втрат навіть на "спокійних" ділянках, таких як Куп'янськ-Сватове, не кажучи вже про Терни-Кремінну. Чи не найгіршим прикладом є 42-га мотострілецька дивізія, що воює в районі Роботиного (південне Запоріжжя). Її початковий склад (71-й, 70-й, 78-й і 291-й мотострілецькі полки) був доукомплектований 429-м, 430-м, 1152-м, 1154-м, 1251-м, 1429-м, 1430-м і 1434-м мотострілецькими полками. Майже всі вони укомплектовані на 10-25% від своєї номінальної чисельності.
Пам'ятайте: якби всі ці полки були укомплектовані за номінальною чисельністю, 42-а МСД була б "супердивізією" з втричі більшою чисельністю і, як така, могла б "легко захопити Роботине". Ба більше, протягом останніх кількох тижнів до неї також були придані частини 7-ї та 76-ї дивізій ВДВ, а також 162-го розвідувального батальйону - хоча і на тимчасовій основі.
Іншим прикладом і то із західного боку того ж сектора може бути 76-та дивізія ВДВ. Я не бачив, щоб ця дивізія їздила на БМД чи іншій "типовій техніці" вже кілька місяців. Замість цього, вона оснащена Т-80 і БМП, зібраними зі складів. Тобто, військовослужбовці, можливо, і є призваними резервістами ВДВ, але на озброєнні у них техніка мотострілецької дивізії. І "ще": всі її штурми провалилися.
Іншими словами, "тупоголові командири" не переймаються "справжнім" призначенням підрозділу, про який йдеться: лише одягнути людей у форму, організувати їх у підрозділи, озброїти будь-якою зброєю, яка є в наявності, і відправити на наступний штурм. Після того, як "відпрацьовані" залишки полків розміром з роту, заповнюють лінію оборони. Тож не дивно, що деякі з них відмовляються від наказів повернутися до штурму...
...і тоді я міг би перейти до обговорення їхніх артилерійських підрозділів, які не наважуються вишикувати свої гармати і стріляти "так ніби завтра не настане", як це було у квітні-травні 2022 року: навпаки, середньостатистичний артилерійський підрозділ всрф сьогодні втратив усі свої самохідні гармати. Тобто на озброєнні залишилися лише буксирувані установки, екіпажі яких не наважуються випустити більше 4-5 снарядів поспіль, після чого або переставляють гармату/гаубицю і від'їжджають, або ховаються в укриття, бо знають, що отримають вогонь у відповідь.
(Принаймні так стверджують росіяни: незрозуміло, чому ЗСУ майже не публікують відеозаписів таких обстрілів).
російська самохідна гаубиця 2С3 "Акація" калібру 152 мм, підірвана 2-3 влучаннями дронів, ще 10 квітня.
Навіть російська протиповітряна оборона, розгорнута вздовж лінії фронту, останнім часом мала кілька невдалих днів:
Відео зняте Warmate PGM (виробництва Польщі), показує російський радар "Подльот K1", який ось-ось отримає удар.
Пряме влучання з HIMARS по російській установці "Бук" (завдяки розвідці 3-го полку ССО).
Найкраще працюють російські реактивні системи залпового вогню БМ-27 (220-мм) і БМ-30 (300-мм). Маючи дальність стрільби близько 35 і 120 км (тут Купер, схоже, помилився, бо максимальна дальність "Смерчу" лише 90 км – iPress) відповідно, і хорошу мобільність, вони можуть вести вогонь з позицій, розташованих далі за лінією фронту. Зазвичай це захищає їх від українських дронів і таких далекобійних гаубиць, як "Цезар" французького виробництва (зброя, якої росіяни бояться найбільше, оскільки з її дальністю стрільби 42 км вона легко перевершує майже все, що є в їхньому арсеналі).
російська БМ-30.
Водночас зростає проблема з "кваліфікацією" цих "російських втрат".
Що таке "великі", "масові" або навіть "катастрофічні" втрати?
Як на мене, то кожна людська втрата – це трагедія. Однак політики і генерали думають інакше. Тим більше, коли йдеться про російських генералів і політиків – чого, звісно, ні вони, ні їхні шанувальники в соціальних мережах ніколи не визнають. Поки російське населення залишається млявим, а в соцмережах є що святкувати, ця війна "йде за планом" і все гаразд. "росія переможе"...
Не схоже на те, що Шойгу залюбки дозволяє Конашенкову щоранку повідомляти пресі про російські втрати. Навпаки. Насправді, я цілком переконаний, що Шойгу навіть під дулом пістолета не зміг би сказати, яких саме втрат зазнають всрф. Гадаю, він перестав звертати увагу на це питання ще десь 25-28 лютого 2022 року, коли 35-та загальновійськова армія втратила 4-5 БТГр через особисті дзвінки Пуддінга та накази командирам наступати на Київ, незважаючи ні на що. ...найпізніше приблизно в той час, коли Пуддінг віддав наказ про "1-шу хвилю" мобілізації, у жовтні того ж року.
Звичайно, вже кілька місяців поспіль офіційний Київ повідомляє про 800-900 "загиблих в бою" росіян, в середньому, щоранку. Тим часом "загальний рахунок" для всрф рухається в напрямку "500 000". Британська телерадіокомпанія Бі-Бі-Сі має команду з великою таблицею даних про близько 80 000 росіян, загиблих у цій війні, інша команда зібрала імена та інші дані про понад 4 000 загиблих на сьогодні російських офіцерів. А потім, кілька тижнів тому, хтось опублікував статистику одного з російських міністерств, що свідчить про збільшення кількості інвалідів приблизно на 500 000 за останні рік-два...
Я не маю жодного уявлення про загальні цифри, але моя "найкраща здогадка", якщо хочете, полягає в тому, що реальна ситуація "десь посередині між усім цим", хоча також "найімовірніше, ближче до нижнього спектру цифр, які зазвичай публікуються". Так, всрф зазнає втрат, які на Заході охарактеризували б як "безвідповідальні", навіть "божевільні". Але в цьому немає нічого особливого для низки конфліктів в інших країнах за останні 50 років. Перш за все, майте на увазі, що всі, дійсно всі (включно з американцями), схильні (дико) перебільшувати втрати противника.
Зауважте, будь ласка, одну річ: так, ми зазвичай чуємо, що у всрф немає евакуації/медичної допомоги, і як і в усій росії, дуже погане медичне забезпечення для своїх військ. Але насправді вони мають її. У них є свої медики, є польові госпіталі, є великі військові госпіталі в тилу, і вони роблять все, що можуть. Настільки, що всрф все ще відчувають гостру нестачу медичного обладнання.
Отже, моє враження таке, що медичні служби всрф насправді працюють краще, ніж зазвичай повідомляється (навіть якщо вони все ще не відповідають стандартам, які вважаються "прийнятними" навіть в Україні, не кажучи вже про "далі на захід"), в результаті чого багато "загиблих" насправді є "пораненими в бою". Принаймні за останні два роки я "зловив" чимало повідомлень про те, що російські "поранені в бою" отримують медичну допомогу, одужують, а потім знову відправляються на фронт.
Це не означає, що вони не зазнають втрат: зазнають, і масово. Інакше вони не мали б десятків сильно виснажених батальйонів уздовж лінії фронту, не доукомплектовували б свої побиті бригади і дивізії все новими й новими мобілізаційними полками та батальйонами, не обмежувалися б наступальними операціями на "лише" трьох ділянках поля бою, а наступали б "скрізь". Тому що росіяни, по суті, не знають іншої війни, окрім "тотальної".
І це лише означає, що їхнє співвідношення вбитих і поранених, найімовірніше, буде набагато вищим, ніж зазвичай оцінюють в Україні й на Заході.
Джерело
