Артур Ароян почув про своє звільнення випадково в коридорі факультету. Згадує: "Колегам моїм непереливки було ще за часів Майдану, бо вони, бачте, мали необережність після пар ходити до облдержадміністрації. Їх спеціально фотографували й доповідали керівництву". Незадоволення адміністрації викликала й Артурова участь в організації Кадетаріуму – мистецького фестивалю в напівзруйнованій будівлі Кадетського корпусу. Ректор має до Кадетського корпусу особливий інтерес. Адміністрація намагалась добитись від міськвиконкому заборони Кадетаріуму через аварійний стан будівлі, не дозволяла співробітникам університету віднести свої роботи на виставку, не давала організаторам підключити електрику.
Артур Ароян
Після розмови про спільноти "Вконтакті" керівництво вишу скликало науково-технічну раду. Питання на порядку денному - "неприпустима поведінка викладача і молодого науковця Артура Арояна". "Двадцять професорів кілька годин обговорювали мої морально-етичні якості", - жартує викладач. Учасники дійства цитували Ліну Костенко та етичний кодекс молодого вченого, записуючи все на камеру для відсутнього на раді ректора. Згодом ситуація повторилась на кадровій комісії, де Арояну виписали дисциплінарне стягнення. Поки ж Артур був у відпустці, виявилось, що формальну процедуру конкурсу на посаду старшого викладача на кафедрі він не пройшов. Вірніше, підсумки конкурсу скасували за скаргою викладачки Юлії Сазонової до Державної інспекції навчальних закладів України. Одна з написаних Артуром заяв "загубилася", друга виявилась неправильно оформленою – він начебто вказав у документі не ту посаду.
Він вирішив шукати справедливості в суді. Наполягав, що не був поінформований про звільнення за два тижні, а проведені першого вересня заняття є підставою для автоматичного продовження трудових відносин. Однак суддя за сім годин дебатів не побачив у діях керівництва університету нічого протиправного і в позові відмовив. Перший проректор із наукової роботи Богдан Коробко в суді ствердив, що питання звільнення працівника — це компетенція відділу кадрів, а представник відділу кадрів Світлана Голуб запевнила, що вони телефонують на кафедри і завжди повідомляють, що працівник звільнений. Зрештою, позиція юристів університету полягала в тому, що без наказу про зарахування викладач узагалі не повинен був приходити на роботу.
Артур не був єдиним викладачем, звільненим за таких обставин. Сергій Глоба, волонтер, один із засновників полтавського автомайдану, дізнався про своє звільнення з кафедри економічної теорії та регіональної економіки телефоном дорогою на Донбас. Офіційна причина – відсутність потрібних документів у пакеті на продовження трудових відносин. "Конкурсній комісії я документи представив, але там їх сфальсифікували, а деякі узагалі викинули. Не було ні переліку наукових публікацій, ні дисертації, яка пройшла захист на кафедрі", - запевняє Сергій. На його думку, справжня причина – політична: у листопаді 2013-го ректор Онищенко, він же депутат Полтавської облради від Партії регіонів, зачиняв студентів у гуртожитку, щоб перешкодити "участі у масових безладах на вулицях міста". З ПР Володимир Онищенко "катапультувався" у грудні, а після втечі Януковича поставив собі на робочий стіл прапорець Європейського Союзу. Але ставлення до активістів Майдану не змінив.
На початку вересня автомайданівці провели під університетом акцію протесту, вимагаючи припинити репресії проти Глоби й люструвати Онищенка. Посилювались протестні настрої й серед студентів.
Намагаючись грати на випередження, ректор покликав студентів архітектурного факультету на розмову. Але говорив переважно він – студенти не почули змістовних відповідей на свої запитання.
- Ми запитували про його автомобіль, Артура Арояна, Партію регіонів, незадовільні умови в гуртожитках. На всі питання він відповідав "це не в моїй компетенції", "звертайтеся до декана", "я такого не говорив", "це наклеп", - розповідає студентка Дар’я Ковпак.
А вже наступного дня ректор розпорядився провести на факультеті перевірку – як кажуть студенти, "на адекватність". Перевіряти мали "стан виховної роботи та морально-психологічний клімат" і "кадрове забезпечення факультету". За перебігом навчання спостерігали протягом тижня. Наприклад, за словами студентки Тетяни Домненко, до студентів-художників на півтори годину завітав декан будівельного факультету, або часом заходила завідувачка кафедри українознавства. "У викладачів запитували, яке студенти мають право ставити такі запитання до ректора. З нами вони практично не спілкувалися", - розповідає Тетяна.
Володимир Онищенко
Результат не забарився: 23 листопада університетом пішов поголос, що архітектурний факультет розформовують і зливають із будівельним. Студентів заспокоювали у звичний спосіб – декламуючи Ліну Костенко й запевняючи, що це лише чутки. "Зараз ніякого наказу про зведення двох факультетів, але якщо це станеться, то в цьому не буде нічого поганого", - сказав студентам під час чотирьохгодинної зустрічі перший проректор Богдан Коробко. Й дорікнув розмовою з Онищенком, яка так засмутила ректора, що той навіть думав написати заяву про звільнення.
Тим часом студенти вирушили з плакатами до апеляційного суду на підтримку Артура Арояна. Апеляція була відхилена. Богдан Коробко у залі суду запросив викладача подати заяву на новий, грудневий конкурс; Артур, натомість, обрав касацію. Мітинг із-під суду перемістився до центрального корпусу університету - студенти вимагали люстрації ректора. Ніхто з адміністрації до них не вийшов.
Одначе висновки були зроблені: 24 грудня дванадцятьом викладачам не продовжили строковий договір.
Святослав Келим-Золотайко, викладач кафедри основ архітектури, згадує: "У нас і до того було відчуття, що нас звільнять. На неофіційній раді факультету Артур Ароян розповів ситуацію зі своїм звільненням. Частина людей просто мовчала, були й такі, що стали на бік адміністрації та пропонували Артурові перепросити ректора. Але ми висловились на підтримку колеги, й відтоі розуміли, що Око Саурона впаде на нас". Викладачі-інакодумці ще й винесли сміття з хати, розповівши про ситуацію інтернет-виданню "Полтавщина".
Події розвивались за знайомим сценарієм: науково-технічна рада обговорила "морально-етичні якості" чергових викладачів, а після серпневих відпусток викладачам продовжили трудові договори лише до 27 грудня. У цей день мали оголосити конкурс на заміщення вакантних посад, але його не призначили. "Пообіцяли провести десь у січні, - розповідає Святослав. – Потім з’ясувалося, що це може статись і на початку березня, бо лютий – місяць дистанційної освіти, у викладачах потреби немає". Звільнені викладачі попросили кадрову комісію розглянути їхні документи, щоб не сидіти два місяці без роботи. Їм відмовили.
Як і коли проводити конкурс, мають визначати положення у статуті вишу – це один із принципів автономії, гарантованої Міністерством освіти і науки. Одначе положень про конкурс у статуті ПолтНТУ поки немає. Святослав каже: те, що зробила з ними адміністрація університету – "може, й законно, але якось не по-людськи".
Цього разу на акцію протесту зібралося близько трьох сотень студентів. Ніхто з адміністрації до них знов не вийшов, натомість, за кілька днів у пресі з’явилося звернення Студентського парламенту ПолтНТУ на захист ректора. "Ми більше не будемо мовчати. Коли замість діалогу, пошуку вирішення питань декілька осіб нав’язують свою думку про університет через засоби масової інформації всій Україні, майже десятитисячний студентський загал не може не обурюватись відкритій брехні і фальсифікаціям", - йдеться в документі, підписанти якого заперечили будь-які репресії та натякнули, що протести інспіровані "третіми силами". На доказ цього вони показали фото з акцій, на яких позначили сторонніх, не причетних до університету людей.
Один із цих сторонніх – студент педагогічного університету Андрій Коновалов – не вважає конфлікт у ПолтНТУ внутрішньою справою університету: "Я пішов на мітинг, аби підтримаи звільнених викладачів, моїх хороших знайомих. Зміни, які розпочались у Революцію гідності, досі не торкнулися ПолтНТУ. Там триває свавілля: студентів і викладачів, які підтримують українізацію і європеїзацію держави, звільняють, пресують, процвітає корупція".
Помічник ректора по роботі зі студентами та представник Студентського парламенту Олесь Лучний каже, що далеко не всі студенти-архітектори чимось незадоволені, а конфлікт набрид уже навіть найактивнішим його учасникам. "Хтось штучно роздуває конфлікт із абсолютно не зрозумілою мені метою, - каже він. – Думаю, студентам нав’язали цю ініціативу. Так уже склалося, що спілкування студентів-архітекторів із викладачами набагато тісніше, ніж в інших – вони проводять разом багато часу в майстернях, організовують виставки. Можливо, тому студенти так болісно сприйняли ці події, так гостро відреагували на них. І на цих почуттях просто зіграли".
Він підозрює в роздмухуванні конфлікту конкурентів ПолтНТУ. Мовляв, участь у протестах брали студенти з педагогічного університету. А Володимир Онищенко пішов далі: в коментарі 5 каналу заявив, що у проплачених акціях протесту брали участь виключно студенти Полтавського педуніверситету. Ректор останнього Микола Степаненко обурився, вимагаючи доказів.
27 грудня до гри вступив позафракційний народний депутат Юрій Бублик: "На прохання моїх виборців звернувся до генпрокурора та міністра освіти щодо ситуації у Полтавському техуніверситеті. Із звернень до мене, та зі слів працівників, як колишніх, так і тих, хто ще працює в університеті, з якими мені довелося поспілкуватись, відомо, що ректор – людина без зачатків моралі, з диктаторськими нахилами, яка заради свого особистого збагачення знищує усі попередні здобутки колективу. Більше того, знищує – у прямому розумінні цього слова - кадри університету, які не погоджуються з його диктаторськими замашками". Це вже не перший запит депутата-свободівця з цього приводу: попередні скерували до Полтавського УМВС, де їх проігнорували. Почув про конфлікт і секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов, який попросив міністра освіти Сергія Квіта розібратись.
Адміністрація вишу організувала спротив: викладачам запропонували підтримати ректора, підписавши звернення на ім’я Президента, голови Верховної Ради, Генпрокурора й міністра освіти. У зверненні можновладців запевняють, що колектив повністю довіряє керівництву на чолі з Онищенком. А тих, хто "не встиг" підписатись, наступного дня викликали на килим до першого проректора.
А тим часом учена рада університету незабаром має розглянути питання щодо злиття архітектурного і будівельного факультетів. Кафедри образотворчого мистецтва та основ архітектури планують узагалі закрити. Є й наступні кандидати на звільнення: на розгляд ученої ради винесене питання про недовіру проректору Василеві Шулику й двом викладачам архітектурного факультету у зв’язку з "дестабілізацією діяльності в ПолтНТУ".
Студенти-інакодумці та Студентський парламент поки що намагаються домовитись про зустріч, аби шукати шляхи вирішення проблеми у форматі мирного діалогу. "Я можу прогнозувати ще одну хвилю обурення, коли відбудеться нарахування перших стипендій у 2015 році, - каже Олесь Лучний. – Це стосується не лише наших, а всіх студентів міста. Адже за новим законом стипендія нараховується за рейтингом. А наш конфлікт поступово вичерпується сам по собі. У найгіршому випадку ми як орган самоврядування втрачаємо довіру двох-трьох десятків людей, але, що важливо, зберігаємо величезний навчальний заклад. Ми намагатимемося об’єднати студентів".
Розмови про злиття факультетів він називає "чутками", "качкою", "жартом у коридорі" і… "раціоналізаторською пропозицією": "Незабаром буде акредитаційна перевірка, і в університеті побоюються, що пройти її самому архітектурному факультету буде складно. А якщо злити його з будівельним, процедура буде менш болісною. Викладачі залишаться, кафедри залишаться, все буде як є, крім назви факультету".
Натомість, Святослав Келим-Золотайко убачає в об’єднанні можливість упливати на кадри та очистити факультет від вільнодумців, а Артур Ароян передбачає закриття архітектурних спеціальностей, аби вивільнити будівлю для якихось інших цілей.
Дванадцятеро звільнених у грудні викладачів поки що чекають, сподіваючись, що керівництво відновить їх на посадах хоча б із березня. До суду йти не хочуть, натомість, сподівання покладають на міністра освіти. "Іти до суду просто так немає сенсу, - каже Святослав. – Якщо немає жодного шансу виграти, я не буду марнувати час і сили, готуючи позов. Ці люди не дурні й у папірцях захистили свої інтереси. Головне – зацікавити цим питанням міністерство й парламентський комітет".
Артур Ароян, натомість, готовий іти до Верховного суду, а якщо не пощастить і там, то до Європейського суду з прав людини. Суто з принципу: "Якщо мій позов задовольнять, я повернусь на роботу й одразу ж звільнюсь. У жодному разі не хочу там працювати!".
Аліна Смутко, фото надані авторкою
