Він не міг не стати спортсменом. Фізичне виховання з дитинства
Олег Блохін народився у Києві 5 листопада 1952 року й виріс у сім'ї, яка присвятила життя спорту. Його мати, Катерина Захарівна Адаменко, яка за фахом була лекальницею, займалася легкою атлетикою. Вона була майстром спорту з п’ятиборства та встановила 68 рекордів у цій дисципліні. Надалі Катерина Захарівна викладала на кафедрі фізичного виховання у Київському інженерно-будівельному інституті. Батько Олега Блохіна Володимир Іванович прославився як бігун-спринтер. У Друг світову війну він воював на Ленінградському фронті. Потім працював у МВС та обіймав посаду заступника голови у Київській обласній раді товариства "Трудові резерви". Олег Блохін також мав брата Миколу, який займався легкою атлетикою, але потім серйозно захопився хімією, дослідження в якій принесли його світову популярність. На жаль, брат Олега пішов у засвіти в 2011 році.
Фото: champion.com.ua
У такій родині Олег Блохін просто не міг не успадкувати потяг до спорту. В дитинстві він займався бігом і чудово катався на лижах. Його мама сподівалася, що він піде по її стопах і стане легкоатлетом. У неповні шістнадцять років Олег пробіг на районних змаганнях сто метрів за одинадцять секунд. Тренер легендарного Валерія Борзова Валентин Петровський цілком серйозно пропонував перспективному хлопцю змінити футбол на спринт. Але Олег був непохитним. Тим більше, що у футболі в нього все складалося доволі успішно.
Коли Блохіну виповнилося 12 років, його прийняли до дитячої футбольної школи київського "Динамо". Тренувати Олега став визначний футбольний фахівець Олександр Васильович Леонідов, який раніше був захисником київського клубу "Локомотив". Він одразу відзначив талант хлопчика. Олег міг швидко розвивати швидкість і працював на тренуваннях до повної знемоги. Юний Блохін розумів, що програє своїм суперникам у силових елементах, тому намагався надолужити втрачене, постійно працюючи над технікою володіння м'ячем. Він хотів розгадати тактику гри, аби на полі йому не було рівних.
Варто зазначити, що на цей час особливу підтримку Олегу надавав його батько. Володимир Іванович проводив із сином додаткові тренування. Щоранку вони разом вирушали на найближчий майданчик. Олег пробігав крос, а його батько рахував час на секундомірі. Така підготовка дала свої результати.
Швидкий, вправний, забивний. У 17 – вперше в основному складі
У листопаді 1969 року наставник київського "Динамо" Віктор Маслов уперше довірив Олегу Блохіну місце в основному складі. Нападнику лише двадцять днів тому виповнилося сімнадцять. Наступні два роки Блохін грав у дублі, а за основу виходив на поле по одному матчу на сезон.
Олега зарахували до дорослої команди в його неповні 19 років. Та у тому сезоні 1969 року в "основі" він зіграв лише один матч. Юному нападнику виграти конкуренцію в таких футбольних авторитетів, як Віталій Хмельницький, Анатолій Бишовець і Анатолій Пузач, які у майбутньому 1970 році успішно виступлять на чемпіонаті світу в Мексиці, було майже неможливо.
Свій дебютний гол за основний склад "Динамо" Блохін забив 15 березня 1972 року у ворота харківського "Металіста" вже за тренера Олександра Севідова. А перший домашній гол був забитий рівно за місяць у ворота "Дніпра", який тоді тренував Валерій Васильович Лобановський. Ну а далі пішло ще краще. Швидкий форвард сміливо йшов у прорив, легко залишав позаду себе захисників-суперників, завдаючи сильних і точних ударів по воротах. Грав Блохін у юнацькій, молодіжній та олімпійській збірних СРСР. У 1972 році на Олімпіаді в Мюнхені збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Блохін забив шість м'ячів.
Що визначало ігровий стиль Олега Блохіна? Насамперед, швидкість, максимальна націленість на забивання голів, високого рівня техніка, хоч і своєрідна: все ж таки він був "одноногий". Права – скоріше "для ходьби", але решта футбольних чеснот дозволяла "змікшувати" цей недолік. Його "фірмова страва" – ривок, відрив від супротивників, удар!
Незабаром він не лише завоював місце в основі, а й став лідером київського клубу. Починаючи з 1972 року Олег Блохін проводив за першу команду по 30-40 матчів за сезон.
Найкращий в усьому. Рекорди Блохіна
У 1973 році Олег Володимирович був визнаний найкращим футболістом радянського чемпіонату. Наступні два сезони (1974 та 1975) він знову ставав кращим у турнірі, як і його команда. Декілька чемпіонатів поспіль нападник "Динамо" ставав найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР. 1972-го Блохін отримав звання Майстра спорту Радянського Союзу міжнародного класу, а за три роки – Заслуженого майстра спорту.
За майже два десятки років (1969-1987) виступів у футболці київських "динамівців" Олег Володимирович провів 582 матчі, в яких забив 266 голів. Разом із клубом він сім разів ставав чемпіоном країни та п’ять разів – володарем національного кубка.
У чемпіонатах та кубках СРСР Блохін встановив кілька рекордів. Саме нападник "Динамо" першим із радянських футболістів досяг позначки 200 забитих м'ячів. Він став найкращим голеадором в історії радянських чемпіонатів. Крім того, Олег Володимирович провів найбільше матчів у цьому турнірі. У Кубку СРСР форвард відзначився тридцятьма голами, що стало рекордом.
Окрім успіхів на внутрішній арені, "Динамо" з Блохіним завоювало три європейські трофеї. Двічі (1975 та 1986) киянам підкорявся Кубок володарів кубків. В обох фіналах українська команда з однаковим рахунком (3:0) перемагала угорський "Ференцварош" та іспанський "Атлетіко". У кожному із цих матчів Олег Володимирович забив по одному голу.
Підтвердження величі. Особливий сезон 1975-го
У кар’єрі Блохіна було багато видатних досягнень. Але сезон 1975 року для нього став особливим. Київське "Динамо" з Блохіним на вістрі атаки завоювало у 1975-му два престижні євротрофеї – Кубок Кубків, перемігші "Ференцварош", та Суперкубок УЄФА. Особливо яскравим вийшов тріумф у двоматчевому протистоянні із володарем Кубку європейських чемпіонів – мюнхенською "Баварією". Три голи Блохіна у двох матчах принесли "Динамо" впевнену перемогу та Суперкубок.
Знаменитий гол у ворота "Баварії" у Мюнхені вважається одним із найкращих голів в історії футболу. Прийнявши м'яч далеко від воріт суперника в середині поля, Олег Блохін почергово обіграв Хорсмана, Вайса, Шварценбека та Цобеля, після чого відправив м'яч у ворота Зеппа Майєра, який, до речі, посів п'яте місце у підсумковому опитуванні за звання найкращого футболіста Європи. Капітану "Баварії" Францу Беккенбауеру, який отримав "Срібний м'яч", динамівський форвард після матчів за Суперкубок також, мабуть, снився у кошмарах – настільки Блохін пошмагав оборону баварців.
"Пройшов усю "Баварію" як тролейбус Хрещатиком", – так описав шедевр легендарний коментатор Коте Махарадзе. А на Республіканському стадіоні у Києві 22-річному голеадору сто тисяч глядачів аплодували стоячи.
Результати голосування були опубліковані у France Football 30 грудня 1975 року. До складу журі входили 26 спортивних журналістів із футбольних асоціацій, включених до УЄФА.
У тому, що саме Олег Блохін більше за інших гідний престижної премії і рівних йому в Європі у 1975 році не було, не сумнівався практично ніхто: ані журі номінації, ані футбольні люди – гравці та тренери, ані журналісти й експерти.
"Про перемогу мені стало відомо за тиждень до Нового року, – згадує Олег Блохін. – Здається, сидів удома – у мене тоді начебто щось із ногою було. Мені зателефонували з редакції "Радянського спорту" та повідомили про виграш "Золотого м'яча". Спочатку подумав, що це передноворічний жарт.
Оперативно переконатися в правдивості цієї інформації, зателефонувавши комусь із динамівців, я не міг – мобільних у ті роки ще не було. Тим більше, перед Новим роком усі перебували у відпустці. Але коли слідом почали лунати дзвінки від різних людей – колег, друзів і журналістів, одразу зрозумів: з мене не пожартували", – зазначив Блохін.
Якщо зараз із приводу виграшу такого цінного призу напевно було б влаштовано помпезне свято, то на той час усе було просто й скромно. Більш компактним був і сам "Золотий м'яч".
Блохін набрав на той момент рекордну кількість балів з моменту початку вручення призу – 122. На цілих 80 очок динамівець випередив Франца Беккенбауера та майже на сто – Йохана Кройфа.
Золотий м'яч-1975 Блохіну вручили аж 1977-го – перед грою Кубка чемпіонів із "Баварією", в якій він не забив пенальті. "Чекав приз більше року. М'яч мені вручили у березні 1977-го – на Республіканському стадіоні у Києві. До речі, перед початком матчу із "Баварією". Зберігав приз удома. У квартирі на Уманській, де мешкали батьки", – згадує Олег Володимирович.
Блохін став другим радянським футболістом, після Льва Яшина, володарем цього найпочеснішого індивідуального трофея. І саме він показав приклад своїм наступникам – Ігорю Беланову та Андрію Шевченку, які також визнавалися найкращими футболістами Європи. До речі, разом із Белановим, Блохін перемагав у своєму другому єврокубковому фіналі. І забив не менш красивий гол. Те взяття Блохіним воріт мадридського "Атлетико" у фіналі Кубка володарів Кубків у Ліоні 2 травня 1986 року, після атаки віялом, якнайкраще ілюструє шлях підопічних Валерія Лобановського – від команди зірок 1975-го до команди-зірки 1986-го. Справді, в Мюнхені Олег показав індивідуальну майстерність, а через 11 років – була колективна майстерність команди з його, форварда, власною фінальною точкою. Ну а Блохіна яскраво характеризує той факт, що на фінал в Ліоні він – ветеран – вийшов на поле попри ушкодження й зіграв просто блискуче.
Нереалізований потенціал. Помилка Валерія Лобановського
Що стосується кар’єри в збірній колишнього Союзу, то тут Блохін також був найкращим. Він зіграв 112 матчів та забив 42 голи (обидва показники – національні рекорди!). За олімпійську збірну СРСР зіграв 12 матчів, забив 9 голів. Є у його колекції дві бронзи Олімпіад 1972 та 1976 років. Хоча такий результат у ті роки оцінювався як невдача. Зіграв видатний форвард і на двох чемпіонатах світу. Багато хто очікував його злету в Іспанії 1982 року, але там у повній мірі він себе не проявив. Причиною можна назвати те, що тренерський тріумвірат Бесков-Лобановський-Ахалкаці не зміг віднайти оптимальний склад для успіху. Та й погляди на футбол у цих видатних наставників були різними. Але спортивному керівництву тієї держави не хотілося нікого з тренерів образити й у підсумку чи не найкраща за своїми можливостями та підбором виконавців команда не змогла переграти поляків у вирішальному матчі й фактично провалилася. Свій шквал критики отримав після того мундіаля й головний бомбардир збірної – Блохін.
А в 1986-му Валерій Лобановський робив ставку на Ігоря Беланова, який тоді виблискував, і саме завдяки чудовій грі в Мексиці та чотирьом голам на турнірі, отримав свій "Золотий м’яч". А Блохін зіграв лише проти канадців, коли Лобановський вирішив дати перепочити основним виконавцям, що потім багато фахівців визнали помилкою. Але свій гол на чемпіонаті світу 1986 року Олег Блохін забив. А той турнір ми досі згадуємо, як такий, де команда-зірка Лобановського, складена майже повністю з київських динамівців, цілком могла зіграти в фіналі, але програла бельгійцям, зарано повіривши в перемогу та через суддівські помилки.
Завершення кар’єри. Віват, Король!
Що стосується міжнародної кар’єри Олега Блохіна, то за кордон його відпустили лише у 1987 році, коли проявити себе було вже важко. Кажуть, що в 1970-х роках ним цікавилися мадридський "Реал" та мюнхенська "Баварія", а у 1980-х – французький "Сент-Етьєн". Та пограв великий нападник лише в скромному австрійському "Форвертсі". У першому сезоні Блохін допоміг команді пробитися до елітного дивізіону, де наступного чемпіонату "Форвертс" посів десяте місце. В Австрії він зіграв більше сорока матчів та забив десять голів.
Останнім клубом Олега Володимировича у кар'єрі футболіста став кіпрський "Аріс". У сезоні 1989/1990 клуб з Лімассолу зайняв четверте місце у чемпіонаті, а Блохін у 28 матчах відзначився сім разів.
На прощальний матч легендарного нападника до київського Республіканського стадіону (нині НСК "Олімпійський) завітала збірна світу, яка зіграла з радянськими зірками. Ну й саме тоді Тамара Гвердцителі вперше виконала пісню "Віват, король!", яку спеціально для футболіста створили композитор Геннадій Татарченко та поет Юрій Рибчинський.
Оцінка метра. Тінь невдоволення – то справа глядачів
Найбільш точну характеристику футболісту Блохіну дав Валерій Васильович Лобановський у своїй книзі "Нескінченний матч":
"Олег виключно обдарований спортсмен, який завдяки вихованню у спортивній родині рано зрозумів, що просто талант – це навіть не половина справи. Блохін працює не за страх, а за сумління. Може бурчати, нарікати на непомірні навантаження, але продовжує працювати. Не з-під палиці, а з повною свідомістю того, що кожна тренувальна хвилина з лишком окупається можливістю постійно бути у формі і бути готовим до серйозних випробувань у грі.
Олега "супроводжувала" постійна тінь невдоволення – чи то через агресію на самого себе, коли не вдалося щось задумане, чи то на партнерів, які не давали йому точної передачі в потрібний момент. Так ось, ця тінь невдоволення не подобалася глядачам. Це їхня справа.
Головне в тому, що Блохін є форвардом дуже високого міжнародного класу. Його ігрова стабільність вражає. Беззавітне служіння футболу – приклад для інших, а вже про численні рекорди, які йому належать, і говорити не доводиться".
Найуспішніший та скандальний. Непростий тренерський шлях
А далі Блохін розпочав свій тренерський шлях, який вийшов дуже непростим та неоднозначним.
За 12-річну тренерську кар'єру Блохіна в Греції, де його команди виграли Кубок та Суперкубок країни й дійшли до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, можна з натяжкою назвати лише один невдалий період – другий прихід до ПАОКу. Та й те, це, швидше, був незрозумілий період, ніж невдалий. Загалом тренер Олег Блохін або виводив свої команди на більш високий рівень ("Олімпіакос" 1992, "Іонікос" 1996 і 2000 ) або просто виконував поставлені цілі, зберігаючи команди на їхньому рівні ("Іонікос" 1995, АЕК 1998).
Після Греції було повернення в Україну, призначення до національної збірної й заява про те, що його команда вийде у фінальну частину чемпіонату світу безпосередньо, з першого місця. І свою обіцянку Олег Володимирович виконав. Справа була дуже складною, адже у відбірковій групі разом із українцями грали чемпіони Європи – збірна Греції, бронзові призери попереднього мундіалю – Туреччина, а також міцна збірна Данії. Незважаючи на песимістичні прогнози футбольних фахівців, жовто-синя збірна посіла перше місце в групі і вперше здобула путівку на світову першість. А ще, в тому числі блискучою грою за збірну, Андрій Шевченко остаточно переконав фахівців, що саме він гідний отримати "Золотий м’яч" у 2004 році.
На мундіалі в Німеччині українці змогли пройти груповий турнір, потім у драматичному матчі 1/8 фіналу перемогли по пенальті швейцарців і лише у чвертьфіналі поступилися майбутнім чемпіонам – збірній Італії. І через 15 років вихід до чвертьфіналу чемпіонату світу залишається найкращим досягненням в історії збірної України, а Блохін відповідно – найкращим тренером у її історії.
Відбір до ЧЄ-2008, безперечно, був провальним. По-перше, збірна тоді увійшла в період зміни поколінь, що болісно для будь-якої команди, а по-друге, в одній групі з нашою збірною грали чинні чемпіон та віце-чемпіон світу.
Неповний рік роботи Блохіна у ФК "москва" оцінювати важко, не знаючи всіх підводних каменів, з якими зустрівся тренер у російському клубі. Блохін очолив команду, яка зайняла минулого сезону четверте місце. Але вже під час роботи, команду почали залишати провідні футболісти, а невдовзі після звільнення Блохіна, клуб взагалі припинив своє існування через брак фінансування.
У 2009 році Олег Володимирович обійняв посаду спортивного директора одеського "Чорноморця". Але за підсумками першості "моряки" вилетіли з елітного дивізіону. Це призвело до звільнення тренерського штабу та спортивного директора.
Повернення Блохіна до збірної України відбулося за досить дивних та незвичайних обставин. Результат участі на домашньому чемпіонаті Європи, звичайно, незрівнянний з успіхом на ЧС-2006. Але й провалом його назвати безперечно не можна – Україна виконала завдання-мінімум. І зарахуй арбітр Кашшаї той гол Девіча у ворота англійців – ще невідомо, чим би все закінчилося.
На Євро українці у першій грі обіграли шведів, а потім зазнали двох поразок — від Франції та Англії. За підсумками групового етапу підопічні Блохіна посіли третє місце та закінчили виступ у турнірі.
Восени 2012 року розпочалися ігри відбіркового етапу ЧС-2014. Українці у першій грі зіграли внічию з англійцями. Однак це був останній матч Блохіна на тренерському містку збірної. Після гіпертонічного кризу він пішов у відставку.
Також восени 2012-го Олег Володимирович став наставником київського "Динамо", про що мріяв із самого початку тренерської кар’єри. Але тут його чекало повне фіаско. За півтора роки динамівці показали один із найгірших ігрових відрізків у своїй історії. Команда не змогла взяти жодного трофею. Більше того, сезон 2012/2013 кияни вперше у чемпіонаті закінчили нижче за друге місце, пропустивши вперед не лише донецький "Шахтар", а й харківський "Металіст". У квітні 2014 року після чергової поразки від "гірників" Блохіна було звільнено.
На посаді тренера київського "Динамо" Блохін, окрім вже легендарної фрази "Будемо розбиратися", відзначився кількома скандалами із журналістами. Так, на одній із пресконференцій телеоператор попросив тренера опустити ноутбук на столі, щоб той не закривав його голови. Це прохання викликало бурю негативних емоцій, перехід на "ти" і погрози вивести телеоператора із зали.
Іншим разом після поразки киян на запитання журналіста про можливу відставку, Олег Володимирович розлютився, заявивши "Не дочекаєтеся".
Ще раніше, коли був наставником збірної, Блохін запропонував журналісту, який поставив критичне питання про фізичні кондиції його підопічних, "поговорити з ним по-чоловічому".
Після "Динамо", Блохін отримував пропозиції з Китаю, а ще йому пропонували очолити ізраїльську збірну. У травні 2017 року агент Олега Володимировича Шандор Варга заявив, що через перенесений мікроінсульт Блохін більше не зможе працювати тренером. Щоправда, сам Блохін розкритикував слова агента, зазначивши, що просто втомився тренувати.
Якийсь час він разом із Ігорем Бєлановим обіймав посаду керівника Ради стратегічного розвитку професійного футболу в Українській асоціації футболу. А влітку 2021 року отримав нову посаду в УАФ – голова комітету національних збірних.
Політик без орієнтації. Хто і як скористався Блохіним у політиці
Пробував себе Олег Володимирович й на політичній ниві. Але там, скоріше, користувалися його ім’ям. А сам він доволі часто змінював політичну орієнтацію. Ще за радянських часів нападник "Динамо" став членом компартії. Але без цього тоді було важко побудувати успішну кар’єру, навіть у спорті.
У 1998 році спортсмена було обрано до Верховної Ради під 16-м номером ВО "Громада". У парламенті третього скликання він входив до складу фракції компартії. Через чотири роки Олег Володимирович удруге отримав мандат народного депутата. На парламентських виборах він замкнув першу десятку партійного списку комуністів. У IV скликанні Верховної Ради у жовтні 2002 року Блохін перейшов до фракції СДПУ(о). В обох каденціях ексфутболіст був членом комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту та туризму. У 2006 році Олег Володимирович знову намагався стати народним депутатом. Цього разу його прізвище значилося під десятим номером у списку блоку "Не так". На виборах ця політична сила не змогла подолати прохідний бар'єр. Тут висновки робіть самі.
Серед найкращих в світі. Нестримний нападник
Нещодавно Олег Блохін був включений журналістами популярного британського видання FourFourTwo до топ-100 найкращих футболістів усіх часів. Наш співвітчизник розташувався на 52-му місці з наступною характеристикою:
"У свій час Блохін був нестримним нападником. Швидкий та технічний, він міг бігти на захисників на повній швидкості, але також був відомий блискучим вибором позиції у штрафному майданчику. У ранньому віці під керівництвом легендарного тренера Валерія Лобановського у київському "Динамо" він став зіркою світового рівня та забив 266 голів у всіх змаганнях за рідний клуб. З Блохіним кияни шість разів вигравали чемпіонат СРСР, а також стали першим радянським клубом, який виграв європейський трофей (Кубок кубків) 1975 року і повторили цей подвиг 1986-го. Кульмінацією в кар'єрі Блохіна стали матчі за Суперкубок Європи проти мюнхенської "Баварії" 1975-го, коли кияни виграли 1:0 у гостях та 2:0 вдома, а він забив усі три м'ячі".
Зазначимо, що на перше місце укладачі рейтингу поставили семиразового володаря "Золотого м'яча" аргентинця Ліонеля Мессі, на другій позиції розташувався його співвітчизник – легендарний Дієго Марадона, а на третій – португалець Кріштіану Роналду. Також у топ-10 увійшли бразилець Пеле, француз Зінедін Зідан, голландець Йохан Кройфф, ірландець Джордж Бест, німець Франц Беккенбауер, угорець Ференц Пушкаш та бразилець Роналдо.
І все таки українець. Оцінка вторгнення – із властивою категоричністю
Хоча Олега Блохіна багато хто називає продуктом радянської спортивної системи та людиною, яка сумує за радянським минулим, агресію рашистів проти України він оцінив зі властивою йому категоричністю:
"Я, Олег Блохін, закликаю всіх, від кого це залежить, передусім військове командування росії та білорусі, негайно припинити обстріл міст України та відкликати свої війська. Ви воюєте не лише з воїнами України, а й із мирним населенням. Це недопустимо. Це злочин.
В Україні розбомблені міста та села. Я корінний киянин, моє рідне місто не бачило такої агресії з часів Другої світової війни. Київ, Харків, Чернігів, Херсон, Миколаїв, інші міста та села зруйновані.
Футбол, якому я відданий і віддав все своє життя, продовжує зазнавати втрат ще з початку окупації Криму, Донецької та Луганської областей. Збірні команди повністю припинили підготовку. Зупинено всі спортивні заходи. Спортсмени замість занять спортом змушені захищати Батьківщину.
Світові футбольні та спортивні федерації засудили ваші дії, усуваючи збірні рф та рб від участі у міжнародних турнірах. Ви закриваєте спадщину світу. І закриваєте світ росіянам та білорусам. Схаменіться. Відведіть війська. Припиніть цю війну. Молюся за нашу Україну", – написав Олег Блохін на своїй сторінці у Instagram одразу після широкомасштабного вторгнення росіян.
Згодом Олег Володимирович сказав:
"Ніколи не збирався нікуди їхати, я тут народився. Те, що сталося, не вписується в жодні рамки. Коли наді мною літають снаряди, а буквально за 200 метрів згоряє будинок, то розумієш, що в цьому житті щось відбувається неправильно.
Вважаю, що агресію росії, яка зараз відбувається в Україні, треба закінчувати. Думаю, що ми переможемо у цій боротьбі. Життя змінилося дуже серйозно. І не тільки в мене, а, мабуть, у всіх людей. Я сказав, що нікуди не поїду, і буду тут. І ніколи не покину своє місто.
Напевно, росіяни для мене є. Але росія як країна – ні. Тому що ця агресія для мене неприйнятна за жодних умов. Думаю, що ми переможемо, інакше не може бути. Те, що ми відродимося, – це сто відсотків. А потім відродиться і футбол. Я не уявляю, щоб у Києві та нашій країні не було футболу. Буде країна, буде футбол, буде життя і все буде гаразд, я в це вірю. Наша країна нікуди не подінеться, я навіть такого не уявляю".
