Прибуття першого зерновоза із заблокованих українських портів до Стамбулу стало подією мало не світового значення. А сьогодні з України вийшли ще три судна з кукурудзою. Таким чином можна вважати, що "зерновий коридор" працює. Звісно, на глобальному ринку ті 76 тисяч тон кукурудзи погоди не зроблять, проте важливо, що процес розблокування українського аграрного експорту розпочався.
З особливою увагою за процесом запуску морських перевезень спостерігають вітчизняні олійники. Справа в тому, що Україна є визнаним лідером світового олійного ринку, а у сегменті соняшникової олії – безумовним гегемоном. Нині ж експорт олійних культур та продуктів їх переробки теж потерпає від блокади морських портів окупантами. Причому олійники від експорту залежать набагато більше, ніж виробники зерна. Бо якщо пшениці всередині країни ми споживаємо третину від виробленої, то соняшникової олії – лише три відсотки!
Олійне диво
Феномен української олійної галузі виник у 1999 році, і розпочався він із заборони. Аби знизити привабливість експорту насіння соняшнику і стимулювати його переробку всередині країни було ухвалено закон, відповідно до якого експорт насіння соняшнику почав обкладатися митом: спершу у 23%, потім 17%. Мито урівняло шанси експортерів і переробників у конкуренції за сировину, що кардинально змінило правила гри. Вже за наступні десять місяців виробництво соняшникової олії збільшилось на 63%. За цей же час експорт насіння соняшнику навпаки, зменшився у 2,2 рази, зате експорт соняшникової олії збільшився на 73%.
Фото з відкритих джерел
Наслідком такої політики став стрімкий злет олійної галузі – за роки дії мита потужності з переробки соняшника зросли у вісім разів, а його виробництво – у чотирнадцять. У свою чергу попит на сировину, котрий в деякі роки перетворювався у запеклу війну "за соняшник" між олійно-екстракційними заводами, стрімко підвищував закупівельні ціни і зробив його вирощування найбільш прибутковим видом сільського господарства.
За час дії мита експорт олії зріс у 28 разів і це дало змогу Україні стати гегемоном на світовому ринку: ми виробляємо 33%, а експортуємо 56% усієї соняшникової олії світу.
Минулого, далеко не рекордного маркетингового року, Україна поставила на зовнішні ринки майже 5,3 млн тон соняшникової олії, причому 96% з цього обсягу пішло до споживачів з чорноморських та азовських портів. З початком збройної агресії росії та блокади морського судноплавства, експорт олії зупинився, проте доволі швидко експортери почали шукати альтернативні шляхи. Талант і винахідливість трейдерів дозволив у ці непрості часи вивезти на експорт понад 4 млн тон олії на загальну суму понад 5,5 млрд доларів. От тільки морем вивезено лише 42% цього обсягу, а решту – суходолом.
Звісно, 38% нашої олії споживають у Європі, і ці обсяги сяк-так можна переорієнтувати на інші маршрути транспортування. Але яким чином везти олію до Індії, яка є давнім поціновувачем української соняшникової олії і купувала майже третину усього обсягу виробництва? Така ж ситуація і зі шротом – жмихом, який залишається після віджиму олії. Він є прекрасною білковою добавкою для годування худоби і майже половину усього українського шроту закуповував Китай.
Фото з відкритих джерел
Війна та окупація південних регіонів непоправно позначилася на олійній галузі. Соняшник любить тепло, відтак основні площі його вирощування, а значить і потужності з переробки сконцентровані на Півдні країни. За словами Степана Капшука, генерального директора Асоціації "Укроліяпром", нині працюють 15 з 25 заводів, кожен з яких може переробити 15-20 тонн соняшника на добу. Та проблема полягає не у скороченні виробництва, а у зростанні вартості логістики. Сьогодні доставка олії з Вінниці до Німеччини обійдеться у 353 євро за тонну, хоча минулого року це коштувало лише 50 євро за тонну.
Вихід зі становища експерт вбачає у активному переході на виробництво готової бутильованої олії. В Україні для цього є і технології, і устаткування: один завод може виробляти 250 тонн фасованої олії на добу і вже сьогодні у нас є принаймні 7 заводів, які це можуть робити. На відміну від наливної олії, для експорту якої потрібні спеціальні цистерни, вивозити бутильовану можна звичайними вантажівками. Більше того, фасована олія менше піддається коливанням ціни (зараз вона складає 1,65 євро за літрову пляшку).
Ускладнена логістика експорту, котра передбачає транспортування продукції кількома видами транспорту, негативно позначається на експорті соняшникового шроту, бо зараз ціна логістики перевищує ціну самого товару (225 доларів проти 200 доларів). Як варіант – навіть розглядаються можливості використовувати шрот у якості палива. Принаймні у Австрії це питання вже вивчають, бо ціна газу там нині – 2500 доларів за тисячу кубометрів.
Ключовий чинник
Звертає увагу на складність з експортом шроту і Світлана Киричок, аналітик олійних ринків ІА "АПК-Інформ". За її словами основний покупець нашого шроту – Китай через блокаду портів майже недоступний, а споживачі в ЄС скоротили закупівлю українського шроту, бо мають власний, зроблений з нашого ж насіння. Тваринницькі господарства Півдня і Сходу України, які були основним споживачем шроту, також дуже постраждали від війни. Тож нині ціни на шрот скоротилися в кілька разів, порівняно з довоєнними. Крім того, експерт вважає, що виробництво соняшникової олії в Україні в 2021/22 МР через війну скоротиться до мінімального показника за останні 7 сезонів, а в наступному сезоні обсяги виробництва будуть напряму залежати від роботи портів - лише за умови стабільної роботи портів Україна може зберегти за собою лідерство в експорті олії.
Порт в Гданську, фото з відкритих джерел
Важливо зрозуміти, що ситуація з логістикою змінилася надовго. Відтак потрібно не чекати милості від "зернових коридорів", а цілеспрямовано та наполегливо розбудовувати альтернативні шляхи для експорту української агропродукції. І це вже робиться – як зазначає Марія Солянік, керуючий партнер ТОВ "Амадеус Марін", на західному кордоні будуються перевалочні комплекси для перевантаження української олії до європейських цистерн та вантажівок. Оптимальним маршрутом для експорту вона вважає побудову логістичного ланцюжка для українського олійного експорту через польський порт Гданьск.
Експортувати зернові, звісно, потрібно. Проте значно доцільніше, а головне – вигідніше, експортувати саме олію. Адже тонна олії втричі дорожча за тонну пшениці і вчетверо – за тонну кукурудзи. Тож питання створення максимально безпечних та надійних транспортних коридорів для експорту сьогодні надважливе.
