CУСПІЛЬСТВО СТАТТІ

Олеся, Ольга, Олена: Три короткі історії про українських жінок у вимушеній еміграції

Незважаючи на співочість української мови слово біженець і звучить, і сприймається людським вухом не надто приємно. Точніше кажучи, тривожно. Адже підкоркою усвідомлюєш, що людина біжить не від хорошого життя. Причому біжить швидко, не обираючи країну, не усвідомлюючи, як шукатиме роботу за кордоном, та взагалі як виживатиме. Авторка поспілкувалася з трьома біженками, які змушені були покинути свою країну. Три країни, три зовсім різні історії, три жінки з ім'ям на одну літеру – "О".
Олеся, Ольга, Олена: Три короткі історії про українських жінок у вимушеній еміграції Колаж IPress

Авторка: Ірина Волконська

Історія Олени: З України до Польщі і далі у Велику Британію

Олена Манжело-Голубєва поїхала після початку війни. Добиралася важко, з двома дітьми. Старший – Pоман, 16-річний юнак, має у цьому році поступати до вишу. Але завдяки своєму віку міг вдома допомагати мамі з малою, поки та працювала.

В Україні Олена працювала журналісткою, і в Польщі, коли стала біженкою після вторгнення РФ, роботу за фахом знайти не змогла. Але вважає за добре, що змогла опанувати професію операторки лінії на підприємстві. За її словами, на момент переїзду вона не володіла польською мовою, не мала навичок роботи руками і не мала інженерної чи технічної освіти. Але їй вдалося знайти у Польщі роботу на заводі.

На своїй Facebook-сторінці вона описала процес адаптації на заводі: це вимагало концентрації уваги, старанності й фізичної сили, було складно і психологічно важко.

В Польщі робота на заводі не найприбутковіша: звичайна зарплата за 160 робочих годин на місяць на кухні, заводі, супермаркеті - близько 3 тис. злотих (приблизно 650 євро). Однак це сума без вирахування податків, які становлять 28%. Тобто чистими на руки можна отримати близько 2160 злотих (470 євро). Так пише журнал Фокус.

Але за словами Олени, біженці з України, частіше за все, при офіційному працевлаштуванні отримають в Польщі мінімальну зарплату - близько 3000 злотих, це 654 євро. Для старту в новій країні цієї суми може бути достатньо – на ці гроші можна прожити. Але треба готуватися до того, що українцям-біженцям навіть працевлаштованим офіційно треба особисто шукати житло.

З плюсів проживання в Польщі – безкоштовна для українців-біженців медична страховка. До речі, Олена додала, що у Великій Британії, де вона зараз перебуває, також програма медичного страхування для біженців є обов'язковою.

Вона порівнює системи державної підтримки для українських біженців в Польщі та Великобританії:

- Якщо в Польщі твоя задача вижити, бо це безвізова країна, то в UK ти є під захистом візового режиму і програми захисту українців. Англійці якщо беруться за щось, то ґрунтовно. UK і її волонтери не просто надають притулок, а допомагають українцям перейняти культуру, досвід, мову. Вони gently виховують нас, вчать бути більш відповідальними, терплячими.

Питаю, чи збирається повертатися.

- Звісно що так. Але не хочу їхати з порожніми руками. Хочу набути досвіду, можливо опанувати цікаву професію, вдосконалити англійську, щоб коли повернуся була б корисною Україні, - мало не ображається на мене Олена.

Історія Ольги. З України до Австрії

Ольга Дубровіна розповіла IPress, що рятується від війни в Австрії, користуючись програмою тимчасового захисту в ЄС. До активної фази війни що настала у лютому мешкала з сином у Краматорську на Донеччині.

- Я зараз думаю, що мені треба було їхати з Донбасу за кордон ще у 2014 році, коли почалася війна. Тоді мій син ще не був повнолітнім й можна було його вивезти за кордон разом зі мною. Але в ті роки я мала дуже мало інформації про волонтерську допомогу за кордоном, а оскільки я не володію упевнено англійською мовою, я тоді не наважилася на цей крок, - розповідає Ольга.

- 2022 року, коли почалася нова хвиля війни з РФ, я наважилася евакуюватися. Я не можу сказати, що була готова до цього кроку, але обставини були такими, що треба було рятуватися. Я дуже сумую за сином. Він змушений був залишитися в України, бо ж чоловікам заборонений виїзд з країни під час військового стану.

Зараз Ольга наполегливо вчить німецьку мову, адже знання мови на рівні В2 надасть їй можливість отримати роботу з достойною зарплатою (від 1500 євро на місяць – IPress), соціальне страхування та гарантію якісного медичного обслуговування. Вона не виключає, що якщо зможе отримати роботу в Австрії, то з часом син переїде жити до неї.

- Я не впевнена, що наш дім у Краматорську вцілів. Син зараз мешкає у Львові, там він має роботу. У Австрії наразі у мене є "перша допомога біженцям", грундверсоргунг від уряду країни – 215 євро, уряд країни також оплачує біженцям оренду житла. Я би хотіла повернутися в Україну, але зараз я не маю упевненості, що нам є куди повертатися, - каже Ольга.

Загалом слово "непевна" вихоплюється з неї дуже часто. Від того стає сумно та тривожно. Тож насамкінець я розповім вам історію, в якої обов'язково буде щасливий кінець. Хоча на нього треба ще чекати.

Історія Олесі. З України до Чехії

- Чехія – моя улюблена країна, до війни ми з чоловіком часто подорожували нею на автівці, їздили на озера влітку та у Татри у лижний сезон. Тому коли за тиждень до нападу росії чоловік зібрав наші із донькою чемодани, ми навіть не обговорювали куди – у Чехію, - розповідає моя третя співрозмовниця - Олеся. Наразі її чоловік служить у ГУР Міноборони. Вона дозволила вказати цю інформацію, але попросила не називати її прізвище.

Олеся каже, що підтримка, яку вона отримала у Чехії, зрівняється хіба що із підтримкою близьких та рідних вдома, в Україні. Тільки у серпні Чехія скасувала безкоштовний проїзд для українських біженців.

- В нас були гроші, я мала змогу працювати дистанційно, та були збереження, які, як виявилося, мій чоловік, який воював у 2015-2017 рр тож готувався до масштабної війни з росією, відкладав останні роки, працюючи на кількох роботах. Тож ми намагалися платити за себе скрізь де можливо. Але чехи ображалися. Незважаючи на те, що чеською я трохи спілкувалася у побуті, а так україномовна, вони гнівно мене питали – ви що за Путіна? Тож врешті решт нам довелося здатися. Зараз безкоштовні квитки скасували і я вважаю це добре, - говорить Олена.

На її думку, Чехія горда, але бідна країна.

- Здається, це єдина країна в Європі, яка живе з профіцитним бюджетом. Тож вміє рахувати кожну копійку. І кожні пільги вона вимушена відривати від своїх громадян, які до війни дуже були обурені тим, що у Німеччині значно вищі зарплати та соціальний пакет для лікарів, вчителів, інженерів.

Війна це змінила, - питаю її. Відповідає:

- Не в усіх, звісно, але мені дуже багато траплялося людей, які пишалися тим, що живуть не в Німеччині, яка "не хоче дратувати путіна" та "намагається зберегти обличчя". Як і ми, українці, пишаємося своєю країною, і тим, що ми – це Україна.

Здається Празька весна навічно закарбувала у чехів презирство до руських. А наша війна, те лихо, що вони заподіяли у Бучі, Ірпені, героїчна оборона Маріуполя та Сєвєродонецька і ницість руських зараз витягнули цю зневагу чехів на поверхню, – продовжує оповідь Олеся. - Посилює це відчуття те, що росіяни скупили дуже багато нерухомості, бізнесу та цілі промислові підприємства. Мій знайомий журналіст розповів, що таким руським ще з лютого всі чеські фірми влаштували бойкот. Багато бізнесів руським довелося призупинити. Але чехи не хочуть про це багато говорити – вони вважають це природнім.

Коли розмова добігає кінця, я згадую, що забулася спитати в Олесі найголовніше, про що власне і писалася стаття – як влаштуватися на роботу. Але видно, що про це їй розповідати не так цікаво.

- Треба знати мову, - говорить вона. – Добре таким як я: ми мали гроші на перший час, щоб я вільно на курсах її опановувала. Тим більш, що раніше сама вивчала для себе, коли їздили туристичними маршрутами. Якщо ти знаєш мову та ще й маєш освіту інженера, як я -  можеш претендувати майже на таку саму зарплатню, як і в чехів. Її вистачає на винаймання цілком комфортного житла,  їжу . Я навіть з неї можу дозволити себе чеське пиво по п'ятницях. Але ціни на електрику зараз стрімко зростають, тож якби не допомога чоловіка, було б важче.

Олеся досить сухо розповіла, що влаштувалася на заводі у містечку під Прагою молодшим інженером. Там і мешкає з донькою. Але її очі заблищали, щойно я спитала чи планує вона повертатися та як скоро:

- Чекаю дозволу чоловіка. Але він каже, що наразі валізи збирати зарано.

Насамкінець Олеся пообіцяла сказати мені першій, коли чоловік дозволить купувати квитки для повернення.

Пошук роботи в країнах Євросоюзу та Великій Британії. Знання мови обов'язкове

В усіх країнах ЄС є державні установи, які пропонують українським біженцям роботу. Якщо людина не знає мови, то вона отримує просту роботу з, м'яко кажучи, ненайвищою зарплатнею. Краще знання мови може дати шанс на більш високооплачувану роботу.

Наявність роботи показує, що іноземець готовий інтегруватися до суспільства в новій для себе країни, каже IPress волонтерка Ірина Іларіонова, яка допомагає адаптуватися українцям в Австрії:

- Поки біженці перебувають в Австрії, вони мають право не працювати й жити за рахунок фіндопомоги держави. Втім, як я знаю, у країнах ЄС уважно дивляться на те, чи має іноземець роботу, чи шукає роботу. Якщо шукає роботу, значить, він готовий інтегруватися в суспільство, і цей факт врахують, коли людина буде подавати документи на оформлення постійного місця проживання в країні ЄС.

Але двом з трьох наших героїнь на літеру "О" ця порада зайва.


Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Facebook та Twitter. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

18 08 2022 17:39
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ